«Я збивала вогонь віником з бур’янів, а мій водій носив воду відрами», — речниця ГУ ДСНС у Полтавській області Світлана Рибалко про те, як вдалося врятувати три хати у селі
15–16 вересня на Полтавщині виникло 111 пожеж. Найбільша з них сталася у Новосанжарській громаді, де вигоріло понад 700 гектарів соснового лісу, а вогонь підібрався до осель селян.
Про пожежу біля села Мала Перещепина стало відомо близько 16:30 15 вересня, якраз на День працівника лісового господарства. Як повідомив місцевому інтернет-виданню «Зміст» генеральний директор державного підприємства «Ліси України» Юрій Болоховець, вона «пішла» від місцевих. Тобто причиною став людський фактор. Найімовірніше, хтось спалював бур’яни на городі чи деінде, а сильний вітер погнав вогонь до соснового лісу. І вже до вечора палало близько 100 гектарів насаджень.
Через те, що полум’я і дим перерізали залізничну колію, рятувальникам довелося евакуювати 57 пасажирів електрички, що їхала з Полтави до Кобеляк.
Пожежні та працівники лісового господарства протягом усієї ночі намагалися приборкати вогонь, але марно. Сильний вітер роздмухував іскри, і вони підпалювали суху некошену траву, очерти, лісову підстилку, і вогонь «біг» то в одному, то в іншому напрямку, в залежності від напрямку вітру. На ранок понеділка він знищив 680 гектарів та підібрався до домоволодінь у селі Маньківка. А далі впритул підійшов до Балівки та Собківки.
До гасіння масштабної пожежі було залучено понад 400 людей та 67 одиниць техніки, в тому числі й комунальної, а також пожежні потяги «Укрзалізниці». На підмогу полтавським рятувальникам прибули колеги з Черкаської та Вінницької областей, військовослужбовці.
Речниця Головного управління ДСНС у Полтавській області Світлана Рибалко, як завжди, працювала в епіцентрі надзвичайної події – фотографувала і фільмувала роботу рятівників. Але на цей раз, зізналась, на деякий час забула про свої прямі обов’язки…
– Ми з водієм Сергієм Шевцовим доїхали до Балівки, де працювали пожежники, і бачимо, що вогонь буквально йде по паркану одного з домоволодінь, яке прилягає до лісу, – розповідає 52-річна Світлана Рибалко, полковник служби цивільного захисту. – Не роздумуючи, зупиняємося, і намагаємося зупинити його. Я рву більш-менш живий бур’ян і складаю його у віник, а Сергій десь знайшов металеву пластину, і з такими «інструментами» ми накинулися на вогонь, який проклав собі доріжку вже до вуликів.
Слава Богу, відбили, і цим врятували не лише пасіку, а й хату. Господарів на той момент вдома не було. Видно, вони в паніці залишили свій дім – на подвір’ї валялися порожні відра. Щоб урятувати майно, люди обливали його водою.
Світлана робить комплімент на адресу водія. Каже, Сергій – внутрішній переселенець, раніше працював на пожежній машині у Сватовому Луганської області й добре знає специфіку рятувальної роботи.
Вдячно відгукується також про поліцейського офіцера Новосанжарської громади Артура Кобченка, який приєднався до них. Поліцейські не просто слідкували за ситуацією в зоні екологічного лиха, а й займались евакуацією людей та тварин. Артур, коли бачив котиків, закидав їх до багажника своєї автівки, а потім знову хватав відра з водою й заливав вогонь.
– Далі ми побачили стареньку жінку, яка у відчаї метушилася на своєму обійсті, – продовжує Світлана Рибалко. – У неї згорів сарай і була небезпека, що вогонь добереться до хати. Ми з хлопцями постарались цього не допустити і взялися заливати водою територію поширення вогню. Я тягала воду з колодязя, а вони носили її за призначенням. Води в колодязі більше немає – ми всю її вичерпали.
Коли загрозу було відведено, рятувальники з голими руками помітили, що господині зовсім кепсько: її всю трусить і вона хватається за серце.
– Я знаю, що у таких ситуаціях треба переключити людину на щось інше, – усміхається моя співрозмовниця. – Зокрема, змусити її турбуватися про ближнього. Тому підійшла до неї й кажу: «Щось мені погано. Дайте чистої водички». Жінка метнулась у хату й винесла мені цілу чашку «Тархуна». А я солодких газованих напоїв на дух не переношу. Тож довелося пити через силу, щоб не видати себе. Слава Богу, мене виручили напарники, які захотіли відпити «Тархуна» з моєї посудини. А до жінки викликали «швидку».
Та найбільше мороки було з обійстям, обгородженим високим і дуже щільним дротяним парканом. Швидше всього, воно належить дачникам, які таким чином намагалися убезпечити себе від непрошених гостей.
– Так просто туди неможливо було проникнути, але я мусила це зробити, бо на подвір’ї горіла трава, а на дереві поряд з хатою – кора, – далі розповідає Світлана Рибалко. – Діяла автоматично, ніби все життя займалася пожежно-прикладним спортом. Вилізла на бетонний стовп у паркані й сплигнула по той бік загорожі. Сергій передавав мені воду в пляшках, а я поливала нею дерево, щоб вогонь не піднявся до крони, інакше він перекинувся б на будинок. За допомогою віника з бур’янів збила низове полум’я. На щастя, вітер повернув у інший бік, і, таким чином, житло було врятоване.
Коли сідала в автомобіль, помітила, що одяг на мені сухий. Бо перед цим, поки тягала воду з колодязя, вся, було, вимокла. І лише тоді згадала про свою апаратуру…
Уже повертаючись назад, рятувальники зустріли на подвір’ї, яке вони першим відбили від вогню, чоловіка. Це був господар, який, незважаючи на небезпеку, все ж таки повернувся додому. І був приємно здивований тим, що його хата й пасіка вціліли. Дуже дякував рятівникам, навіть номер їхнього автомобіля записав, щоб пізніше розповісти про їхній геройський вчинок.
– Там кожен, хто працює в тому пеклі, герой, – каже Світлана. — На жаль, з вітром неможливо нікому домовитись. Він такий сильний, що буквально зносить з ніг і заважає ліквідувати пожежу. Пожежний розрахунок тільки приготується до гасіння, як вітер розвертається в інший бік, і треба їхати в інше місце, щоб перехопити вогонь. А палаючі гілочки з крон дерев падають, наче факели, й від них виникають нові осередки вогню…
Ми надихалися димом, брудні. В мене обдерті руки, а в Сергія живіт. Але щасливі, що вдалося врятувати три будинки. А коли виїжджали з села, побачили табунець кіз. Бабуся, якій ми зберегли хату, бідкалась, що у сусіда згорів сарай, у якому він тримав кізочок, і ми були засмучені цією обставиною. Та виявилося, що їх хтось випустив, і вони повернулись додому.
Між тим, автівка речниці ГУ ДСНС потрапила у вогняне кільце. Вони їхали за пожежним автомобілем в умовах густої задимленості й вимушені були зупинитися – вогонь відрізав їм шлях і вперед, і назад. А вода у пожежній машині закінчилася, гасити було нічим. Прориватися через кільце було небезпечно. І вони цілу годину простояли на місці, аж поки вітер не змінив напрямку.
– У мене не було ні страху, ні паніки, хоча кожен з нас розумів, чим усе може закінчитися, – переконливо говорить Світлана. – Я вже досить давно працюю в службі цивільного захисту населення, потрапляла в різні ситуації. І завжди була впевнена у наших надзвичайниках.
– Читаю у соцмережах версії причин масових пожеж на Полтавщині. Хтось вважає, що це навмисні підпали. Хтось – що це лісівники хочуть приховати оборудки, пов’язані з незаконною вирубкою деревини. Яка твоя думка?
– Причини лежать на поверхні. Дуже спекотне літо призвело до того, що рослинність висохла, і досить невеликої іскри, щоб вона спалахнула. Але наші люди за традицією восени починають спалювати рештки городини і бур’янів. У неділю, п’ятнадцятого вересня, розгулявся вітер до 15–20 метрів на секунду, але це нікого, хто планував на вихідні почистити городи, не зупинило. І Полтавщина, як й інші регіони України, запалала. Особисто я таких масштабних пожеж з такими наслідками, щоб горіли господарства, не пригадую.
За офіційними даними, у Новосанжарській громаді вогонь пошкодив 26 житлових будинків і 24 господарчі споруди. Евакуювали 69 мешканців сіл Пудлівка, Дубина, Маньківка, Собківка та Балівка. За інформацією, яку відображає глобальна система спостереження за навколишнім середовищем NASA, під вечір 16 вересня площа верхової пожежі збільшилась: вогонь поширився на захід через Малоперещепинське лісництво до берега річки Ворскла.
З того, що не ввійде ні в які зведення: три житлові будинки у Балівці були врятовані завдяки ініціативі й мужності трьох людей, які мали виконувати у зоні стихійного лиха зовсім інші функції.
P.S. 17 вересня українські рятувальники відзначили своє професійне свято. Для багатьох цей день пройшов у тяжкій і часто небезпечній роботі. Їхня праця – це справжній подвиг, який заслуговує на повагу і вдячність.
Марина КРАВЧЕНКО
Журналіст