Полтавські зеніти  Олександра Орлова  і Зінаїди Аксентьєвої

Полтавські зеніти Олександра Орлова і Зінаїди Аксентьєвої

І космічний простір, і надра Землі, і доля людська однаково повні загадок-таємниць. Про це думаєш мимохіть, спілкуючись зі співробітником Полтавської гравіметричної обсерваторії Інституту геофізики імені С.І. Субботіна НАН України Миколою Тищуком та його старшим товаришем, колишнім завідувачем відділу вивчення обертання Землі Адамом Гожим. Приводом до розмови стали круглі дати від дня народження відразу двох видатних учених, чиї досягнення зробили Полтаву відомим у світі науковим центром із досліджень змін сили земного тяжіння і обертання Землі.
6 квітня виповнилося 140 літ від дня народження академіка УАН, члена-кореспондента АН СРСР, академіка АН УРСР Олександра Яковича Орлова, котрий у 1926 році й заснував Полтавську гравіметричну обсерваторію, зібравши в її штаті талановитих виконавців усього комплексу наукових досліджень із різних куточків Радянського Союзу.
25 липня мине 120 літ від дня народження наступниці О. Я. Орлова на посаді директора Полтавської гравіметричної обсерваторії Зінаїди Миколаївни Аксентьєвої, члена-кореспондента АН УРСР, достойної продовжувачки неординарних орловських методів пошуку й виконання наукових досліджень у галузі гравіметрії і астрономії, депутата двох скликань Верховної Ради УРСР.
Усі роки їхнього директорства не були простими. Але особливо складними виявились перші дванадцять, адже припали й на час закріплення в Україні окупаційної більшовицької влади, й на сталінські репресії. Зі зрозумілих причин багато архівних матеріалів і документів за цей період не збереглося: сліди злочинів ретельно зачищалися відповідними органами. Утім у переказах спогади про тогочасні події дійшли й до наших днів.

Безпартійний директор-академік

Полтавські зеніти  Олександра Орлова  і Зінаїди АксентьєвоїЦікавих фактів у життєписі Олександра Яковича Орлова – що зірок у ясному нічному небі. Микола Тищук пропонує сконцентрувати увагу хоча б на кількох найяскравіших: «У царині астрономії, геодезії і геофізики академіка Орлова цінували в усьому світі. Він відомий як директор чотирьох обсерваторій – Одеської, Полтавської, Карпатської та Головної астрономічної обсерваторії. Причому в деякі періоди очолював відразу по дві установи. Олександр Якович є засновником двох обсерваторій: нашої Полтавської (про що свідчить меморіальна дошка на історичному корпусі будівлі) і Головної (створення якої розпочалося у 1944 році в Києві). За видатні заслуги у вивченні сили тяжіння Землі та її припливних змін, руху географічного полюса, змін широт, припливних деформацій Землі, тривісного земного еліпсоїда, сонячних плям, комет ім’я вченого увічнено в космосі». На честь відразу двох видатних астрономів – Олександра Яковича Орлова та Сергія Володимировича Орлова – названі кратер на зворотному боці Місяця діаметром 81 кілометр та мала планета (тобто астероїд) №2724.
Авжеж, красиве, навіть ліричне, вшанування в незміряних високостях. На землі ж Олександру Орлову випало торувати свою наукову дорогу крізь смертельні загрози тоталітарного режиму. Свою принциповість і відданість справі він продемонстрував ще раніше, коли 1921 року на знак протесту проти ліквідації Астрономічного обчислювального бюро при Українській академії наук (що постала в часи відновлення незалежності України за гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році) категорично заявив про вихід із цієї поважної організації. За словами Миколи Тищука, це дуже показовий факт його біографії.
Маловідомою інформацією про події 1930-х років в обсерваторії володіє Адам Гожий. У 80-х роках минулого століття пулковські астрономи (Головна (Пулковська) астрономічна обсерваторія Російської академії наук розташована за 19 кілометрів від Санкт-Петербурга, вважається світовою спадщиною. – Ред.) доручили йому спробувати з’ясувати, де знаходиться могила їхнього відомого оптика-механіка Генріха Андрійовича Фрейберга-Кондратьєва. В Пулковому, до речі, є телескоп його конструкції. Пулковчанам було відомо, що в 1930-х Генріх Андрійович працював у Полтавській обсерваторії та що помер і похований він у Полтаві. З опитувань старожилів Гожому вдалося дізнатися, що Генріх Андрійович помер 23 вересня 1943 року й без ритуальних почестей був похований на Павленківському цвинтарі, у його задній частині. Утім встановити місце захоронення не вдалося навіть приблизно. Дочка і зять Фрейберга-Кондратьєва (теж співробітники обсерваторії) покинули Полтаву разом із німцями.
На початку 1930-х Олександр Якович Орлов потрапив під підозру НКВС за доносом, що надмірно займається астрономією (як директор), а повинен дбати про гравіметрію (галузь геофізики, що вивчає гравітаційне поле Землі. – Ред.). Олександр Якович одразу зрозумів, чим це має закінчитись, і негайно залишив Полтаву, офіційно заявивши, що відбуває в Одесу в особистих справах. Насправді ж разом з кількома співробітниками виїхав у Підмосков’я, де відомий партійний професор з Державного астрономічного інституту ім.Штернберга Костянтин Олексійович Куликов рятував астрономів від репресій, працевлаштовуючи на роботу в спеціальні лабораторії в Підмосков’ї. Отож наявна нині в Інтернеті інформація, що Орлов з 1934-го до 1938-го працював у Москві в ДАІ ім. Штернберга та в Геодезичному інституті, – фікція. І, певно ж, настав час нарешті замінити її на правду.
Коли на колектив Полтавської обсерваторії почався наступ як на ворогів радянської влади, астрономією займатися заборонили, частина співробітників звільнилась, інші продовжили працювати над гравіметричним картографуванням території України. І створена у 1938 році карта мала величезне значення для спрощення пошуку покладів корисних копалин.
Загалом Адам Васильович володіє таким обширом інформації про «зірок»–подвижників рідної обсерваторії, що за його розповідями можна писати книгу. У скромних межах газетної публікації просить нагадати ще хоча б те, як віддано турбувався Олександр Якович про долю першого великого зеніт-телескопа обсерваторії, отриманого від німецької фірми «Карл Цейс», вимагаючи від неї усунення виявлених конструктивних недоліків. У 1938 році за допомогою згадуваного механіка Фрейберга-Кондратьєва прилад нарешті зібрали, встановили в павільйоні й почали випробування, а наступного року налагодили регулярні спостереження яскравих зірок. Сам же Орлов відбув на Далекий Схід шукати місце для майбутньої астрономічної широтної станції. У трагічному 1941-му він поспіхом мчить у місто над Ворсклою, щоб організувати евакуацію унікальних приладів і обсерваторії загалом до Іркутська. Після визволення Полтави від нацистів організував негайне повернення установи.
І Адам Гожий, і Микола Тищук наголошують на незвичайному для радянських часів факті про … безпартійність директора-академіка Олександра Орлова. З геніальністю вченого мусили рахуватися й ідеологи в погонах. Він сміливо дивився у незміряні космічні висоти, що вже казати про вигадані людьми посади та ранги на землі. Олександр Якович жив наукою, перед цим захопленням маліло все. «Відомий астроном нашої обсерваторії Микола Андрійович Попов якось згадував таку історію. Він як член партійної організації (а в обсерваторії і на турбомеханічному заводі вона була спільна) мав брати участь у партійних зборах, що завжди проводилися в приміщенні підприємства. З цієї причини одного разу пропустив денні спостереження яскравих зірок на зеніт-телескопі. Олександр Якович його викликав, вислухав та попередив, щоб це було востаннє, і додав: «Буду в Києві – зайду до Микити Сергійовича Хрущова й скажу, аби вас не залучали на партійні заходи під час спостережень». Отак дбав цей керівник про астрономію!» – захоплюється Адам Васильович Гожий.

І за парламентською трибуною, і в намоленому храмі

Полтавські зеніти  Олександра Орлова  і Зінаїди АксентьєвоїЗінаїду Миколаївну Аксентьєву до Полтави запросив саме Олександр Якович Орлов. Перед цим вона працювала під його керівництвом в Одеській астрономічній обсерваторії. «Ім’я Зінаїди Аксентьєвої також досить відоме в науці – доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент АН УРСР. У воєнні роки як співробітниця Полтавської гравіметричної обсерваторії потрапила в евакуацію до Іркутська й там дуже успішно продовжувала роботу. З 1951-го по 1969-й роки обіймала посаду директора нашої установи, – розповідає Микола Тищук. – Основні її праці присвячені вивченню припливних деформацій Землі, сили тяжіння Землі й іншим проблемам, які пов’язані з геофізикою й частково з астрономією. На честь Зінаїди Аксентьєвої названий досить великий, діаметром 42,5 кілометра, кратер на Венері».
В ході нашої розмови Микола Федорович ловить мене на грубій помилці з Інтернету: у Вікіпедії Олександр Орлов і Зінаїда Аксентьєва позначені як подружжя. Дивується такій «новині» й Адам Гожий, котрий починав свою роботу в обсерваторії за директорства Зінаїди Миколаївни. Та й загалом обидва моїх співрозмовники не приховують незадоволення всюдисущою нині цікавістю до делікатних подробиць з життя людей, які рухали розвиток цілих галузей. Адам Васильович наголошує, що Зінаїда Миколаївна, як і Олександр Якович, не мала партійного квитка й при цьому обіймала посаду директора, активно проводила велику громадську роботу. У ті часи це була справа нечувана й можлива за умови лише надзвичайного авторитету.
Від старших колег Адам Гожий знає також таємницю про особливу побожність Зінаїди Миколаївни Аксентьєвої. Так-так, ідеться саме про глибоку віру у Всевишнього. У великі свята, коли традиційно освячують воду, обрядовий хліб та інші продукти, доручала це зробити довіреним особам. А одного разу, коли до Одеси мав прибути Патріарх Московський і всієї Русі, вона разом з Є.В.Лаврентьєвою (астрономом обсерваторії) вирушила в рідне місто на Чорному морі на зустріч із ним. Ясна річ, про релігійність директорки знало дуже обмежене коло найближчих людей.
Керувати Полтавською обсерваторією Аксентьєвій випало в досить сприятливі для радянської науки часи, непогане фінансування дозволяло успішно розвивати багато починань. Окрім цього, як вважає Адам Гожий, допомагав і той фактор, що жінок в Академії наук УРСР було обмаль, тож президент-джентльмен Олександр Палладін зазвичай позитивно реагував на їхні прохання. При директорстві Зінаїди Миколаївни помітно зміцніла наукова база обсерваторії. За її керівництва вступили в дію п’ять нових астрономічних приладів, для яких було побудовано павільйони за проєктами талановитого механіка Бориса Олександровича Соколова (він також розробив і створив один із телескопів обсерваторії). Відповідно значно розширилися й обсяги здійснюваних тут наукових робіт. Обсерваторія посіла одне з провідних місць у світі серед установ, що займалися дослідженням обертання Землі. Недарма ж центральне бюро радянської Служби широти майже десять років знаходилось саме в Полтавській обсерваторії.
Питання, які аж ніяк неможливо було вирішити в обхід партійних органів, Зінаїда Миколаївна довірила своєму заступнику з господарської частини – цю посаду вона ввела спеціально для запрошеного на роботу з такою місією Героя Радянського Союзу Федора Омеляновича Василенка. А отже, в обсерваторії споруджувалися будинки для проживання співробітників та новий лабораторний корпус.
Заздрісники в Зінаїди Миколаївни Аксентьєвої, як і в будь-якої успішної людини, каже Адам Гожий, були. Прості ж люди її поважали за чуйність і доброту. В обсерваторії вона турбувалася, щоб в усіх була можливість поїхати на бажане навчання чи в омріяне наукове відрядження, допомагала вирішити різні побутові й житейські негаразди. Знали про велике серце Зінаїди Миколаївни й сотні інших полтавців, бо йшли до неї зі своїми турботами й болями як до депутата Верховної Ради УРСР, депутата обласної ради. Коли на чергових виборах до республіканського парламенту полтавці не побачили її прізвища в списках кандидатів, то відмовлялися в це вірити. Правда про ту подію сьогодні виглядає як абсурд: з Києва прийшла вказівка, що в наступному скликанні Верховної Ради УРСР полтавських жінок має представляти не вчена, а доярка.
Найбільшим захопленням Зінаїди Аксентьєвої була її наукова і громадська робота. Отож не полишала улюбленої справи й на 69-му році життя. 8 квітня 1969-го, як зазвичай, прийшла в рідну обсерваторію. «Заклопотана. Ось-ось мала виїжджати на якусь конференцію аж у Середню Азію. Готувалася… Зайшла в кімнату до колег на першому поверсі, щоб перепочити, і каже: «Так мені щось погано стало. І так невчасно». Це були її останні слова», – переказує Адам Гожий спогади співробітників, які були тієї сумної хвилини поруч із директоркою.

За що болить душа в добу, коли наука не в пошані

Історія Полтавської гравіметричної обсерваторії бере свій початок від 7 квітня 1926 року, коли Олександр Якович Орлов заклав у Полтаві основний гравіметричний пункт, що входить до Європейської мережі. На тій міцній основі, яку створили перші її директори, в обсерваторії продовжує розширюватися тематика наукових досліджень. Минуло багато десятиліть, і вже в новітні часи, на зорі незалежності України, в 1992 році поблизу Полтави (село Степанівка) був введений в дію унікальний радіотелескоп УРАН-2, який за технічними параметрами є другим у світі серед довгохвильових радіотелескопів і має статус національного надбання України. Одна з його задач – моніторинг радіовипромінювання Сонця. Дослідження на радіотелескопі стали базою для співпраці вітчизняних і зарубіжних науковців з Франції, Австрії та інших країн.
«Завдяки тому, що академік Орлов був і астрономом, і геодезистом, і геофізиком наша обсерваторія, попри назву гравіметрична, працює в усіх цих трьох науках. З появою РТ УРАН-2 додалося вивчення радіовипромінювання близьких і далеких космічних об’єктів. А це вже астрофізичні проблеми дослідження Всесвіту. У царині геофізики продовжуємо досліджувати припливні явища в твердому тілі Землі, – розповідає Микола Тищук. – Для людей, далеких від науки, це звучить, звісно, дивно, бо вони знають лише про припливи в морях і океанах. Насправді ж гравітаційний вплив Місяця і Сонця діє не тільки на водну оболонку нашої планети, а й на атмосферу, і на тверде тіло Землі – і вона деформується. Якраз вивченням оцих деформацій з величезною точністю займаються геофізики нашої обсерваторії вже багато десятиліть. Традиційним для нас є також вивчення сили тяжіння Землі. Вивчаємо землетруси: хоч їхнє джерело може знаходитись далеко за межами України (Румунія, Туреччина, Іран і так далі), але наші геофізичні прилади вловлюють коливання земної кори, викликані ними. Геодезичні дослідження ведуться за допомогою GPS-станції (в більшості випадків у світі такого типу прилади замінили телескопи, що раніше використовувалися для вивчення змін широт та руху географічних полюсів). Діє геофізична станція в селі Судіївка. На базі лабораторного корпусу РТ УРАН-2 в селі Степанівка створена і функціонує станція сумісних астрономічних, геодезичних і геофізичних спостережень. Залишилася в нас і оптична астрономія, тобто астрометрія, – продовжує діяти призмова астролябія. В робочому стані знаходяться телескопи АВР-2, ЗТЛ-180, що встановлені ще за часів директорства Зінаїди Аксентьєвої. Є й прилади, що пам’ятають першого директора».
Власне, ця точка нашої розмови є переходом від нагадування про минулі здобутки до того, за що болить душа в Миколи Тищука, Адама Гожого й інших їхніх колег нині. Йдеться про всім відому біду: через постійні економічні кризи в Україні наука животіє, ніби жебрачка, немає змоги не те що закуповувати новітнє обладнання, а й утримувати штати. Обов’язкові відпустки за власний рахунок – вже норма для працівників Полтавської обсерваторії. Чуючи це, дивуєшся, з якою гордістю Микола Тищук наголошує про статус їхньої установи, яка єдина в Полтаві належить до структури Національної академії наук.
Адаму Гожому не дають спокою сумні думки про майбутнє «відпрацьованих» в обсерваторії приладів. «Не можна допустити, щоб усе це пропало. Унікальні музейні експонати стоять в павільйонах без належного догляду. Хто працював з ними раніше, переживають за їхнє збереження. Загалом наука сьогодні не в пошані, що й казати про такі вузькі її напрями, як вивчення обертання Землі, гравіметрія. Може, якби запрацював при обсерваторії невеликий музей, то хоч якось би приверталася увага до цієї проблеми», – водночас і мріє, і бідкається мій співрозмовник.
Інший його біль – неналежне вшанування пам’яті Зінаїди Аксентьєвої в Полтаві. Цим він клопочеться вже більше двох десятиліть. За підказкою Адама Васильовича довелося знайти в архіві «Зорі Полтавщини» його замітку ще за 28 липня 1999 року «Її пам’ять вшановано на Венері. А на Землі?». Через кілька місяців після виходу публікації автор почувався окриленим. З’явилася реакція від міської влади – у номері за 1 вересня 1999 року було надруковане повідомлення, що з нагоди наближення сторіччя від дня народження Зінаїди Аксентьєвої підготовлено відповідні пропозиції – зокрема «назвати її іменем вулицю мікрорайону Павленки, впорядкувати могилу видатної полтавки, встановити меморіальну дошку на адмінбудинку Полтавської гравіметричної обсерваторії»…
Усі ці добрі наміри залишилися тоді на папері. Як згадує Адам Гожий, встановити пам’ятник на могилі Зінаїди Миколаївни Аксентьєвої на Центральному міському кладовищі вдалося тільки завдяки зусиллям небайдужої співробітниці обсерваторії Валентини Миколаївни Сінческул (нині вона вже на заслуженому відпочинку), яка згуртувала навколо себе однодумців і за свій кошт та їхні пожертви гідно облаштувала місце поховання Зінаїди Миколаївни. Доглядати могилу від надмірного наступу зарослей часом доводиться і Адаму Васильовичу разом із Миколою Федоровичем…
Отакі сумні земні турботи. А десь у незміряних високостях, у таємничій безодні космосу обертається навколо своєї осі найближча сусідка Землі – Венера, і, можливо, саме цієї миті якийсь молодий астроном розглядає на карті її поверхні кратер на честь Зінаїди Миколаївни Аксентьєвої. Вулиці ж її імені в Полтаві так і не знайти…

Тетяна ПЕТРЕНКО.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий