“Політ над гніздом зозулі”

“Політ над гніздом зозулі”

Коли над входом до приміщення Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В. Гоголя з’явилося полотно із повідомленням про те, що тут незабаром відбудеться прем’єра нової вистави, чесно кажучи, важко було повірити в те, що це можливо. Адже ця вистава “Політ над гніздом зозулі” – п’єса Дейла Вассермана за романом американського письменника Кена Кізі. Ми пам’ятаємо його давню екранізацію – американський культовий фільм Мілоша Формана із Джеком Ніколсоном у головній ролі. Фільм, який одержав премію “Оскар” у всіх її п’яти головних номінаціях. То було потрясіння, яке довго “не відпускало” глядача наприкінці вісімдесятих років минулого століття, коли фільм дійшов до наших екранів. Роман написаний ще у 1962-му, фільм знятий у листопаді 1975 року.
І ось листопад 2018-го, полтавська прем’єра: трагікомедія на дві дії.
Перед здачею вистави – її прогоном на глядача – за день до прем’єри про свою нову роботу журналістам розповів режисер-постановник із Херсона Сергій Павлюк, який уже три роки співпрацює із гоголівцями:
– За дванадцять років це моя уже 88-ма здача, я поставив майже все, про що мріяв, і далі готовий до будь-якої роботи. Найцікавіші постановки здійснені саме в Полтавському театрі, я – щаслива людина!
На запитання про те, що він сьогодні хотів сказати глядачам мовою вистави “Політ над гніздом зозулі”, наголосив:
– Тут до мене все сказав Кізі. Це сімдесяті роки, покоління бунту, революції. Ми також живемо у складні часи. Це – боротьба людини, особистості з владою, яка придушує індивідуальність, волю, це вистава про боротьбу з такою владою – як образ, як метафора.
Сергій Павлюк також зазначив: для нього важливо те, що директор Полтавського театру Олексій Андрієнко запрошує його на постановки до Полтави.
– Це він обирає матеріал, і “Майстер і Маргарита”, і Мазепа (“Остання любов гетьмана”), і “Страшна помста” – його вибір. І це чудово, коли директор театру готовий до таких експериментів, коли він працює не на касу (можна ж комедії ставити, це найлегше!), а шукає серйозний матеріал, щоб глядач виховувався. Це була копітка робота з художником, з композитором, з акторами, а кожен із них – індивідуальність, кожен привносить щось своє у виставу… Це дуже складно – нікого не образити, це як на рибалці: потрібне терпіння, щоб щось не прогавити, не “підсікти”, актора не злякати…
До всього, вистава досить дорога: в декораціях використовуються жалюзі, багато оргскла – герої живуть у таких собі кубах-кімнатах, для них пошито спеціальні костюми. Навіть три крісла доставили із лікарні та психдиспансеру і ще якусь установку, хоч її й не використовували, додає режисер.
Хто пам’ятає сюжет – події розгортаються у психлікарні. Назва роману тлумачиться, виходячи з того, що один із синонімів до слова “зозуля” має значення “несповна розуму, схиблений”, а “гніздо” – то “дах, притулок”. Автор роману взяв назву з дитячої лічилки, у виставі вона символічно звучить кілька разів у моменти напруження в ході подій. Стан божевілля у Кізі – атрибут суспільства, яке морально калічить своїх насправді нормальних, здорових психічно громадян, перетворюючи їх на слухняних роботів, які мусять коритися диктаторській владі. Її уособлення тут – старша медсестра Ретчед (заслужена артистка України Тетяна Любченко), яка охоче керує і пацієнтами, і головним лікарем, і всім персоналом психушки. Вона настільки захоплена своєю владою, що все інше – звичні людські цінності, особисте життя – для неї нічого не важить. Тож у її відділенні все під контролем. Але – доки там не з’являється в’язень МакМерфі (заслужений артист України Олександр Любченко), якого сприймають за божевільного через його “ненормальний” характер і відправляють у психушку. Він сам сподівається уникнути в’язниці, заховавшись у психлікарні, де, як вважає, більше свободи і значно комфортніше ведеться таким хвацьким хлопцям-задиракам, яким правила неписані. Та дуже швидко розуміє, як глибоко він помилився. Ще більше дивується з того, що на ці тортури й щоденні знущання чимало пацієнтів пішли добровільно. МакМерфі намагається змінити життя цих нещасних, заляканих людей. Вони це відчули, їм подобається, що з’явився хтось, хто їх захищає, вони ховаються за його спиною, хоч самі бояться не тільки діяти, а часто й говорити.
За тим усім спостерігає напівіндіанець-напівбілий душевнохворий Бромден на прізвисько Вождь Мітла (актор Тимофій Зінченко), котрий удає глухонімого – так легше тут вижити.
Врешті після трагічних подій МакМерфі програє розпочату ним власну битву зі старшою медсестрою та її правилами: зброя, застосована проти нього, – електрошокова терапія, лоботомія – не дає жодного вибору. Принаймні він спробував, наголошував, доки ще міг. Але насправді зробив більше – до відкритої боротьби став “розбуджений” ним Вождь – Бромден, який і самого МакМерфі звільнив від участі бути “овочем” серед пригнічених пацієнтів, і сам зумів вирватися на свободу.
Символічно, що свою виставу гоголівці присвятили братньому кримськотатарському народу, який знову сьогодні мусить виборювати свободу, опинившись у свого роду кізівському Комбінаті. Автор ідеї постановки – кримськотатарський режиссер, заслужений діяч мистецтв України Білял Білялов. Художник-постановник – Ірина Кліменченко, композитор – Шевкет Білялов.
Перші глядачі були глибоко вражені новою роботою творчого колективу гоголівців. І три прем’єрних спектаклі пройшли з аншлагом.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  • 93
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    93
    Shares

Добавить комментарий