Пам’ять цього ранньохристиянського подвижника Православна Церква вшановує 30 березня. У нашому народі його називають Теплим Олексієм.
Він був єдиним сином побожного й багатого римського сенатора. Ще в юності почав суворо поститися, роздавав милостиню і під розкішним одягом носив волосяницю. Коли Олексій досягнув повноліття, батьки вибрали синові наречену-красуню зі знатного роду.
Після весілля Олексій віддав дружині свою каблучку, попрощався і таємно залишив рідний дім. На кораблі дістався до Лаодікеї (нині руїни древнього міста знаходяться на території Туреччини), а звідти вирушив із погоничами ослів до грецького міста Едеси, де зберігався Нерукотворний Образ Спасителя. Тут Олексій продав усе, що в нього було, гроші роздав жебракам і став жити при храмі Пресвятої Богородиці, на паперті (церковний ґанок), харчуючись із милостині. Так збігли довгих 17 років.
Батьки розшукували зниклого сина, їхні посланці були і в едеському храмі, але не впізнали в чоловікові в лахмітті Олексія. Одного разу паламареві церкви, при якій він жив, Богородиця через Свою святу ікону звеліла ввести в храм чоловіка Божого: “Молитва його сходить до Бога, як кадило пахуче, і Дух Святий спочиває на ньому”. Паламар став шукати такого чоловіка, але не міг знайти. Тоді знову був Голос від ікони, який вказав, що чоловік Божий сидить на паперті. Так жителі Едеси дізналися про праведника й почали його шанувати.
Не бажаючи слави, Олексій таємно подався, як і колись, у морську мандрівку. Коли судно потрапило в бурю і несподівано прибилося до берегів Італії, сприйняв це за Божий Промисел та попрямував до батьківського дому. Він був упевнений, що рідні його не впізнають. Так і сталося. Батько дозволив жебракові жити при їхньому будинку й звелів давати харчі зі свого столу.
Слуги знущалися над прибулим, але святий смиренно терпів різні кривди, постійно молився і вживав лише воду й хліб. У такому становищі Олексій прожив іще сімнадцять років. Сподоблений знати день свого відходу до Господа, він написав розповідь про своє життя, прохаючи прощення в батьків і нареченої.
У той час на літургії, яку служив папа Римський Інокентій у храмі апостола Петра, з вівтаря пролунав Голос, який повелів знайти чоловіка Божого, щоб той помолився за місто. Але люди не здогадалися, про кого йдеться. До будинку, де жив святий, вони вирушили вже після того, як Голос вказав на місцезнаходження праведника. Та було запізно, преподобний Олексій упокоївся. Обличчя його світилося, немов ангельське, а в руці був затиснутий сувій паперу з життєписом.
Тіло святого з почестями перенесли в церкву. Від піднесених біля нього молитов звершилося багато чудес зцілення. Чесні останки Олексія, чоловіка Божого, поховали в храмі святого Воніфатія 30 березня 411 року.
На теренах Київської Русі преподобний Олексій був одним із найулюбленіших святих. Передусім його шанували як покровителя пасічників. Якщо цього дня погода була вже тепла, сніг зійшов, то пасічник виносив вулики з бджільника, молився, щоб Бог послав гарне літо й, відповідно, багато меду, потім відкривав дверцята, і бджоли робили перший обліт. Кропив їх освяченою на Стрітення водою, промовляючи: «Теплий Олекса випускає бджіл на весну».
Якщо ж сніг не зійшов, морози були ще досить сильні, то пасічник ішов у бджільник, торкався рукою до вуликів і промовляв: «Нуте ви, бджоли, готуйтесь, бо прийшла пора. Йдіть, не лінуйтесь, приносьте густі меди і рівні воски, і часті рої Господу Богу на офіру, а господареві на пожиток». Крім того, пасічник читав молитву святому Олексієві, щоб той захищав бджіл від лиха й всякої напасті.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.