Поки не запрацював ринок землі…

Поки не запрацював ринок землі…

До запуску ринку землі в державі залишилося близько чотирьох місяців, але невирішених питань, які прямо чи опосередковано стосуються нового формату аграрних відносин, не стає менше. І поки увага народних обранців зосереджена на глобальних загрозах вільного земельного обігу, її теперішні господарі не завжди можуть раціонально розпоряджатися врученими їм паями. Нерідко аграрії вдаються до таких методів хазяйнування, які так чи інакше йдуть в протиріччя з інтересами жителів громад. Або намагаються прибрати «ласий шматочок» з тих земель, які наразі вважаються «нічийними». І досить часто, в погоні за надприбутками, не дотримуються сівозміни, удобрюють «годувальницю» настільки, що після них, так би мовити, і трава не ростиме. Тож поки самі фермери вимагають справедливих законів від органів державної влади, жителі полтавських громад, мисливці, рибалки, екологи та громадські активісти навпаки – шукають діалогу з самими фермерами. А від органів державної влади та керівників на місцях в силу отриманих ними нових повноважень вимагають прозорої роботи.

Боротьба за «нічийні» гектари

Серед найбільш болючих питань, які назріли на порозі відкриття земельного ринку, – питання незаконного розорювання громадських сінокосів та пасовищ, прибережних смуг. Усупереч усім законам про захист земель. Понад рік селяни з усіх куточків України говорять про це та намагаються достукатися до чиновників різних рівнів. Адже проблема не лише природоохоронного характеру, але й загальної продовольчої безпеки в державі, збереження тваринництва на селі. Не буде пасовищ – не триматимуть люди худобу, не зможуть прогодувати свої родини.
На Полтавщині склалася чи не найкритичніша ситуація. Боротьба йде практично за кожний клаптик втраченої з поля зору території. На початку року сколихнула проблема і місцеві мисливські господарства, які вирішили долучатися, поки ще є час, до її розв’язання. Відповідне звернення, як заклик про допомогу, до депутатів усіх рівнів направили козельщинські мисливці та рибалки. Зі слів керівника Козельщинського осередку УТМР Андрія Підлісного, хаотична роздача земель наразі є не менш болючою, ніж питання необґрунтовано високих комунальних тарифів. Сіножаті, пасовища, луки, водоболотні угіддя, які зовсім не належать до орних земель, роздають на так званих «аукціонах» не зрозуміло, в які руки. Ніхто не задумується над тим, до яких це призведе екологічних проблем. Зокрема, і до зменшення ареалу флори та фауни.
На даний час зібрано понад 200 підписів небайдужих жителів козельщинського краю проти такого самочинства. З повним текстом звернення можна ознайомитися на сторінках місцевої регіональної преси.
Як зауважив очільник товариства на офіційній сторінці господарства, деякі аграрії викорчовують цілі масиви, щоб перевести їх у ріллю. Навів він і суху статистку у своєму регіоні. Так, 200 гектарів лук розорано в урочищі поблизу Високої Вакулівки і Мар’янівки. В урочищі поблизу Костівки розорано близько 100 га лук. Поблизу Михайликів, біля гідрологічного заказника «Михайликівський», розорано понад 60 га. На території Василівського старостинського округу розорані луки та болота (близько 100 га) на так званому Кармазинівському лимані. Також на території Василівського старостинського округу надані через аукціон 30 га пасовищ із болотами та 18 га сіножатей з болотами, де ведеться корчування живих дерев та почалося розорювання цих ділянок. На території Мануйлівського старостинського округу через аукціони були віддані три об’єкти багаторічних насаджень, на яких зараз ведеться корчування дерев та знищення лук для висадження енергетичної верби.Торік проти незаконного розорювання земельних угідь повстали і мешканці з села Хорошки, що на Лубенщині. Людям не залишають місця для випасу худоби. Місцевих мешканців непокоїть і те, що луки, які в них фактично забирають, іноді під час весняної повені заливає водою. І вся та агрохімія, якою користуються місцеві аграрії, може спричинити отруєння худоби.
Нестандартно підійшли до розв’язання проблеми мешканці села Діброва Диканського району. Вони оголосили флешмоб «Наша земля», вимагаючи повернути 18 га землі, які незаконно потрапили під розорювання.

Неврахована земля та інші негаразди

Наразі в державі діє «Публічна кадастрова карта України», до якої залишаються не внесеними близько 2 мільйонів земельних ділянок. А це – близько 10% від усієї її кількості, говорить перший заступник глави Держгеокадастру Анатолій Мірошниченко. Українські урядовці планують закінчити роботу до кінця поточного року, хоча вже зараз зрозуміло, що до відкриття ринку землі зробити цього не встигнуть.
За словами Анатолія Мірошниченка, у процесі ревізії виявилася «пропажа» понад 5 млн гектарів сільгоспземель, які перебували у державній власності. Хто теперішній їхній власник – невідомо. З’ясувати це зобов’язали правоохоронні органи… Вартість кожного гектара на порозі відкриття ринку вже офіційно озвучена. Як поінформував доктор юридичних наук, старший радник із питань земельних відносин Проєкту USAID АГРО Павло Кулинич, вона не буде меншою за нормативно-грошову оцінку. У 2021-му це близько 1,5–1,7 тисячі доларів за 1 га в залежності від регіону. При цьому держава не буде втручатися в процес ціноутворення. Вартість землі встановить вільний ринок, так би мовити, «попит-пропозиція». І які б не йшли суперечки з приводу її реальної ціни, у будь-якому випадку вона буде, мабуть, найдешевшою. За дослідженнями Економічного дискусійного клубу, найдоступнішою серед європейських країн можна вважати ріллю в Румунії. Там вона коштує приблизно 2085 євро за гектар. А ось однією з найдорожчих можна назвати ріллю в Нідерландах – майже 68 197 тис. євро за аналогічну кількість землі. Загалом же в країнах ЄС земля сільськогосподарського призначення є дорогою. Бо за останні сім років її вартість лише підвищувалася. Зокрема за цей період у Чехії ціни на ріллю підскочили в 3,5 разу, в Литві – майже втричі, в Естонії – у 2,7 разу, в Польщі, Болгарії та Угорщині – вдвічі.
Окрім заниженої вартості, ще низку проблем стосовно неврегульованого розпоряджання землею за межами населених пунктів озвучили днями у Полтавському регіональному відділенні Асоціації міст України. До них, зокрема, належать: передача органами державної влади земель стороннім особам без врахування інтересів жителів громад, неможливість юридично чітко встановити межі територій громад, обтяжливі, непрозорі та корупційно небезпечні процедури погодження документації із землеустрою та встановлення меж земельних ділянок на місцевості. Тому асоціацією було розроблено та внесено до Верховної Ради України законопроєкт № 2194. «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин». Лише завдяки його схваленню громади можуть отримати реальний шанс стати справжніми господарями своїх чорноземів.
Про корупцію за отримання землі сільськогосподарського призначення повідомила нещодавно і координаторка урядово-громадської ініціативи «Разом проти корупції» Оксана Величко. З її слів, 80% корупції у земельній сфері «крутиться» навколо безоплатної приватизації земельних ділянок. Конституційне право громадян приватизувати земельну ділянку вже давно нічим забезпечити (хоча селянам продовжують обіцяти надати землю і всі блага світу). І якби вони одночасно захотіли приватизувати землю в межах дозволеного обсягу безоплатної приватизації, знадобилося б 68 млн гектарів земель. При тому, що всього в Україні є 60 млн гектарів (з них 54% землі вже так чи інакше в приватній власності або дуже довгостроковій оренді). Середній хабар за отримання земельної ділянки сільськогосподарського призначення шляхом «безоплатної» приватизації складає 500–800$ за гектар, стверджують громадські активісти.

На часі – хімічна безпека

У ракурсі вже раніше озвучених проблем важко не згадати і безконтрольне використання агрохімії аграріями. Надалі ситуація тільки погіршуватиметься і вже точно стосуватиметься не лише власників бджіл. При цьому частина людей, яких змушують вносити «хімію», навіть не мають достатніх агротехнічних знань і засобів індивідуального захисту.
«Відразу після закінчення Полтавського сільськогосподарського інституту мене направили працювати в один із віддалених колгоспів області агрономом. Це був початок весняно-польових робіт. І до моїх обов’язків входило проведення інструктажів з техніки безпеки серед працівників. Як поводитися з отрутохімікатами та добривами, як захистити себе, куди вносити та скільки. І про це доводилося звітувати на державному рівні, – розповідає агроном-пенсіонер Людмила Сахненко. – Нині за цим не ведеться жодного контролю, а кількість нової «хімії» для потреб фермерів зростає кожного дня. Не впевнена, що вона проходить відповідну сертифікацію, що не є фальсифікатом і взагалі може використовуватися на полях. А що найстрашніше – її, цю «хімію» невідомого походження, використовують навіть на тих площах, які впритул прилягають до людських городів, хоча це заборонено законом. І довести це, притягти до відповідальності винуватого практично неможливо. А якщо одиницям відчайдушно налаштованих шукати справедливості і вдається, то штрафи за такі порушення мінімальні. Але й до цього доходить рідко. З власного досвіду знаю, що найчастіше з аграріями, яких затримали на гарячому, проводять профілактичну бесіду, і вони залишаються непокараними».
Людмила Володимирівна непокоїться, що на початку літа ситуація повториться. Адже досягти якоїсь компромісної угоди з фермерами, які господарюють у її регіоні, торік так і не вдалося. І тоді близько місяця в одному з мальовничих приполтавських сіл людям із захворюваннями органів дихання дихати не буде чим. Обробку полів впритул до городів проведуть рано вранці, селян не попередять, слідів не залишиться. Колії, які свідчитимуть про проїзд по полю великогабаритної техніки, «спишуть» на ті, які залишаються після підживлення рослин добривами. І знову проблема «зависне» на рік.
За останнім, оприлюдненим на початку року звітом Держводагентства, водойми держави перенасичені шкідливими речовинами, левову частку з яких складають саме агрохімікати. Наразі в Україні зареєстровано понад 1000 найменувань пестицидів. Проте використання жодного з них не регулюється на державному рівні. Переважна більшість пестицидів є так званими кумулятивними хроноконцентраційними отрутами: їхня токсична дія залежить не тільки від концентрації, але і від тривалості впливу. При цьому в тканинах організмів можуть накопичуватися не тільки самі отруйні речовини, а й утворені ними нові сполуки. При проведенні токсикологічних випробувань неможливо врахувати всі ймовірні поєднання чинників та умови таких змін.
Проблема з отрутохімікатами не є суто українською. Лише 10% пестицидів, які використовуються сьогодні у світі, пройшли більш-менш ретельні токсикологічні випробування на короткострокову і довгострокову дію. Але і ці пестициди взагалі не досліджені на оцінку потенційної шкоди від нових сполук – метаболітів, що утворюються в процесі розпаду. І як говорять медики, з усіх видів клітин саме клітини організму людини є одними з найбільш чутливих до дії пестицидів. Всесвітня організація охорони здоров’я наголошує, що пестициди щорічно спричиняють 385 мільйонів випадків гострих важких отруєнь у всьому світі. На сьогодні отруєння ними визначається як серйозна проблема охорони здоров’я. Але на неї мало звертають уваги, особливо коли у фокусі – пандемія коронавірусу.
***
Земля – годувальниця, земля – найбільше багатство нації. Схоже, ці прописні істини забуваються, коли йдеться про нашу з вами землю…

Юлія ХОМЕНКО.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий