Полтавець – фотолітописець Гуцульщини

Полтавець – фотолітописець Гуцульщини

Неймовірно була подивована, коли дізналась, що автор знаменитого фото «Чукутиха з люлькою» – наш земляк Микола Сеньковський. Цей знімок у 1931 році отримав гран-прі на міжнародній європейській виставці в Парижі. Того ж таки року пан Микола виконує вперше в історії української фотографії фотометричну панораму Чорногірського хребта під назвою «Східні Карпати – Чорногора», зняту з гори Кострич. Триметрова копія її експонується в Музеї-садибі Михайла Грушевського у селі Кривовірні нині Івано-Франківської області.
23 листопада виповнилося 130 років від дня народження Миколи Сеньковського (1893– ?), українського фотохудожника, військового фотограмметриста. Ім’я митця відоме на Галичині та далеко за її межами завдяки унікальним світлинам та листівкам гуцульської тематики.
Народився майбутній митець у містечку Пирятин (нині – Лубенський район) у родині юриста Івана Олександровича Сеньковського. У Санкт-Петербурзі опанував спеціальність «Фотограмметрія», знання з якої він застосовував на практиці, працюючи фотографом у російському війську під час Першої світової війни.
Після поразки національно-визвольних змагань та встановлення радянської влади Микола Сеньковський емігрує до Галичини, занурюючись углиб Карпат, які йому припали до душі ще у роки мандрівної роботи.
Отже, на початку 1920-х Микола Сеньковський переїжджає у Жаб’є – це сучасне селище Верховина на Івано-Франківщині. Тут він одружується з місцевою жителькою – вчителькою Євгенією Поліщук. Родом вона походила із Тернопільщини і закінчила в свій час Коломийську учительську семінарію. Пані Євгенія заснувала у Верховині першу українську школу. Згодом, у 1931-му році, в молодої пари народився син Юрій.
1924 року у Косові, а потім і в Коломиї Микола Сеньковський відкриває фотомайстерню і магазин радіо- та фототехніки, став першим фотомитцем на теренах Косівщини. Друкує поштівки зі своїми знімками, захоплено фотографує те, що його вражає найбільше, – гуцульський колорит. У пошуках нових образів і типажів багато мандрує Гуцульщиною – буває у Ворохті, Городі, Делятині, Дорі, Кутах, Микуличині, Татарові, Яворові, Яремчі.
Із започаткуванням у Львові Українського фотографічного товариства Микола Сеньковський стає його членом і 1930 року бере участь у Першій виставці української фотографіки, котра відбулася в столиці Галичини. Його твір «Гуцулка» було вміщено на обкладинці каталогу виставки.
* * *
У 30-ті роки Сеньковський видає серію листівок під назвою «Гуцульські типи», у якій особливе місце належало жіночим портретам. Найзнаменитішою героїнею серії стала гуцулка Чукутиха. І це не тільки через те, що знімок, зроблений з неї, здобув найвищу нагороду на фотоконкурсі в Парижі.
Чукутихою в минулому столітті називали відому на всі Карпати Марію Кречунєк, вона мала славу неординарної співачки у багатьох карпатських селах. На знімку їй назавжди зосталося 90 років, зроблений він у 1926-му, а сама Марія прожила майже сто років.
Чукутиха народилася у квітні 1836 року в Ясенові Горішньому на Верховинщині. У тридцять один рік вийшла заміж за Йосипа Полєка. Кликали між людьми його Чукут, що означало замкнений у собі, потайний. Марія йшла заміж уже знаною на той час співачкою: виступала на весіллях і мала гарний заробіток: утримувала себе, розбудовувала свою хату, господарство. Палила люльку, трималася досить незалежно. Це можна прочитати у її сміливому, глибокому, впевненому погляді, який доносить майже через сотню років її фотопортрет.
Марія славилася не лише співом, а й своєю вродою. «До останніх днів найгарніше в околиці одягалася. На голові закручувала кучері, прикрашала зачіску живими квітами. Мала прекрасний голос. І до того всього – феноменальну пам’ять. Весілля на Гуцульщині зазвичай гуляли три дні. То могла три доби співати пісень, і ні одна не повторювалася», – розповідав про неї Іван Зеленчук.
Іван Зеленчук – співробітник Національного науково-дослідного інституту українознавства у Верховині. Блискучий знавець Гуцульщини і біографії Чукутихи. 20 років присвятив пошуку її слідів, сам віднайшов Маріїну могилу. Стимулював науковця до багаторічних і копітких пошуків портрет цієї жінки, який глибоко увійшов у його серце.
Чукутиха прожила у шлюбі 50 років, доки не овдовіла. Народила п’ятьох дітей: її правнук Микола Максим’юк очолював народний ансамбль дримбарів «Струни Черемоша» у Верхньому Ясенові.
У Верховині з 2012 року проводять фестиваль гуцульської співанки на честь Марії Кречунєк.
«Стара гуцулка» – назвав портрет Чукутихи Микола Сеньковський. Він зробив кілька її фото, зокрема «Стара гуцулка в перемітці» і «Стара гуцулка з палицею». Чукутихою він був захоплений – містична зірка Карпат, колоритна, фактурна. І за допомогою фотооб’єктиву Микола Сеньковський закарбував її образ на віки.
* * *
Коли життя припадає на злам епох чи історичних подій, то втрачається впевненість у завтрашньому дні, втрачається минуле, перекреслюється майбутнє. Так сталося і з нашим земляком.
Розпочалася Друга світова війна, й у вересні 1939 року митець вирішує їхати на захід з польськими офіцерами. Проте, як далі склалася його доля, не відомо. З 1939 року він вважається зниклим безвісти. Його син згадував: «Коли мені було 8 років, вночі прийшли до хати якісь люди. Батько зняв із грудей образ Божої Матері, повісив мені на шию, благословив і вклав спати. На ранок його не було, і більше ніколи я батька не бачив».
За однією з версій, він міг бути ув’язненим і загинув. Є також непідтверджені дані, що Микола Сеньковський проживав у Лондоні і там похований. Сотні тисяч доль ламалося у ті часи…
Дружина фотографа, Євгенія Сеньковська, зосталася у Львові і вступила до лав УПА, була заарештована органами НКВС у 1945 році. Під час затримання у будинку здійснювався обшук. Енкаведисти вилучили більшість скляних фотопластин, які вщент розтоптали у дворі чобітьми. Згодом близько 70 збережених світлин Юрієві Сеньковському вдасться зібрати серед своєї родини.
Проте Євгенії Сеньковській вдалося втекти. Відомо, що вона деякий час працювала у львівському підпіллі. Під час перетину румунського кордону схоплена вдруге, її привезли до Львова, де пані Євгенія у 1947 році й загинула. Її можна упізнати на фото Сеньковського «Жаб’є. Гуцульська дітвора у школі».
Син, Юрій Сеньковський (1931–2016), вчений-геолог, член-кореспондент НАН України жив і працював у Львові.
Залишившись сиротою, він приїхав до Львова із Коломиї на даху вагона. Вступив відразу у два навчальні заклади – до консерваторії, бо Євгенія Сеньковська мріяла, аби син став музикантом, і в політехніку, на геологічний факультет. Та стипендію у консерваторії не виділили, тож Юрій Сеньковський став геологом. І, беззаперечно, успішним, у 1975 році здобув ступінь доктора геолого-мінералогічних наук, з 1980 – завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України, лавреат премії імені В. І. Вернадського НАН України (1997 р.). Мешкаючи протягом навчання у викладача консерваторії, Юрій Сеньковський спілкувався із багатьма яскравими, талановитими особистостями того часу: Соломією Крушельницькою, Станіславом Людкевичем, Анатолієм Кос-Анатольським.
* * *
Миколу Сеньковського справедливо називають фотолітописцем Гуцульщини, адже він є автором декількох тисяч документальних та художніх світлин. Об’єктив його камери зафіксував для нащадків неповторні гірські краєвиди, пам’ятки природи та культури, антропологічні типи гуцулів, їх звичаї, обряди, побут, дерев’яну народну архітектуру.
«Він фотографував гуцулів, їхні ремесла, побут, пейзажі. Знімки продавав по всій Європі», – згадував за життя син Миколи Сеньковського.
Відкрив друге дихання давнім образам відомий львівський поет Ігор Калинець. У травні 1996 року він зініціював відкриття виставки «Гуцульщина у світлинах Миколи Сеньковського (1920–1930 рр.)» у Музеї етнографії та художнього промислу.
Через двадцять років по тому, а саме – 2016-го, видавництво «Артбук» опублікувало книгу «Микола Сеньковський. Карпатські листівки 1925–1932». У ній вагоме місце відведено і «Старій гуцулці» Чукутисі.
Більшість фотографій Миколи Сеньковського, які дійшли до нашого часу, зберігалися у сина, а також у П. Арсенича, в обласному музеї в Івано-Франківську та в Музеї Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського в Коломиї. Вагома колекція фото була зібрана коломийським філокартистом В. Ковтуном.
Доволі часто світлини Миколи Сеньковського публікуються у виданнях, присвячених Гуцульщині для ілюстрації гуцульського побуту початку ХХ століття.
Значна частина робіт Сеньковського присвячена природі Карпат: пейзажі Сокільського хребта та гори Овідій, коло Кутів, гори Острий, біля села Город, неподалік Косова, Каменистого хребта та гори Михалків у Косові, види на Чорногору з Жабйого, багато знімків бурхливих карпатських річок Рибниці, Пруту, Черемошу.

Юлія НОВОСЕЛЕЦЬКА
Бібліограф Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. О. Гончара

Поділися:

Добавить комментарий