ПОВОРОТ ДОЛІ:  З МЕДИКА – У ФЕРМЕРИ

ПОВОРОТ ДОЛІ: З МЕДИКА – У ФЕРМЕРИ

У перше про Марію Завгородню (на знімку) почула від її батька Сергія Тарана (світла йому пам’ять). Пригадую: це було у 2014 році, коли асоціація фермерів і приватних землевласників Кобеляцького району, яку на той час очолював Сергій Іванович, прийняла рішення закупити бронежилети для земляків – військовослужбовців, мобілізованих у зв’язку з подіями на сході України. Як тільки зібрали кошти й закупили засоби захисту, фермери Сергій Таран, Валерій Дрига, Володимир Білоусько, а з ними й автор цього матеріалу поїхали у військові частини, аби зустрітися із земляками й передати їм бронежилети. Дорогою говорили про життя-буття, про справи виробничі й особисті. От тоді й дізналася, що донька Сергія Тарана навчається у медичній академії. Тоді ніщо не віщувало біду. А вона прийшла: 22 листопада 2017 року життєва зірочка Сергія Івановича закотилася за обрій, що стало шоком для всіх, хто його знав, співпрацював, довірив земельні паї. А найбільше потрясіння, звісно, пережила родина, яка в одну секунду осиротіла…

ЧЕРЕЗ деякий час дізналася, що фермерським господарством «Анкор» керує… Марія Завгородня. Як на мене, в професії медика й аграрія немає нічого спільного. Потім на її сторінці в соціальних мережах стали з’являтися пости, які не могли не зацікавити. «День фермера. Нам круто пощастило, що маємо можливість жити в цій красі, вирощувати хліб, кожного сезону створювати нове життя в полі, милуватись тим, що створила природа. Це надзвичайний процес. Та й самі фермери – люди цікаві. У всіх різні технології, а мета – одна: гарний урожай. А це колосальна робота – повірте мені». «Коли почала працювати на землі, відчула на собі, що люди, навіть далекі від села, вважають, що фермерам усе дається даром. Так, кожен може заробити собі на життя, але тільки не заздрістю. Я працюю у полі, я копаюсь у землі, рахуючи зернинки; мій урожай повністю залежить від погоди; я не сплю ночами, бо треба вносити добрива або гербіциди. Виростивши урожай, знову не сплю, аби його не пошкодили або не вкрали… Голова постійно забита добривами, пальним, засобами захисту, звітами, організацією виробничого процесу, очікуванням дощу, тривогою за несприятливі погодні умови…Ось лиш невеличка розповідь про життя фермера. Нелегка це праця – скажу вам чесно. І якщо ви її не спробували – не заздріть».
Висновок напрошується сам: як фізики можуть бути ліриками, так і медики – фермерами. Але цікавість переважила: «Чому вибір випав на медичний вуз?» – запитала при зустрічі.
– Коли я навчалась у старших класах, у моєї молодшої сестрички Даші були проблеми із здоров’ям, часто доводилось звертатись за медичною допомогою, лікуватись у стаціонарі. Це й стало вирішальним при виборі майбутньої професії. У медичній академії навчалась на факультеті «Лікарська справа», інтернатуру проходила за спеціальністю «дерматолог».
– Не було бажання пов’язати долю із сільським господарством?
– Тато був категорично проти, завжди говорив, що працювати на землі дуже важко й відповідально. Та і я це бачила: у весняно-осінній період він з ранку й до пізнього вечора був у полі, приїжджав утомлений, часто знервований. Це я тепер розумію, що результат роботи аграріїв на 90 відсотків залежить від погоди і техніка може дати збій у найбільш гарячий період. Але ж ти взяв відповідальність перед пайовиками, і її треба виконувати, незалежно від погоди, інших обставин. Ось тому, мабуть, тато і не радив мені займатись тим, від чого тільки неспокій і головний біль.Серед пропозицій були професії юриста, економіста… Але якщо я зроблю свій вибір, то батьки обіцяли підтримати. Так і сталось.
Коли навчання в академії підходило до закінчення, в Марічки (так її називав тато) були плани. Тим більше, що на той час у неї вже була сім’я. Але доля готувала зовсім інший розвиток подій…
– Мама не готова була продовжити справу тата, взяти на себе керівництво фермерським господарством. А в нас були зобов’язання перед працівниками, пайовиками, – розповіла Марія Завгородня. – Сестричка – школярка. Тож, як кажуть: хто, якщо не я? Чоловік підтримав, сказав: «Давай спробуємо…»
Перші кроки були дуже важкими.
– Поїхала взимку на поле подивитись, у якому стані озимі культури, а уявлення не маю, де озима пшениця, а де озимий ячмінь. Хоч виросла в селі і тато любив показувати поля, я особливої уваги не приділяла сільськогосподарським культурам, не думала, що доведеться їх вирощувати. Сподівалась на допомогу колективу, але весною двоє працівників подали заяви на звільнення. Це стало для мене справжнім потрясінням. Після розмови один звільнився, інший залишився.
Кошти на рахунку фермерського господарства мали, але доки йшли нотаріальні дії, вони були «заморожені». Фермерське господарство не працювало 10 місяців. Щоб весною посіяти, закупити засоби захисту рослин, добрива, Марія Завгородня взяла кредит. Далеко не всі пайовики вірили в те, що керівник без досвіду й відповідних знань зможе успішно працювати на землі. Та й недоброзичливців вистачало, які підбурювали пайовиків розірвати договір оренди землі й переходити до інших. До того всього не радувала й ситуація на полі ні з ранніми зерновими, ні з пізніми культурами. Консультації з агрономії надавав спеціаліст фірми «Спектр-Агро», з якою ФГ «Анкор» співпрацювало досить давно.
Той перший рік роботи став справжнім випробуванням для молодого керівника.
– Бувало, прийде механізатор, покладе на стіл запчастину й каже: «Вийшла з ладу, треба міняти». А мені все одно було, де шестерня, де вал, кільця… Брала деталь і з нею їхала на фірму, аби купити аналогічну. Зараз уже більш-менш розуміюся на цьому. Цікавлюсь і питаннями агрономії, проходжу онлайн-семінари з різних аграрних питань. Не виключено, що отримаю другу вищу освіту. Цього разу – сільськогосподарську. Але я ніколи не пошкодую, що в моєму житті був медичний вуз, де я отримала багато інформації, яка необхідна кожному з нас. Але часу опускати руки не було: треба було повертати кредит, виплачувати заробітну й орендну плату, сплачувати податки й планувати рік наступний…
– Звісно, те, що я не мала досвіду ні в бізнесі, ні в агрономії, давало про себе знати, з’являлось багато запитань, і серед них – найголовніше: «Чи варто займатись фермерством?». І хоч я продовжувала зважувати «за» і «проти», але озимі культури посіяли. Хліборобський рік у 2019-му розпочали вчасно, а в середині року я зрозуміла, що в сільське господарство прийшла надовго. Звикла й до того, що робочий час не обмежується певними годинами.
– Коли вночі вносимо гербіциди чи проводимо інший комплекс робіт – я теж поряд. Не через те, що не довіряю своїм працівникам, а щоб вони відчували моральну підтримку, а у випадку поломки техніки – відразу втрутитись у ситуацію. Удень теж там, де сіють, обробляють, збирають. Це і досвід, і споглядання краси, і незрівнянна ні з чим музика поля…
Станом техніки опікується чоловік Павло Завгородній:
– Готуємо заздалегідь, аби не було ситуації, коли треба виїжджати в поле, а там ще крутять-ремонтують. Мені треба, щоб повернули ключ і поїхали.
У ФГ «Анкор» взяли курс на оновлення техніки, ремонт. Перевагу віддають фірмі «Джон Дір».
– Ключовим моментом стало те, що техніка цієї фірми широко представлена в нашому регіоні, а сервісні служби оперативно реагують на звернення, усувають поломки. Звісно, «Джон Діри» значно дорожчі в ремонті, але триває він мінімум кілька годин, а трактора МТЗ – тиждень, оскільки є проблеми із придбанням запчастин. Минулого року купили культиватор і розкидач. Якісне внесення добрив – запорука гарного врожаю, – переконана Марія Сергіївна.
Традиційно в сівозміні п’ять культур – озима пшениця, озимий ячмінь, озимий ріпак, соняшник, кукурудза. Але через погодні умови озимий ріпак планували, але не посіяли – продуктивної вологи катастрофічно мало. Дощі обходять стороною. То в Решетилівці пройдуть, то в Дрижиній Греблі, а в Свічкаревому – ні краплі. За такої ситуації на гарний урожай не доводиться розраховувати. Згадаймо, якими були погодні умови. Аномально тепла зима призвела до того, що посіви озимих культур довелося додатково обробляти від шкідників і хвороб. Досить складно було «влучити» момент, щоб по мерзло-талому грунту підживити озиму пшеницю і ячмінь. Останній ще й постраждав від пізніх заморозків. Розглядали два варіанти: передискувати площу або залишити й обробити препаратом. Це, звісно, був ризик, але сільське господарство саме таким і є. Насіння імпортної селекції розчарувало, а одеський сорт Достойний, який купляв ще Сергій Таран, дійсно виявився достойним.
Ось таким був початок цьогорічних жнив (пост Марії Завгородньої): «Жнива-2020 розпочали… З озимим ячменем Луран і Достойний пройшли все: осінні хвороби, відсутність вологи, безсніжну зиму, весняні заморозки, знову заморозки, критично не вистачало вологи, потім залило і знову хвороби… І от нарешті жнива. Сипе зовсім не так, як у минулому році, але дякую і за те».
Неспокійно на серці й за пізні культури.
– Ситуація незрозуміла. Особливо – з кукурудзою. Соняшник більш-менш непоганий. Це змушує експериментувати. Шукати свої сорти, застосовувати різні технології. Ради експерименту вирішила на 100-гектарному полі посіяти чотири сорти пшениці й за результатами визначити «свій». Велике значення в сільськогосподарському виробництві має коллектив.
– З кваліфікованими кадрами є проблема. Але й працювати з тими, хто ігнорує доручення, – не вихід із ситуації. З такими довелось попрощатись. А от на практиці в нас був учень решетилівського ліцею, то в нього, вважаю, перспективи дуже хороші. У нього горять очі, у нього є бажання працювати на тракторі, на комбайні, перейняти досвід старших колег.
Людський фактор – один із складових щоденної роботи. А це – різний характер, різний вік, а керівнику треба з усіма знайти спільну мову – з підлеглими, пайовиками, представниками фірм, служб, контролюючих органів.
– Я не конфліктна людина. Принаймні так вважаю. Прагну порозуміння, відносин, побудованих на порядності, справедливості, взаємоповазі. Але в житті не завжди так виходить. З несправедливістю миритися не буду. Підписувати папери, не розібравшись у відповідності їх щодо закону, не буду. Погоджуватися на перевірки, якщо немає законних підстав, – теж. Тому, не виключено, хтось і вважає мене конфліктною. Часом здається, що потрапила в ситуацію, з якої виходу немає. У такі хвилини я їду на кладовище, розповідаю все татові. І за якихось пів години приходить рішення. Це єдине місце, де я можу поплакати, показати свою слабкість…
Щиро вдячна фермерам – друзям тата за підтримку, поради, консультації. Майже три роки минуло з дня смерті, але вони його пам’ятають, надали суттєву фінансову допомогу на пам’ятник, побували на могилі. Мені приємно, що в нашому районі є дієва асоціація фермерів, це справжня команда однодумців, яка вміє успішно працювати на землі й приходить на допомогу іншим. Бажаю всім здоров’я, вчасних опадів і гарних урожаїв.
Уже й Марія Завгородня має певний досвід: три роки самостійно працює на 500-гектарній площі орендованих земель. Уже знає, з якими фірмами можна працювати, а про які забути. Навчилася складати плани, моніторити ціни, аби не пропустити момент, коли вигідно продати зерно, закупити насіння, добрива, пальне… З’явилися думки про тваринницьку галузь, тим більше, що є стара будівля, яку можна використати під ферму.
– Розпочнемо, можливо, з птахівництва або свиней, бо ж відразу треба думати й про збут продукції. А далі будемо дивитися по ситуації…
Хоч рослинницька галузь і вважається сезонною, але на відстані не покеруєш. Тому Завгородні переїхали з Полтави в Свічкареве. Тут Маша зайнялася городом, у цьому році придбала сортове насіння помідорів, виростила розсаду й сьогодні вже має власний урожай чорних, фіолетових, жовтих, червоних помідорів.
Любить готувати. Коли навчалася, навіть вела сторінку в соціальних мережах. Зараз катастрофічно не вистачає часу. Тому головне для неї в кулінарії – швидко й смачно. Наприклад, вранці була сирна запіканка з інжиром і горіхами. Серед улюблених – страви з морепродуктів (зокрема запечена риба).
До карантину Марія влаштовувала собі й рідним культурні програми: їздили в Полтаву в театр, на вистави. Після жнив на кілька днів з’їздили на море, щоб із новими силами готуватися до пізніх жнив. Хліборобські турботи безмежні. Нехай побільше в них буде світлих моментів, радісних хвилин вирощування і збирання нового врожаю.

Наталя ПУЗИНА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий