Полотна про те,  у що художниця вірила

Полотна про те, у що художниця вірила

Яскравий, соковитий, теплий світ живопису Наталії Юзефович промовляв до відвідувачів виставки її полотен у Полтавському художньому музеї (Галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка так приязно, ніби зустрічав рідних людей. І не випадково, адже близько сорока років активного творчого життя Наталії Володимирівни були пов’язані з Полтавщиною, а саме – з Кременчуком. У наддніпрянському місті виношувалися, виколисувалися і розвивалися на полотні сотні її живописних перлин, там діє картинна галерея художниці, там 10 років тому зупинилося її натруджене серце.

Виставка в Полтавському художньому музеї – своєрідний подарунок землякам від відомого видавця, колекціонера і мецената Олексія Петренка, в приватній збірці якого налічується близько 40 картин Наталії Юзефович. Для виставки відібрали 28. На чільному місці – на мольберті – в малій виставковій залі розмістили твір, з якого вісім років тому й почалося захоплення колекціонера творчістю мисткині, – “Кримська троянда”. Уже майже півстоліття на цьому полотні сяє молодістю чорнява красуня, гарніша за букет квітучих поряд троянд…
Ведуча урочистого відкриття виставки, заступник директора музею з наукової роботи Світлана Бочарова закликала відвідувачів обов’язково затриматися біля єдиної в експозиції графічної роботи й… зазирнути в очі ще зовсім юної Наталії. Це автопортрет художниці, який вона виконала в 1951 році, в дев’ятнадцятирічному віці. Погляд, безумовно, вражає, аж ніби наперед ця замислена дівчина знала, як непросто доведеться їй у лещатах заідеологізованої радянської системи боротися за своє творче “я”, як незміряно багато переллється з її душі на 8 сотень полотен творчого доробку…
“Цвіт Буковини” (1965), “Піони” (1976), “Цвіте черемха” (1979), “Портрет молодої жінки” (1980), “Місячна ніч” (1987), “Пахощі жасмину” (1991), “Лісовий пейзаж” (1994) – представлені на виставці твори відкривають глядачу Наталію Юзефович і як чудову портретистку, і як майстра пейзажу та натюрморту, але передусім мистецтвознавці відзначають її жанрові полотна. Це той простір, у якому вона прагнула втілення найскладніших з художньої точки зору задумів…
Про сьогодення комунального закладу культури “Картинна галерея Наталії Юзефович” у Кременчуці гостям виставки розповіла її директор Алла Король. Вона нагадала, що тільки завдяки наполегливості й ентузіазму Наталії Володимирівни подаровані нею Кременчуку 167 полотен наразі не розпорошені, а представлені в галереї, а також подякувала організаторам виставки за можливість “вживу” помилуватися тими роботами художниці, які раніше доводилося бачити лише на фото в каталогах.
Спогадами про Наталію Юзефович – авторитетну художницю, члена Національної спілки художників України, учасницю і авторку величезної кількості виставок, цікаву, гідну свого високого покликання особистість і просто красиву жінку – поділилися полтавські митці, яким у різний час випадало з нею спілкуватися. Заслужений художник України Микола Підгорний акцентував, зокрема, на тому, що попри ідеологічні вимоги часу Наталія Володимирівна так і не стала представником соцреалізму, її творчість – це те, у що вона вірила, причому в картинах мисткині немає жодної тіні її тяжкої щоденної боротьби за своє покликання, за своє право працювати в майстерні, яку могли й відібрати. Її твори такі ж світлі, як і їхня авторка.
Теплі штрихи-спогади до портрету Наталії Юзефович, яку знали й поважали багато колег по творчому цеху в різних куточках України, додав також член Національної спілки художників України, голова обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Євген Пілюгін. Заслужений працівник культури України, мистецтвознавець Віталій Ханко назвав Наталію Володимирівну мисткинею-артисткою, котра прекрасно писала на побутову та історичну тематику й водночас майстерно створювала портрети, пейзажі й натюрморти. На його думку, є всі підстави вважати Наталію Юзефович, можливо, й найпомітнішою нашою художницею-землячкою другої половини ХХ – початку ХХІ століття.
Колекціонер Олексій Петренко поділився цікавими фактами з життєпису художниці, яка виросла в Києві, в родині поліглота, художника-графіка й настільки принципового критика в царині культури, що після закінчення столичної художньої школи імені
Т. Г. Шевченка мусила їхати на навчання подалі від “героїв” батькових праць – до Харківського державного художнього інституту. На особливу увагу заслуговує і те, що вже перша в творчому житті молодої Наталії участь у республіканській виставці в 1963 році засвідчила її непересічний талант – у каталозі, який продемонстрував Олексій Петренко, картина Юзефович “Колгоспниці” вже поряд із роботою іменитої Тетяни Яблонської. На майбутнє меценат сподівається, що донька художниці, також Наталія, навідається з Італії на малу Батьківщину. Зустріч із нею була б цікавою ще й тому, що попри складну сімейну історію стосунків вона нині працює над книгою про свою маму.
Після промов настав час для ближчого знайомства з представленими на виставці полотнами. Ліричних ноток перегляду додала віртуозна гра флейтистки-студентки Полтавського музичного училища імені Миколи Лисенка Анастасії Косінські. Виставка працюватиме до 18 серпня.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий