Полтавець-веломандрівник – у Піднебесній

Полтавець-веломандрівник – у Піднебесній

Нинішній 2019 рік оголошено Роком Китаю в Україні. Дві держави відзначають 25-річчя встановлення дипломатичних відносин і реалізовують спільні стратегічні проекти.
Українців, які цікавляться східними культурами і філософією, Китай вабить своїми яскравими загадками вже багато століть. Чимало наших співвітчизників і сьогодні прагнуть зануритися у ритм життя Піднебесної, вивчити її архітектурне обличчя, якнайбільше дізнатися про звичаї і традиції цієї країни.
У сучасному світі є чимало видів транспорту, які можуть швидко домчати мандрівників у Китай і так само швидко повернути в рідні краї. Але полтавець Андрій БАРСЬКИЙ вибрав для пізнавальної подорожі Піднебесною, а згодом і для дороги додому… велосипед!

Дідусева наука

Велосипеди Андрій уподобав іще в дитинстві. Виріс він у Полтаві в приватному будинку на вулиці з красивою назвою Квітуча. Захоплювався спортом, любив ганяти на двоколісному другові «з вітерцем», милуючись живописною природою міської околиці. Великий вплив на хлопчика, на формування його смаків і захоплень справив дід Анатолій Васильович Черпаков (рідний брат активної полтавської громадської діячки Лідії Черпакової).
Анатолій Васильович працював фрезерувальником на автоагрегатному заводі. Часто розповідав онукові про лихоліття Другої світової війни, а також учив хлопчика розбиратися в техніці. І чи не першою справою було лагодження велосипеда.
У діда був старий «горбатий» «Запорожець», і Андрійко любив спостерігати, як Анатолій Васильович копирсається в двигуні, доводить автомобіль до належного технічного стану. На престижний і, головне, надійніший автомобіль звичайна трудова родина, така, як і більшість родин у тодішньому СРСР, статків не мала. Тож, якщо хотіли їздити, значить, мали безкінечно ремонтувати свій простенький, але навдивовижу повороткий засіб пересування. Та, власне, й велосипед для людей, які жили на околицях, був не розвагою, а незамінним помічником.
Опанувавши дідову науку, Андрій усією душею прикипів до техніки. А з часом навчився не лише ремонтувати, а й самостійно складати велосипеди із запчастин.

Оригінальний подарунок на 40-річчя

Коли юний конструктор виріс, настало нове століття, нове тисячоліття та й, власне, інша епоха. Від певного часу серед відчайдух набули популярності всілякі випробовування себе в далеких подорожах за кордон автостопом чи на велосипеді, моторолері, човні. Мета таких мандрівок – загартуватися, «виміряти» свою витримку й силу та побачити світ зблизька – не з літака, потяга, автомобіля, а впритул. Авжеж, такі відчайдухи керуються і міркуваннями економії, і бажанням відзначитися (може, навіть потрапити до якоїсь Книги рекордів). Однак не це головне.
Ще не знаючи, що 2019 рік оголосять Роком Китаю в Україні, відсвяткувавши 8 серпня 2017 року 40-річний ювілей, Андрій Барський вирушив у подорож до Китаю. Щоб проїхати весь Китай на велосипеді, а потім на цьому ж транспорті повернутися додому, в Полтаву, чоловік взяв із собою двоколісного друга та намет. До Гонконгу дістався літаком, а там відразу ж пересів на велосипед. Так і розпочалася яскрава, сповнена неповторних вражень, подорож.

Китай зблизька

Піднебесною Андрій подолав 5 тисяч кілометрів. Після цього крутив педалі ще стільки ж кілометрів через Казахстан і Росію в Україну, а далі й до Полтави. Враженнями від нелегкого, але захоплюючого велопробігу Барський поділився з учасниками міського клубу родинного дозвілля на засіданні, яке відбулося в центральній бібліотеці міста Полтави.
Андрій відзначив, що це була найдешевша подорож країною, яку він хотів побачити зблизька. У готелях він не ночував, а намети в Китаї можна ставити, де захочеш. Між будинками там немає парканів. Китайці рано лягають спати, бо вранці їм треба рано виходити на роботу. Вони неабиякі трудоголіки. Мандрівник намагався не заїжджати у великі міста, а вибирав для свого маршруту периферію на кшталт нашої сільської місцевості.
– Враження приголомшливі, дивовижні, – сказав Андрій Барський. – У Китаї 1,5 мільярда населення, а територія маленька. Дві третини території Китаю займають гори і пустелі. Старих будинків там немає, населені пункти ростуть угору. У споруд дуже багато поверхів.
Ніде ніяких перепон у пересуванні Китаєм на велосипеді не було, документів ніхто не запитував.
Мандрівник зауважив, що в Китаї дуже смачна кухня, але надто гостра. Частина китайців їсть рис, інші – макарони. Але все – неодмінно з гострими приправами. Коли Андрій уперше скуштував китайську страву, в нього було відчуття, ніби в шлунку розгорівся вогонь.
А ще Андрій Барський помітив, наскільки напруженою у країні є проблема з водними ресурсами. Він бачив у Китаї мости, під якими вже немає річок, бо вони пересохли. Вмиватися подорожуючому доводилося водою з пляшки, а спека була чимала.
Певні незручності в спілкуванні з місцевим населенням виникали тому, що жодних іноземних мов у краях, через які тримав шлях Андрій, китайці не знали. Спілкуватися доводилося пантомімою (щоб замовити страву з меню, наприклад). Китайці здалися мандрівнику не дуже комунікабельними. Для себе він це пояснив їхньою надмірною зайнятістю.

Рідний райський куточок

Головний висновок мандрівника Андрія Барського після відвідин Китаю зворушливий і патріотичний. «Україна – це райський куточок на землі», – наголосив шукач пригод.
Прикметно, що Андрієві дуже сподобався Казахстан, а передусім – надзвичайно уважні жителі цієї країни:
– Їдеш Казахстаном на велосипеді – автомобіль обганяє і зупиняється, водій запитує, чи тобі не потрібна якась допомога, – розповів він. – Казахи запрошують на гостини, пригощають своїми стравами.
Загалом для Андрія це була не перша далека подорож. Раніше він випробував себе, з’їздивши на велосипеді в Білорусь – туди й назад. Велосипед змайстрував самотужки, так би мовити, підганяв під себе. Наприклад, раму купив у Німеччині…
Проживає Андрій Барський у Полтаві на вулиці Гожулянській, що в мікрорайоні Браїлки. Має дружину, сина і доньку. Родина розуміє його захоплення. Усі разом, в тому числі й Андрієва мама, переживали за нього, коли він повертався на велосипеді з Китаю.
Дякувати Богу, все склалося якнайкраще, і вражень вистачить надовго. Це була мандрівка з тих, які запам’ятовуються на все життя.

Наталія ЖОВНІР
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий