Поверніть річці назву, або Соловейки не техкають,  а гарячу каву не сербають...

Поверніть річці назву, або Соловейки не техкають, а гарячу каву не сербають…

Усе своє життя знаю цю найчистішу на Полтавщині річку, яка має милозвучну українську назву: «ПСЬОЛ».
Її так називали з давніх часів, і ніколи ні в кого не виникала думка змінити її назву на якусь іншу, а саме замінити дві українські літери «ьо» на літеру «е».
Після реконструкції автомобільного шляху Київ–Харків у 2019 році перед мостом через річку Псьол встановили дорожній вказівник з іншою назвою цієї річки: «ПСЕЛ». (На фотознімку, який був зроблений ще до проведення тих дорожніх робіт, чітко видно напис українською мовою; хоч під ним читаємо зросійщений варіант, написаний англійською мовою, – так, як пишуть у Росії.
До речі, ще з часів колишньої радянської імперії, у якій державною мовою для всіх союзних республік була російська мова, широко використовувалася така практика – назви міст і сіл спочатку зросійщували, а потім записували їх англійською мовою: Kiev, Kharkov, Lvov, Odessa, Lugansk, Kremenchug, Mirgorod, Globino… І навіть зараз в Інтернеті часто зустрічаємо цей мовний рудимент. Щойно натрапив там на таку адресу: «Grebenka.com». Якась там Ґребенка. Але ж це місто Гребінка на Полтавщині!
Тож усі, хто зараз переїжджає через цю річку, дуже дивуються цьому «нововведенню», яке впровадили державні чиновники, відцуравшись від рідного слова, спотворюючи історію рідного краю.
Добре пам’ятаю, як у колишньому СРСР велася трансляція важливої події – естафети Олімпійського вогню, що його ніс бігун автошляхом Київ– Харків по мосту через річку Псьол. Тоді по всій тогочасній країні почули і побачили назву цієї річки: «ПСЬОЛ».
У Державному обласному архіві Полтавської області (ДАПО) зберігається дослідження Л.В.Семергея «Історія Білоцерківки Решетилівського району», проведене у 1964–1965 роках, у якому вказується, що повз це село протікає річка Псьол…
А чи багато у нашій мові іменників та дієслів з «ьо»? Льон, дзьоб, льох, тьохкати, сьорбати,… Ми ніколи не говоритимемо: «соловейко техкає», «вирощують лен», «сербати гарячу каву», «дзеб пташки»… Вони – чужі для нас.
Етимологія, яка вивчає походження власних назв, як і будь-яких слів, – наука, яка часто базується на домислах, а то і просто на вигадках тих, хто нею займається. Інколи їхні «дослідження» настільки суперечливі, що викликають лише роздратування. Мова – жива, і вона розвивається за своїми законами.
То звідки ж виникла назва тутешньої природної красуні?
Кожен із її «дослідників» гадав-вигадував по-своєму. Спочатку, як вони стверджують, давні люди «псл»-иками (без голосних?!) і не було ані «ьо», ані «ё». Цитую: «Річка Псел (Псьол), давня українська назва – Пслъ, – уперше згадана в літописі Нестора-літописця «Повість минулих літ» 1113 року».
Цитую з Вікіпедії: «Річка Псел (Псьол), давня українська назва – Псль; – уперше згадана в літописі Нестора-літописця «Повість минулих літ» 1113 року»…
А далі «пішло-поїхало» – чого тільки «знавці» не згадували: і давньогрецьку назву пселлос (темний), і слов’янські корені: піс, пъс, пес, пстрі (луки, вологе місце), і назви тварини пес (псел – псячий брід), і кабардино-черкеське пси (вода), а також писали, що це дуже давній гідронім, який, можливо, походить із часів, коли в І тис. до н. е. мешкали скіфи, і, нарешті, вказували на його тюркське походження…
Так чому ж у Вікіпедії в інформації про річку слово «Псел» стоїть першим, а слово «Псьол» записано в дужках після нього, а не навпаки?
Розгорнімо карту, яку було видано Центральною Адміністративно-територіальною Комісією при Президії В.У.Ц.В.Ку в 1932 році. Читаємо назву річки: «Псло». Не «Псел» і не «Псьол».
Наступна карта – 1939 року. І знову: «Псло». Цікавий історичний факт: упродовж цього семирічного проміжку (1932-1939 роки) змінювалися також назви сіл та міст (звісно, у народу ніхто не питав дозволу). Назви на карті 1932 року були зовсім іншими, ніж нині: Лубні, Кобиляки, Гадяче, Кремінчук, Манжалія, Ромен, Градизьке, Путивель, Н.Сенжари та деякі інші. У 1939 році ще залишалися деякі ці назви, зокрема Конотіп. То був мовний слід Російської імперії (коли Україна ще входила до її складу).
А як швидко назви змінилися у передвоєнні роки!
Зрозуміло, що повертати зараз ті назви недоречно. Народ живе з ними, і з назвою річки Псьол також.
До 1956 року, коли я змалечку жив у селі Вельбівці, що біля Гадяча, майже на березі цієї річки, я звик до її назви «Псьол» – так називали її люди (не «Псло»). З такою назвою вона закріпилася у пам’яті народу.
У 2006 році у доповіді Т. М. Можарова «Про топоніміку Кременчуцького краю» на науково-практичній конференції, присвяченій 435-річчю заснування міста Кременчука, вказується назва річки: «Псьол». Підстав для перекручення новітніми «знавцями» назви річки зовсім немає. Відсутнє й обґрунтоване переконливе пояснення.
У правописі російської мови у літері «ё» часто вгорі дві крапки не ставлять – пишуть: «е», однак її читають [ьо] у буквосполученнях. Так і назву річки Псьол росіяни можуть писати: «Псёл» або «Псел». Але вони ніколи не пишуть «Псэл», бо такої назви річки немає взагалі!
За теорією перекладу, власна назва російською мовою з буквою «ё» перекладається українською: з [ьо], а не [е]. Українською мовою ми записуємо російські прізвища, які містять літеру ё, – Королёв, Журавлёв, Шмелёв – так: Корольов, Журавльов, Шмельов (а не Королев, Журавлев, Шмелев).
Як бачимо, правопис двох мов – різний: росіяни пишуть: «Псёл» (або «Псел»), а українці – «Псьол». Хоч звучать ці назви однаково.
Скільки разів у Російській імперії царі та царедворці своїми циркулярами забороняли писати і читати українською мовою! Був час, коли Бєлгородська область (нині територія Російської Федерації), звідки витікає річечка Псьол, входила до складу України. Тож на всій її протяжності назва цієї річки залишалася одна: українською – «Псьол», а російською – «Псёл» («Псел»). Такою вона, на моє тверде переконання, мусить залишатися у цих мовах.
Не забуваймо, що карти (як і шкільні підручники) колишнього СРСР складалися у Москві і писалися російською. А потім перекладалися на мови «союзних республік». На тогочасній карті «Полтавская область» російською мовою назву цієї річки друкували з буквою «ё»: «Псёл» (у десятках походів, які я проводив з учнями по рідному краю, ми відзначали, що люди всюди називали її «Псьол», а не «Псел». І напис перед мостами був українським: «Псьол»).
Усе – логічно, і нічого дивного, незрозумілого тут немає. На жаль, цього не втямили новітні «знавці». Не вони поставили дві крапки над «е», бо це була б територія Росії. Але ця назва – аж ніяк не українська.
Погляньте на «оновлену» гідрографічну карту України, яку виставили у Вікіпедії у 2020 році, і переконайтеся в тім, що вона – підтасована.
Диво з див! Верхів’я річки, яка протікає в Бєлгородській області на території Росії, написана українською мовою («Псьол»), а нижня її частина, яка протікає в Україні, – російською («Псел»). Перестаралися!!!
Зробили це зло поспіхом. Імовірно, що так учинили не без втручання «старшої сестри», за її вказівками. Спостерігаємо чіткі ознаки мовної агресії. Змінили лише одну букву у слові – і воно перестало бути українським.
Ніхто з нас уже не дивується тим, що північно-східна сусідка, держава-агресорка впродовж сторіч загарбувала чужі землі, поневолювала інші народи, підтасовувала історичні факти. Привласнення чужого – її споконвічна практика. Це – незаперечна істина.
І тепер перед мостами стовбичать вказівники, які щодня бачать сотні тисяч людей (не лише водії, а й пасажири), які користуються автотранспортом… Тож радітимуть агенти «рускава міра», тицяючи пальцями, коли побачать на автошляху Київ–Харків напис «Псел» (для них це – «Псёл»), а не наш «Псьол».
Але ж Україна – не Росія!
Знущатися над мовою народу та його історією ніхто не має права! Якщо ж історична назва річки Псьол продовжує побутувати у мовленні українців, які проживають на Полтавщині й Сумщині, то навіщо їм нав’язувати іншу назву?
Потрібно негайно внести зміни у Вікіпедію: записати назву правильно! І також очистити усі географічні карти, які заражені цим «мовним вірусом»!
Закликаю владу (якщо чує): ПОВЕРНІТЬ ПСЛУ ЙОГО ІСТОРИЧНУ НАЗВУ!
Звертаюся до науковців Національної академії наук України, філологів провідних університетів, письменників, шанувальників української мови.
Звертаюся до користувачів Фейсбуку з проханням поширити моє звернення у мережі.
ЗАХИСТІМО І ЗБЕРЕЖІМО НАШЕ, РІДНЕ, НАРОДНЕ, УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО!
А тутешні люди, як це робили їхні діди, прадіди і прапрадіди, продовжуватимуть називати свою рідну річку милозвучним словом «ПСЬОЛ», а не чужинським «Псел». І кожного літнього спекотного дня ми чутимемо закличні, бадьорі дзвінкі дитячі голоси: «Ходімо на Псьол купатися!»
До речі, житель села Білоцерківки Великобагачанського району Полтавської області Володимир Чугуй пригадує цікаву розповідь свого сина, який у середині 1990-х років відпочивав у дитячому таборі в Євпаторії. Там були також діти з Сум. Коли дітей вели до моря купатися, сумські дітлахи казали: «На Псьол!»
Жителі Великобагачанського району ще пам’ятають, що на правому березі річки Псла біля села Герусівки знаходився ресторан «ПСЬОЛ». А є ще курорт із такою назвою. Як повідомив Володимир Чугуй, на сайті Мін’юсту в розділі «Пошук в ЄДР» (єдиний державний реєстр підприємств і організацій) можна побачити 33 підприємства з назвою «ПСЬОЛ».
Англійською мовою назву річки «Псьол» правильно писати: «PSIOL», а не «PSYOL», згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року.

Олександр МАТВІЄЦЬ
Учитель-краєзнавець

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий