Працюємо заради безпеки нації

Фахівці ДУ "Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України": лікар-вірусолог Анна Верхолазова, лікарі-епідеміологи Владислав Тертишний, Світлана Пивовар, лікар-гігієніст Віталій Рябко.

Працюємо заради безпеки нації

Працюємо заради безпеки нації
Валентин Шаповал.

У жовтні минуло 98 років з часу створення Державної санітарно-епідеміологічної служби України. З цієї нагоди ми запросили до розмови людину, яка понад пів століття віддала справі забезпечення безпеки нації, справжнього фахівця цієї справи, секретаря Полтавського обласного наукового товариства лікарів-гігієністів та епідеміологів, головного санітарного лікаря Кременчуцького району (1968 – 1986 років), головного державного санітарного лікаря Полтавської області (1986 – 2010 років), заслуженого лікаря України, кандидата медичних наук, доцента Валентина ШАПОВАЛА.

– Валентине Федоровичу, якими були передумови чи яка необхідність створення такої структури?
– У роки громадянської війни внутрішня міграція населення була дуже великою. Йшли біженці і полонені, у різних напрямках пересувалися діючі армії, кочували осиротілі безпритульні діти… Тоді ж, окрім економічної розрухи та голоду, «панували» антисанітарія, а також епідемії зворотного, висипного та черевного тифів, натуральної віспи, холери, туберкульозу, дифтерії, кору… Для боротьби з цими епідеміями й була створена санепідслужба України. Завдяки її ефективній діяльності, розробкам різних програм вдалося побороти низку проблем, призупинити розгул епідемій і позитивно вплинути на дотримання санітарного стану в населених пунктах та на різних об’єктах народного господарства. Профілактичний напрямок став пріоритетним у розвитку охорони здоров’я. А зусилля санепідслужби з початку її діяльності були спрямовані на профілактику інфекційних та неінфекційних захворювань. Трудові здобутки й наукові досягнення багатьох поколінь лікарів і епідеміологів, гігієністів, вірусологів, бактеріологів, паразитологів, санітарних фельдшерів, помічників лікарів та інших фахівців були вагомою складовою благополуччя нації, важливим фактором стабільності в країні та слугували зміцненню безпеки нашої держави.
– Які основні завдання реалізовувала санепідслужба в наступні десятиліття, ближчі до сьогодення часи?
– Нинішнє покоління працівників державної санепідслужби, з якими я працюю понад 55 років, не лише пережило епідемію дифтерії після розвалу Радянського Союзу, а й подолало її завдяки чітко організованому епідеміологічному нагляду, професіоналізму й патріотизму лікарів епідеміологів й інших фахівців. Аварія на ЧАЕС стала наступним викликом, у тому числі й для нас. Завдяки лабораторним дослідженням навколишнього середовища та іншим заходам ми подолали радіофобію. За останні 30 років нами також була визначена важлива стратегія профілактики отруєнь нітратами та розробка відповідної обласної програми для захисту дітей, вагітних жінок, населення. Завдяки цій програмі на Полтавщині було побудовано 111 водогонів в населених пунктах, де спостерігалися проблеми з нітратами. Ми зберегли життя і здоров’я людей, особливо молодого покоління. У період розбудови санепідслужби нам вдалося створити стовідсотковий холодовий ланцюг для закладів охорони здоров’я та санепідустанов при транспортуванні й зберіганні імунобіологічних препаратів. Нам також вдалося подолати епідемію «свинячого» пандемічного грипу, а у 2008 році на базі вірусологічної лабораторії обласної санепідстанції запровадити перші ПЛР-дослідження, достовірність результів яких нам підтвердив міжнародний центр грипу в Лондоні. Важливу роль у забезпеченні санітарно-епідеміологічного благополуччя відіграло наукове товариство лікарів-гігієністів та епідеміологів Полтавщини, яке свого часу очолював доцент Анатолій Лагутін, а нині – професор Олександр Катрушов.
– Як відбувалася підготовка фахівців та розвиток санепідслужби Полтавщини?
– Завдяки співпраці з Полтавським державним медичним університетом та іншими науковими закладами України за останні 35 років у лавах обласної санепідстанції було підготовлено 12 кандидатів медичних наук та два доктори медичних наук, які нині працюють у різних галузях охорони здоров’я. Таким чином державна санепідслужба успішно розвивалась у науково-практичному напрямку. Але, на жаль, потім наступила драматична, щоб не сказати, трагічна, сторінка в історії української медицини. У 2017 році санепідслужбу було «оптимізовано», а фактично ліквідовано. Прикро, що в.о. міністра, іноземка й не фахівець у цій галузі прийняла поспішне і непродумане рішення. Практично була скасована не лише державна санепідслужба, а й професія санітарного лікаря, епідеміолога тощо. Після таких злочинних реформ у державній санепідслужбі суспільство пережило низку смертельних отруєнь метиловим спиртом, на ботулізм, епідемію кору, спалахи гострих кишкових інфекцій та інші негаразди і зіткнулося з антисанітарією на різних об’єктах. Наші керманичі зациклились лише на слові «бізнес», я і мої колеги завжди були за розвиток бізнесу, але без порушень санітарних норм і правил та протиепідемічного режиму.
– Як змінила функціонування санепідслужби пандемія коронавірусної інфекції, яка внесла корективи в сьогодення всіх країн світу?
– Для Полтавщини й України це був величезний виклик, були новосанжарські події, де лікарі-епідеміологи, дезінфекціоністи та інші фахівці справилися з ситуацією. Та, на жаль, тотальна ліквідація державної санепідслужби, яка розпочалася 2012 року і закінчилася 2019-го, далася взнаки. Різко скоротився кадровий потенціал, була зламана й система профілактичної галузі охорони здоров’я. У вишах практично припинили готувати лікарів-епідеміологів і санітарних лікарів. Тобто настав кадровий колапс, точніше, криза і деморалізація. Ми втратили багато лікарів та середнього медичного персоналу, а також матеріально-технічну базу, яка створювалася 98 років. Існуючій міні-системі державної санепідслужби, яка ще залишилась після таких реформ, довелося працювати з COVID-19 у занадто складних умовах. Але наші фахівці роблять усе можливе, щоб протистояти коронавірусу, і це вже молоді кадри, спеціалісти нинішнього покоління. А де взяти лікарів-епідеміологів, вірусологів, бактеріологів, санітарних лікарів різного профілю та середніх медичних працівників? Для їх підготовки знадобиться не менше 8 – 10 років. Ми сподівались на обіцянки можновладців, що все буде краще. Але в цьому році ДУ «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» отримав від держави лише одного лікаря-інтерна, епідеміолога. Такий підхід не вирішить кадрових проблем із потреби епідеміологів та інших фахівців, він унеможливлює проведення системного епідеміологічного розслідування та вжиття відповідних заходів, як це свого часу було передбачено санітарним законодавством.
– Проблем із фінансуванням, напевне, теж вистачає? Тож як у цих умовах побороти COVID-19?
– Так. Заробітна плата наших фахівців мізерна. Загалом, «завдяки» проведеним реформам медична допомога віддаляється від простих українців, і в першу чергу від дітей, майбутнього нашої країни. Поки що ми чуємо лише обіцянки щодо покращення системи охорони здоров’я. То хто ж понесе відповідальність за ті злочинні дії, які призвели до руйнації профілактичної галузі охорони здоров’я як частини біобезпеки нації? Куди ж ми котимось? Завтра можуть бути інші виклики для біобезпеки нації. Пандемія COVID-19 теж триває. Вона привернула особливу увагу всього світу щодо значення епідеміології, гігієни та санітарії в планетарному масштабі з точки зору біобезпеки. У світі за час пандемії вже перехворіло понад 185 мільйонів осіб, понад 4 млн людей померло. В Україні від COVID постраждало понад 2,4 млн осіб, понад 57 тисяч померло. На Полтавщині за період пандемії зареєстровано понад 84 тисячі випадків захворювання на цю інфекцію, із них летальних близько 2 тисяч. Вакцинація ж проти COVID-19 є єдиним специфічним заходом, щоб призупинити цю хворобу та не втрачати життя людей. У нашій області вона проводиться більш активно.
Час показав, що особливого значення набуває питання відновлення професійного управління МОЗ України і всіма ланками охорони здоров’я, їхня взаємодія в рамках єдиного медичного простору. Слід якнайшвидше повернути Міністерству охорони здоров’я України функції охорони здоров’я, тобто профілактики захворювань, відновивши діяльність державної санепідслужби із урахуванням вимог сьогодення, а не займатись лише обіцянками та демагогією з цього приводу. І ні в якому разі не ліквідовувати Закони України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» та «Про захист населення від інфекційних хвороб». Досить міняти лише назви колишніх закладів державної санепідслужби. Треба дати їм державні повноваження для вжиття дій на упередження виникнення різних негараздів, а не просто проводити моніторинги чи спостереження, бо ж усе навколо може «запалати» від спалахів інфекційних хвороб чи отруєнь. І тоді буде запізно, оскільки постраждають люди.
– Що нині перш за все потрібно санепідслужбі, і що хотілося б побажати вашим колегам з нагоди річниці створення служби?
– Для того, щоб з оптимізмом дивитись у майбутнє, ставити й виконувати найважливіші завдання з охорони здоров’я українців, працівникам державної санепідслужби потрібна серйозна державна підтримка. Адже нехтування законів епідеміології, принципів епідеміологічного процесу, санітарно-гігієнічних норм і правил – це шлях у нікуди, точніше, до епідемій, пандемій та санітарно-епідеміологічних ускладнень, що підтверджує сьогодення.
Хочеться висловити вдячність усім тим фахівцям, хто працює в новій системі охорони здоров’я, продовжуючи добрі традиції наших попередників і разом з усім суспільством долає пандемію COVID-19. Особлива вдячність українському епідеміологу, доктору медичних наук, професору, завідувачу кафедри епідеміології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, експерту ВООЗ із реагування на біологічні загрози Наталії Виноград, яка активно відстоює значення епідеміології в сучасних умовах і готує кадри лікарів-епідеміологів для спасіння нації.
Насамкінець хотів би закликати полтавців до активнішої вакцинації та побажати всім міцного здоров’я.

Записала Людмила ДАЦЕНКО.

Поділися:

Добавить комментарий