Полювання на лосів: заборонити не можна дозволити…

Полювання на лосів: заборонити не можна дозволити…

На тлі інформації про події на українському сході, зростання кількості аварій на дорогах і безкінечне підвищення вартості комуналки повідомлення про те, що окружний адміністративний суд Києва скасував заборону полювання на лося, залишилося поза увагою переважної більшості українців. Схвилювало воно мисливців й екологів, які вже не перший рік ламають списи, намагаючись довести кожен свою правду.

Запізнення на 20 років

По суті, адміністративний суд Києва скасував наказ Міністерства екології та природних ресурсів України “Про внесення змін до Переліку тварин, які заносяться до Червоної книги України (тваринний світ)”. Про це йдеться в інформації на сайті ТСН із посиланням на прес-службу суду. Згідно зі згаданим наказом лось європейський (той самий, якого більшість із нас бачила хіба що на малюнках у підручниках із біології чи у зоопарках) був визнаний твариною, яка потребує захисту. Підставою для ануляції дії цього документа й, відповідно, позбавлення лося статусу вразливого виду стала нібито відсутність наукового обґрунтування необхідності занесення сохатого до Червоної книги України.
Цікаво, що в наказі за підписом міністра екології й природних ресурсів України Остапа Семерака від 3 лютого 2017 року про заборону полювання на лося терміном на 25 років є посилання на експертний висновок Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена Національної академії наук України щодо стану популяції лося в Україні. Натомість схоже на те, що ніхто в Україні достеменно не знає, скільки на території нашої країни залишилося сохатих. На думку лісників і мисливців, поголів’я – близько 6 тисяч, а значить, можна й потрібно відстрілювати тварин, щоб занадто не розмножилися і не знищили всі ліси (сохаті об’їдають кору на молодих деревних насадженнях). Екологи ж запевняють, що поголів’я втричі менше. “В Білорусі й Польщі – 30 тисяч голів. До речі, Польщу свого часу теж спіткала подібна історія з масовим відстрілом цих тварин. З 2001 року там запроваджено мораторій, і популяція лося за цей час зросла у кілька разів”, – написав міністр Остап Семерак у лютому 2017 року на своїй сторінці у Фейсбуці, коментуючи підписання документа про заборону відстрілу сохатих в українських лісах. На його думку, мораторій треба було запроваджувати 20–30 років тому. Як аргумент міністр нагадав випадок, що стався на Чернігівщині у січні 2017 року. Тоді браконьєри заради жорстокої забави розстріляли невелике стадо лосів, у результаті чого загинули самець і вагітна самиця, було поранено кілька молодих тварин. На жаль, рівно через рік ця моторошна ситуація повторилася. Й не тільки на Чернігівщині. Чи знайдуть винних у варварському знищенні тварин, і чи отримають вони покарання – питання риторичні з огляду на вартість зброї й екіпірування (заборонені прилади нічного бачення, тепловізори), що беруть із собою на “полювання” браконьєри.

Охорона, відтворення, раціональне використання

Ми поцікавилися у полтавських мисливців, як вони ставляться до скасування мораторію на відстріл сохатих і наскільки ця проблема актуальна.
Костянтин БОРОВИК, голова ради Полтавської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок:
– Зараз 90 відсотків мисливських угідь Полтавської області непридатні для лося. Тобто його у нас зараз дуже мало. Раніше дозволялося добувати не більше 10 особин за мисливський сезон, і це переважно у Миргородському, Шишацькому районах, де лісистість значно вища. Тварин було би більше, якби не браконьєри. Наприклад, минулого року в Кобеляцькому районі, на території Нижньоворсклянського заповідника (регіонального ландшафтного парку. – Авт.), застрелили лося. За фактом порушена кримінальна справа, триває слідство. Це – лише один випадок, а скільки таких, де винних не знаходять або відпускають, бо нема можливості притягнути порушника до відповідальності?..
Загалом я проти заборони просто заради заборони, бо від того поголів’я тварин не збільшиться. Для цього, по-перше, треба вживати дієвих охоронних заходів, по-друге, відтворювати популяцію, а потім раціонально використовувати відновлені тваринні ресурси. Потрібно забезпечувати звірів кормами й відповідним середовищем, тобто плекати молоді лісові масиви. А що ми маємо нині? Наприклад, із 5 тисяч гектарів мисливських угідь у Великобагачанському районі лише 1,7 тисячі гектарів – ліс. У нас на цій території є шестеро лосів. Звичайно, ні про яке полювання на них мова не йде. Тільки коли поголів’я збільшиться до більш ніж оптимальної кількості, можна буде говорити про видачу ліцензій на відстріл. Але над цим треба працювати, вкладати свої сили, кошти. Наприклад, у нас на озері Затін зимує до 500 диких качок. Спочатку їх було близько сотні, але ми створили для них потрібні умови – охороняємо, годуємо. На це щороку витрачаємо до 10 тонн зерновідходів. Ми дбаємо про збільшення поголів’я, робимо для цього практичні кроки, і маємо результат. А самими лише мораторіями без системного підходу збільшити кількість тварин і врятувати природу не вдасться. Наприклад, через подібну заборону на Закарпатті розвелося багато вовків, вони вільно заходять у села, загризають кіз, нападають на людей. Непродуманий крок у напрямку вирішення однієї проблеми спричинив інші.
Анатолій КОВАЛЕНКО, директор Кременчуцької ГМРП Полтавської обласної організації УТМР:
– Останній раз лося в Кременчуцькому районі добували за ліцензією дуже давно – десь 30 років тому. Тепер до нас ці тварини заходять хіба що транзитом, переміщаючись на північ нашої області. Там лісистість вища, й тваринам є де ховатися. А про полювання на цих тварин на території Кременчуцького району й мови не може бути. Ми в основному полюємо на пернату дичину, а із копитних – переважно на косулю. Кількість ліцензій, що видається на відстріл дичини, науково обґрунтовується. Так, до 2000 року за сезон дозволялося добувати всього 2–3 косулі, у 2012-му – близько 30 голів, бо вдалося досягти суттєвого приросту поголів’я.
* * *
Кількість добування будь-якої дичини, за словами Анатолія Коваленка, не повинна перевищувати приросту її поголів’я. При цьому природне збільшення чисельності має бути вищим за загальні показники смертності тварин, у тому числі – їх відстрілу мисливцями. Але як же вирахувати кількість ліцензій на полювання, якщо достеменно не відома загальна чисельність лосів в українських лісах? Тож перш ніж вводити мораторій, треба спочатку облікувати тварин, розробити стратегію відтворення поголів’я, його контролю і раціонального використання тваринного ресурсу. Причому робити це треба дуже швидко, адже заборона полювання вже скасована. На жаль, вийшло за принципом “заборонити не можна дозволити”…

Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий