Пам’ять великої християнської подвижниці Меланії Римлянки вшановують 13 січня. Наступного дня, 14 січня, православні віряни молитовно згадують архіпастиря Церкви Василія Великого.
У народі ці два свята нерозривно поєднані й відзначаються як Меланки, або Щедрий Вечір, та Василів день, у який наші предки зустрічали Новий рік.
Народилася Меланія у знатній заможній римській родині, але це не завадило їй із дитинства мріяти про подвижницьке життя заради служіння Христовій вірі. Коли її проти волі віддали заміж, вона почала переконувати чоловіка разом зректися світу. Утім Пініан був до цього ще не готовий. Відмовитися від звичайного родинного життя і віддати всі сили й статки на християнську опіку стражденними він наважився після того, як померли двійко їхніх із Меланією дітей.
Святе подружжя почало відвідувати хворих, допомагати бідним та викупляти ув’язнених за борги. Продавши багаті маєтки, вони на ці кошти побудували велику кількість монастирів, храмів та лікарень. А одного разу Меланія з чоловіком навіть викупили ціле місто з облоги варварів, заплативши чималі гроші.
Життєвий шлях подружжя привів їх до Єрусалима, де Меланія заснувала обитель на Єлеонській горі. Там її стараннями збудували капличку, в якій було покладено мощі святого пророка Захарії, первомученика архідиякона Стефана та 40 Севастійських воїнів. Саме в цій обителі у 439 році й віддала Богу свою блаженну душу свята Меланія.
* * *
Один з отців церкви, святий Василій Великий, з’явився на світ близько 330 року в Кесарії Каппадокійській (нині –
м. Кайсері, Туреччина). Він належав до знатного роду, що славився не лише багатством, а й ревною християнською вірою. У сім’ї було десятеро дітей, з яких п’ятеро, а також мати Емілія, зачислені до лику святих.
Освіту Василій здобував у Константинополі й Афінах, де досконало вивчив риторику, філософію, астрономію, математику, фізику, медицину. Близько 357 року повернувся до Кесарії і деякий час викладав риторику. Із 362-го почалося його церковне життя: спочатку Василій був висвячений на диякона, а невдовзі – на пресвітера. Виконуючи своє служіння, він ревно проповідував і невпинно дбав про потреби своєї пастви, завдяки чому здобув високу повагу й велику любов народу. У 370 році на соборі єпископів йому доручили очолити кесарійську кафедру.
За своє коротке життя святитель Василій залишив нащадкам величезну кількість богословських праць, за що був названий «апостолом пера». У його духовній спадщині твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма і 366 листів.
* * *
За народними традиціями, Щедрий вечір, або Меланки, – це веселе свято із забавами і багатим застіллям: кутя на смальці, ковбаси, пироги, вареники, млинці, смажені на салі, тощо. Цього дня батько ховався від своїх дітей за символом багатства та щедрості – за пирогами. Діти мали вдавати, що батька не бачать, і запитувати в матері, де ж тато подівся. «Здивована» мати бажала, щоб і наступного року діти за пирогами батька не помітили. Після цього господар хрестився та запрошував родину до столу – до щедрої куті.
З вечора і до півночі гамірні гурти молоді оббігали односельців, щоб защедрувати. Парубоцькі ватаги «водили Меланку»: приходили до господарів із перевдягненим у жіноче вбрання товаришем, щоб повеселити і висловити добрі побажання.
Наступного ранку, на Василя, селом ходили хлопці-посівальники. Зайшовши до хати, посівальник сіяв зерном і вітав усіх з Новим роком: «Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров’я та на Новий рік…»
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.