Долі людські, вони ніби стрічки документальних фільмів – кольорові змінюють чорно-білі і навпаки, але вони завжди єдині і неповторні. Велике таїнство – долучитися до особистого життя людини, одержавши попередній дозвіл переглянути сторінки, написані самою долею.
Світ своєї душі відкрила неперевершена особистість, людина, яка сама себе вибудувала, залишивши помітний слід в серцях і пам’яті багатьох сучасників. Своїми думками про власне життя поділився заступник генерального директора ДУ «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України», лікар Микола Асаул, який понад 50 років був на варті охорони здоров’я людей. Він народився у вересні 1948 року в смт Решетилівка – чудовому краю Полтавщини.
Микола Васильович добре пам’ятає, як його вчили батько й мати, які виховували двох дітей (Миколу та Валентину), і обоє вони отримали вищу освіту. Ще в дитинстві він затямив: якщо сам не визначиш власне майбутнє, за тебе визначать інші, але сили волі для бажаних змін може й не бути. Тоді ж Микола вирішив стати лікарем. А щоб стати справжнім лікарем, слід не лише дотримуватись таких етичних категорій, як обов’язок, совість, справедливість, любов до людини, але й розуміти людей, володіти знаннями психології. На вибір професії вплинули батьки Миколи Васильовича, а також головний лікар Решетилівської районної санепідстанції Петро Варшавський. Тож по закінченні школи у 1966 році Микола Асаул вступив до Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця на санітарно-гігієнічний факультет.
Основою у житті суспільства була і є наполеглива праця, уміння швидко опановувати нове й здатність забезпечувати це в умовах служби для просування вперед, з вірою у можливість змін на краще.
Навчання в інституті дало фундаментальні знання з основних напрямків медицини. По закінченні вишу у 1972 році Миколу Асаула направили працювати санітарним лікарем із комунальної гігієни в Кам’янець-Подільську районну санепідстанцію Хмельницької області. Це були перші непрості кроки в його професійній діяльності. Микола Васильович добре усвідомлював, що здорове населення – це основа благополуччя країни, адже тільки здорові люди формують трудові та оборонні ресурси держави, розвивають економіку і стійкість суспільства, творять науковий і технічний прогрес, визначають місце країни у світовому співтоваристві. Охорона здоров’я – це не тільки лікування хворих, це питання безпеки людей, не менш важливе за оборону й правопорядок. Кожен громадянин країни хоче мати гарантії безпеки дітей і дорослих, починаючи з пологового будинку, дитячого садочку, закладів освіти, хоче безпеки праці, побуту й відпочинку. Ми маємо право знати, що їмо, яку воду п’ємо, чим дихаємо, які саме фактори шкодять нашому здоров’ю, як нас захищає держава. Завдання медицини – оберігати, попереджувати, лікувати. Адже легше попередити захворювання, аніж їх лікувати. Саме тому необхідно протидіяти початку хвороби, бо пізніше набагато складніше лікувати хворого.
Доля Миколи Васильовича розпорядилась по-іншому. Набувши перший досвід непростого професійного життя і показавши своє вміння, у 1977 році його перевели завідувачем відділення з комунальної гігієни Полтавської обласної санепідстанції, яке очолював 10 років, а згодом він очолив санітарно-гігієнічний відділ обласної санепідстанції. Обсяг роботи різко зростав, навантаження були величезними. Адже, згідно з чинним законодавством, під наглядом державної санепідслужби були всі об’єкти народного-господарського комплексу (колгоспи, радгоспи, фабрики, заводи, комунальні господарства, заклади освіти, охорони здоров’я, громадського харчування, торгівлі, екологічні питання тощо). І з цим усім Микола Асаул успішно справлявся, тож у 1994 році він був призначений заступником головного державного лікаря Полтавської області, очолив атестаційну комісію обласної санепідстанції, яка дбала про кадровий потенціал служби та його професіоналізм.
Після ліквідації державної санепідслужби з 2012 року працював заступником директора обласного лабораторного центру МОЗ України, заступником Генерального директора ДУ «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України», відповідаючи за організацію досліджень фізичних і хімічних факторів тощо.
Присвятивши все своє життя державній санепідслужбі, він постійно опікується виникненням можливих ризиків, адже на власному досвіді та досвіді колег знає, яке надважливе значення в планетарному масштабі мають гігієна, санітарія, епідеміологія та яку небезпеку несуть різні виклики й епідемії. Яскравим прикладом була пандемія коронавірусної інфекції. На його думку, з ліквідацією державної санепідслужби була допущена величезна, якщо не трагічна, помилка.
У своїй багаторічній діяльності Микола Васильович стикався з багатьма різними викликами й ризиками, які загрожували здоров’ю та життю людей. Одним із таких були проблеми з якістю питної води та отруєння нітратами. При проведенні лабораторних досліджень державною санепідслужбою було встановлено постійне різке зростання забруднення води нітратами в понад 190 тисячах шахтних колодязів індивідуального користування та в інших джерелах питного водозабезпечення населення по всій області . Водою з колодязів, де показник незадовільних проб питної води сягав понад 50%, користувалися вагітні жінки, діти і в цілому населення. Перевищення допустимих норм зашкалювало. Це була реальна загроза для майбутніх поколінь, постійно реєструвались отруєння дітей та летальні випадки. Тому в 90-ті роки минулого століття фахівцями обласної санепідстанції, за участю Миколи Асаула, спільно з відповідними інституціями в області була розроблена й затверджена довгострокова програма з профілактики отруєнь населення нітратами та забезпечення доброякісною водою, яка діяла до 2020 року. За час дії цієї програми в населених пунктах області, де існувала реальна загроза здоров’ю людей, було побудовано 120 водогонів.
Під час аварії на ЧАЕС проведено понад 34000 лабораторних досліджень зовнішнього середовища та продуктів харчування на радіонукліди. І все це випало на долю підрозділів, які очолював Микола Васильович. Крім того, постійно проводився санепіднагляд за різними об’єктами життєдіяльності людей, щоб унеможливлювати виникнення спалахів хвороб, харчових отруєнь тощо.
На заяви громадян стосовно санепідблагополуччя та дотримання санітарних норм і правил на різних об’єктах санепідслужба реагувала миттєво, що сприяло позитивному вирішенню різних питань на користь населення. Нині ж, після так званих реформ, все зламано, зник механізм впливу, немає дій на упередження виникнення ризиків, і це дуже прикро, вважає Микола Васильович, який пройшов величезний шлях на варті здоров’я людей.
Микола Асаул – лікар вищої категорії, неодноразово нагороджувався Почесними грамотами Кабінету Міністрів, МОЗ України, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, обласної санепідстанції…
У 1972 році у Кам’янці-Подільському він зустрів чарівну дівчину Раїсу, яка була біологом, вони одружились. Виховали доньку Олену, яка пішла шляхом батька й стала лікарем. Радіє він і внучці Ліні,яка працює вчителькою англійської мови.
Про Миколу Васильовича можна сказати: це професіонал вищої гільдії, порядна й щира людина. Він справедливий, відповідальний, працелюбний і належить до тих людей, які вміють цінувати дружбу й тривалі добрі людські стосунки. Він людина слова.
Постійне спілкування з людьми, з урахуванням віку, виснажує, вимагає багато енергії, що призвело до бажання Миколи Васильовича усамітнитися, подумати про вічне, переосмислити прожите й зроблене…
У його біографії попереду ще багато чистих сторінок. Не виникає сумніву, що їх зміст буде таким же насиченим і цікавим, як і попередніх. Зрештою, настануть мир, Перемога, злагода, і добро переможе зло російської агресії.
Валентин ШАПОВАЛ,
лікар-епідеміолог ДУ «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України», заслужений лікар України, кандидат медичних наук.