Преподобна Меланія Римлянка

Преподобна Меланія Римлянка

За церковним календарем, пам’ять преподобної Меланії Римлянки вшановують 13 січня. У нашому народі християнське свято з’єдналося з давніми традиціями й набуло того колориту, з яким українці й до сьогодні святкують Маланки, або Щедрий вечір.

Преподобна Меланія жила в IV – V століттях. В історії Церкви залишила слід як велика меценатка храмів і помічниця знедолених. Рання молодість майбутньої святої була затьмарена сумними подіями. Замість омріяного відречення від світу й служіння Богові на неї чекало заміжжя з примусу батьків, смерть новонародженого сина, а згодом і маленької доньки…
Врешті чоловік Меланії, Апініан, розділив її прагнення про благочестиве життя. Удвох вони залишили Рим і цілковито присвятили себе Господові. Апініану було на той час 24 роки, а Меланії – 20. Маючи чималі статки, вони почали щедро допомагати бідним, опікуватися хворими, підтримувати прочан. Визволяли з в’язниць нещасних, які були покарані за борги. Продавши маєтки в Італії й Іспанії, допомагали монастирям, купуючи для них землі в Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині. За їхні гроші було побудовано багато храмів і лікарень.
Сім років Меланія і Апініан звершували свої благодіяння в Африці, після чого приїхали до Святої Землі. Меланія зачинилась в окремій келії на горі Єлеонській. І згодом тут виник монастир, де зібралось близько 90 черниць. В обителі була збудована капличка, де поховали мощі пророка Божого Захарії, першомученика Стефана і сорока мучеників Севастійських. Стараннями подвижниці було збудовано також чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового.
Багато чудес звершилося за молитвами блаженної. Звідусіль ішли люди, щоб послухати її настанови. Відчувши наближення смерті, угодниця Божа оголосила про це пресвітерові та сестрам. Урочисто причастившись Святих Таїн, тихо й спокійно свята Меланія віддала свою душу Господу. Це було в 439 році.
* * *
У навечір’я Нового року (за старим стилем) наші пращури йшли до храмів на урочисті богослужіння, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки й попросити нових щедрот на наступний рік.
Удома господині готували святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що вже можна споживати скоромні страви – заправлену маслом чи вершками кутю, холодець, шинку. Традиційними були на святковому столі також ковбаси, начинені гречаною кашею, книші, пироги, вареники.
На Щедрий вечір у хаті збиралася вся родина. Із настанням сутінків для молоді починався час веселих щедрівок (малеча щедрувала вдень). Від хати до хати вулицями ходили і дівочі, й парубоцькі гурти (хлопці «водили Маланку», роль якої виконував перевдягнений у жіноче вбрання товариш із найкращим почуттям гумору). Інші учасники дійства були в образах Кози, Журавля, Цигана, Циганки…
Щедрівники висловлювали господарям добрі побажання, співали веселих пісень, розважали танцями, жартами і отримували за це гостинці – млинці, пироги, пряники, горіхи. Наші предки вірили: чим більше щедрівників заспіває під їхніми вікнами на Маланки, тим щедрішим буде весь рік.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Добавить комментарий