Полтавські кавуни

Віктор Галич.

Полтавські кавуни

Благословенна і благодатна земля Полтавська. І для рослин, і для людей. Віддячує за труд людський щедро. Здавна тут селяни вирощували на своїх городах картоплю, моркву, буряк, цибулю, кукурудзу. І чи не в кожного господаря виділявся окрайчик городу під баштан: вродить так вродить, а ні, то й збиток невеликий, а все ж діткам буде чим поласувати восени.

Сільські діти були не збалувані ласощами. Змалку ставали до праці, допомагаючи батькам чи то худобу відігнати в череду, чи то попоратися на городі.
Як і всі його ровесники, в таких умовах зростав Віктор Галич. Після закінчення школи Віктор відразу визначився із подальшим життєвим шляхом: поступив до Української сільськогосподарської академії. Непомітно пролетіли чудові студентські роки – і ось Віктор Анатолійович працює головним агрономом у КСП «Славутич» Миргородського району. Любов до землі, знання, здобуті у вузі, допомагають молодому спеціалісту стати професіоналом у своїй справі, заслужити авторитет і повагу серед колег, старших товаришів.
Переломними для Віктора Галича, як і для багатьох інших, стали двохтисячні роки. Постало питання, чи й далі вести колективне господарство, чи, може, ризикнути і започаткувати власну справу. Так у 2000 році з’явилося нове фермерське господарство «Господар».
Але чим зайнятися, на чому спеціалізуватись? Є легкий проторений шлях, який обирали більшість фермерів: посіяв восени озимку, весною – кукурудзу, соняшник і чекай урожаю. Зібрав, спродався і знову готуйся до нового сезону.
Та в ньому жила ще ота дитяча мрія про власний великий баштан, а ще ж є скільки перспективних овочевих культур, до яких треба тільки рук докласти.
Ще з колгоспних часів було так: овочі – надто трудомістка затратна галузь, а віддачі – як кіт наплакав. Добре знав про це Віктор Анатолійович, але вирішив ризикнути і зробити ставку на овочівництво. В цьому його підтримала дружина Оксана Анатоліївна, син Віктор, дочки Валентина і Катерина.
Він знав, що буде нелегко, але щоб так було важко – теж не уявляв повною мірою. У все доводилося вникати самому. Найперше – зорганізувати мережу клієнтів для збуту продукції, адже дрібні торговці не підходили, а «монстри» торгівлі вже, як правило, обзавелися постачальниками. Але Віктору Анатолійовичу вдалося зайняти свою «нішу», бо якісна городина потрібна споживачу. А якість він гарантував, впроваджуючи сучасні технології, висіваючи елітне насіння, дбаючи про екологічність продукції.
Ще одна проблема – робочі руки: на селі постійно не вистачає кваліфікованих кадрів. З часом і цю проблему вдалося вирішити, зібрався здоровий колектив, який дорожить своєю маркою.
Так полтавські поля зарясніли баштаном, плантаціями баклажанів, помідорів, перцю, капусти, картоплі, моркви, буряку. Дивиться сьогодні на щедрий, багатий урожай овочів Віктор Анатолійович, і душа його радіє. Є що постачати і торгівельникам, і лікарням, допомогти фронту, волонтерам, благодійним організаціям, нікому він не відмовляє: приїзди, завантажуйся продукцією і споживай на здоров’я.
Так збулася його юнацька мрія про те, щоб полтавські кавуни нічим не поступалися знаменитим херсонським. На ланах «Господаря» вони такі ж соковиті, солодкі, бо про це дбають справжні господарі.

Анатолій БАС
Заслужений журналіст України

Поділися:

Добавить комментарий