Прес маркетингових пірамід,  або Тенета і нетрі  "бізнесу гнилими яблуками"

Прес маркетингових пірамід, або Тенета і нетрі «бізнесу гнилими яблуками»

У наші нелегкі часи пересічні українці часто потрапляють у ситуацію, коли заробітку чи пенсії вистачає лише на елементарне виживання. І починають шукати нову або додаткову роботу. Бажано таку, яка може принести непоганий заробіток і не потребує якихось кардинальних змін.
Саме цим вміло користуються спритники, які вибудовують свій бізнес на притаманних, більшою чи меншою мірою, кожній людині рисах. У першу чергу – довірливості та бажанні швидко заробити.
У подібну ситуацію потрапила наша дописувачка, мешканка Шишак, яка в середині березня звернулася до редакції “Зорі Полтавщини”, ряду інших видань з листом, в якому поділилася історією своєї “співпраці” з однією із фірм, рекламні оголошення якої заполонили обласний центр.
Оскільки ця тема є актуальною не лише для Полтави, а й усієї області, та, мабуть, і загалом України, вважаємо за потрібне ознайомити читачів з методами діяльності “рекрутерів” і “бізнесменів”, акцентуючи увагу на нюансах, на які варто звертати увагу, щоб не потрапити на “гачок” привабливої пропозиції, яка потім може обернутися фінансовим крахом. Тож – слово члену НСЖУ Зої ШКУРАТОВСЬКІЙ.

Для пошуків членів “команди” діє правило: “Досягнення мети вартує будь-яких засобів!”

Рекламні повідомлення містять найрізноманітнішу інформацію: потрібен працівник в офіс; шукаю добропорядну людину, що відповідатиме на телефонні дзвінки; потрібні люди з досвідом роботи бухгалтера (технолога, педагога, юриста, фінансиста, військового, продавця і т.д.); потрібна людина на посаду керівника, помічника керівника…
Словом, пишуть усе, на що вистачає фантазії, а потім відповідно до фаху та навичок претендента пропонують посаду, що “близька її душі”. Людина “купляється” на привітний багатообіцяючий шаблон, завчений “рекрутерами” до найдрібніших ноток. І йде на “примарне світло” звабливих обіцянок…
– Алло! Слухаю вас. Для себе роботу шукаєте? Скільки вам років? У якій сфері маєте досвід роботи? Добре! Тоді слухайте – у нас комерційна структура. Зараз відбувається розширення, і ми набираємо співробітників. Ручка під рукою є? Пишіть адресу. Пройдете співбесіду, і далі я вам розкажу, що робити. Чекаю…
Цю шаблонну телефонну розмову повинен провести кожен, хто вже став працівником так званої “фірми з оптового продажу товарів народного вжитку, що виробляються у близько 200 країнах світу”… Фірми, чи, точніше кажучи, однієї з тих пасток, де “без жодного примусу” людей “оббирають, як липку”, а потім “культурно” підводять до усвідомлення того, що ти фахівець не цієї сфери, тобі не під силу вести власний бізнес, та й взагалі, твої високі забаганки не відповідають особистим талантам і можливостям… (Принцип “вичавленого лимона”, з якого вже ні краплини соку, а з тебе – ні копійки фінансів для “бізнесменів”).
Хоча при “оформленні” на роботу запевняють, що це саме твій шлях і що саме ти і є та людина, якої не вистачає для комплектації повноцінної команди. Запрошують на співбесіду (а відтак – і на роботу) людей “різнокаліберних” – незалежно від віку, освіти, статусу… Основний принцип – мати МЕТУ! Все інше не важливе. Можна взагалі не вчитись, а просто вміти рахувати гроші, а отже – примудрятися заробляти їх. У багатьох оголошеннях обіцяють високі оклади, премії, потижневі виплати, кар’єрне зростання… А далі події розвиваються так: від ввічливої співбесіди – до суворого: “Погану рекламу даєш!”.
На превеликий жаль, за іронією долі потрапити у цю полтавську “сокодавку” довелося і мені. Але про все по порядку. На початку року наважилась переїхати до дітей у Полтаву. Оголошення знайшла в Інтернеті. Для роботи в офісі запрошували порядну жінку, котра б відповідала на телефонні дзвінки і вела нескладну документацію. “Що ж, – подумала собі я, – маю чималий досвід роботи, то чому б і не спробувати?..”

Співбесіда

У телефонній розмові, схожій на ту, яку навела вище, мене запросили на вечірню співбесіду. Жодними документами не поцікавилися. Запропонували заповнити анкету, у котрій око філолога не могло не помітити з півдесятка орфографічних помилок. Та чомусь уже тоді з’явились не підозри, а певний жаль з приводу того, що секретар у команді не досить грамотний. Подумалося: “Ось працюватиму тут – підкажу”. Далі – спілкування з представником фірми. Воно теж виявилось дещо дивним, адже головним було запитання – скільки мрію заробляти в майбутньому? І саме – мрію!!! Озвучену суму було вмить схвалено і прозвучала обіцянка, що при якісній роботі до цієї суми “з правого боку ще й доростатимуть нулики”. Адже всі, хто працює у цій фірмі, по кілька разів на рік мають реальну можливість бувати за кордоном: “на Криті, у Дубаях, Китаї…” Жити в багатозіркових готелях, де “все включено”.
“Смачне” спілкування промайнуло за 5–7 хвилин. Відкритим залишалось лише питання, чи “підійде моя кандидатура”. Пообіцяли, що зателефонують з 19.00 до 21.00. Звісно, ці дві години видались надто довгими. Ніхто в обумовлений час так і не зателефонував. (Як згодом стало відомо, це один з найкозирніших секретів фірми, прописаний в інструкції, – дзвонити клієнту в останні хвилини домовленого часу або навіть пізніше – щоб “ощасливити”). О пів на десяту вечора особа, що зі мною спілкувалась, повідомила, що мене “схвалено”. І запросила пройти безкоштовне триденне ознайомлювальне навчання.

Навчання

Зізнаюсь чесно, я летіла на те багатообіцяюче “навчання”, як юна дівчинка мчить на перше побачення! Не насторожила й “навчальна аудиторія” – вузька кімнатка, де стільці тіснились вздовж стіни і аж у три ряди. На протилежній стіні, в яку люди з першого ряду мало не носами впирались, шкільна магнітна дошка, вбік над нею – великий плазмовий монітор, який постійно демонстрував телевізійні випуски програми “Орел і решка”. Виключений екран символізував початок заняття. Заходив “лектор”, пробирався до дошки. Спершу оповідав свою тяжку історію життя, видавав щире одкровення пережитих, практично невиліковних, хвороб до приходу в компанію. А потім захоплено “виливав душу” про свої здобутки за “суперкороткий” проміжок часу: і фінансове становище поліпшилось, і здоров’я в ідеальному стані, і, найголовніше, – “кайф” від улюбленої роботи у фірмі, котра дає своїм працівникам море свободи та океан можливостей реалізувати у достатку всі свої життєві плани, а найголовніше – черпати досвід із закордонних поїздок, які для фірми давно вже є узвичаєними!!! Потім – писання по дошці спеціальними кольоровими фломастерами малозрозумілих “свіжакам” формул, креслення схем і таблиць з підбадьорливим супроводом – мовляв, дуже скоро ви все розумітимете без жодних пояснень!
Не можу похвалитися, що тут мені поталанило бути гарною ученицею, подумки навіть корила себе, що не все розумію…
Виглядало так, що величезна китайська корпорація чи компанія, котра займається випуском продукції біорозвитку (здебільшого БАДи) і має підприємства з виготовлення свого товару в сотнях країн світу, постачає продукцію для реалізації в Україну без посередників. Тобто гроші йдуть одразу в “нашу” фірму, адже ми займаємось рекламою цієї продукції і, власне, її збутом зі складу безпосередньо від виробника. Буцімто корпорація розробила досконалу електронну систему, відповідно до якої люди, що приходять працювати в компанію, отримують персональні номери і на рахунки надходять кошти за виконану роботу та відсотки від реалізованої продукції. А це все призводить до того, що при сумлінному виконанні своїх обов’язків людина вже за перший місяць своєї роботи може отримати як мінімум 38 000 (тридцять вісім тисяч!) гривень, за другий місяць – від 75 000 до 100 000 гривень і т.д. Головне – вірити в себе і впевнено йти до поставленої мети!!!
І ось країна Ельдорадо уже вабить нечуваними й небаченими перспективами. “Та чи я не здатна зробити гарну рекламу для реалізації такої потрібної людству продукції?!!” – тоді подумалось мені.

Перший досвід “роботи”

Підписавши договір-чернетку (котрий “для внесення в базу даних корпорації має пройти електронну обробку і надсилається зі стартовим пакетом”, що коштує для кожного новоспеченого працівника 10 доларів, тобто 320 гривень (курс чомусь рахувався 32 до 1), отримуєш завдання навіть не продукцію рекламувати, а роботу в фірмі!!!
Упродовж місяця так званої моєї роботи “досвідчені лектори”, котрі “без п’яти хвилин мільярдери” (чого не скажеш щодо їхнього зовнішнього вигляду), проводили навчальні заняття, серед яких одне – з досить незвичною особисто для мене назвою – “Рекрутування”. На ньому розбирались види реклами, її візуальні та змістові форми, уміння її подавати: роздавати, підкидати у поштові скриньки, розклеювати, розсилати в Інтернеті… Усе, звісно, за власний рахунок. Обов’язкова умова: у рекламі має бути саме твій номер телефону і ти, чомусь, маєш представитись тому, хто тобі зателефонує, власником ФОП, називаючи своє прізвище!
Поспілкувавшись і запросивши людину на співбесіду, ти автоматично стаєш керівником, котрий “набирає собі у відділ партнерів”. Після співбесіди перед першим заняттям береш у нього 100 гривень завдатку за “навчальну літературу”. Так, до речі, було і у моєму випадку, однак я тоді примудрилась залишити в завдаток не гроші, а… посвідчення журналіста – члена НСЖУ, звісно, певною мірою ризикуючи тим, що або посвідчення не повернуть, або засумніваються у моїй основній меті, проте це не стало на заваді – очевидно, в мені таки проглядалось “золоте зерно” для засіву їхньої “темноболотної” ниви, і тому виняток зробили. Від мене ж згодом суворо вимагалось брати лише гроші, і не менше “сотні”, бо це вже був “потенційний завдаток на стартовий пакет”! Ця “література” – копійчані брошурки, хтозна-ким видані, але їхні автори – “успішні бізнесмени, що мають власні літаки, яхти, нерухомість по всьому світу і т. п.”. Брошурки “навчають досягати поставленої мети і ставати суперуспішним”…
Зі щоденних лекцій я дізналась, що реалізувати свої мрії у компанії зовсім “не важко”: за статус “5*” купляєш продукцію в офісі на 8 000 грн; за статус “5*” СБ (сімейний бізнес) – на 80 000 грн; за “6*” – на
200 000 грн (ось саме тут твоя зарплата 38 000 грн!); “7*” – мільйон і т. д.
“А де ж взяти такі гроші?” – запитає кожен цікавий. Та легко! Є “позаштатні” брокери, у котрих в банках “свої люди”, беруть з тебе за оформлення кредиту (з будь-якою кредитною історією) 25 відсотків від позиченої суми і ти – на коні! Звісно, ця іронія – далеко не жарт… Стосовно мене вже теж розпочиналась “обробка” йти одразу на 6*, оминаючи навіть “сімейний бізнес”. Мовляв, сімейний бізнес роблять люди багаті, а бідніші беруть вищий статус і тоді мають великі бонуси від компанії.
Правду кажучи, мені дуже важко було перелаштуватись з логічно мислячої людини у живого робота, котрий мовить лише фразами інструкцій та ще й великою мірою кажучи людям неправду про їхнє не лише фінансово-стабільне, а й прогресуючо-прибуткове майбутнє. Дивно, але всі мої сумніви чомусь не стали підставою для того, щоб розвернутися і піти безоглядно ще в перші дні. Забігаючи наперед, хочу запевнити шановного читача, що ані грошей ні з кого не взяла, ані в компанію не заманила, швидше, навпаки – радила людям добре подумати перед тим, як робити вирішальний крок. Я провела тільки дві співбесіди, хоча дзвінки на скромну за змістом рекламу сипались градом. Не могла я пропонувати те, чого немає і… в принципі не може бути!

Психологічна обробка

За десятком столиків тісненького, задушливого офісу примудрялися “працювати” кілька десятків наставників з підопічними, котрі, теж є вже новоспеченими наставниками, а у тих – також свої екстраскороспечені підопічні, а в тих – свої… і т. д. Окинеш пильним поглядом той “броунівський рух”, що супроводжується своєрідним “дзигчанням” приглушених балачок українською, російською та суржиком, і мимоволі дивуєшся усталеній дисципліні: одні встають, виходять, підпираючи в очікуванні стіни коридорів, інші заходять на їхні місця і все повторюється… Повторюється, бо робота в офісі якимось дивним чином організована на зразок співпраці живих роботів, роль яких, звісно, виконують люди.
Та з часом у душі вже було вирішено: йти геть з цієї “секти бізнесменів”! Останньою краплею в прийнятті рішення ні на мить не залишатись у цьому багні викачування грошей у довірливих людей стала фраза під час однієї з “лекцій”:
– Знаєте, у нашій компанії усе робиться за принципом банки з консервованими огірками: вкинеш у банку свіжий огірок – і він за зовсім короткий час просочується розсолом…
Далі “талановита лекторка” почала підбирати синонімічні ряди синтаксично-смислових конструкцій:
– От якщо беремо свіже яблуко і кладемо його у ящик до гнилих – гнилі яблука стануть свіжими чи навпаки? – з переможною ноткою власного інтелекту видала промовниця.
І свідомість, і серце, і душу пробило сильним струмом своєрідного “архімедового прозріння” – хотілось крикнути на все горло “Еврика!” Оце влучно!!! Оце вдало!!! Оце неперевершено!!! Єдина перспектива у цій фірмі – згноїти в собі людину.
З превеликим сумнівом віриться, що хоч хтось (окрім “восьмизіркових” лідерів описаної мною команди) вийшов хоча б на якийсь прибуток. Кожен, цілком ймовірно, – у невилазних боргах. Про це свідчить як примітивний зовнішній вигляд “бізнесменів”, так і примітивізм їхніх “далекоглядних” амбіцій.
Знаю, для працівників офісу я стала просто “наступною зрадницею омріяних ідеалів” (хтось на очах у так званих партнерів по бізнесу буде жмакати і кидати у смітник заповнену мною анкету та написані цілі на майбутнє – у них такий психологічний ритуал). Проте я думаю, що там усім байдуже до людського болю, бо живуть кожен у своєму особистому затурканому міні-просторі, обличчя воскові, усмішки фіксовані, в офісі “їжею ніхто “не хом’ячить” – це суворе “адміністративне” правило. Поводяться, мов живі роботи, і практично не знайомляться один з одним, бо для всіх побутує усталена і парадоксальна, як для КОМАНДИ, сентенція: НЕ ПЕРЕТИНАТИСЯ, НЕ ПЕРЕМОВЛЯТИСЯ, РОБОТУ ОБГОВОРЮВАТИ ЛИШЕ З НАСТАВНИКАМИ!!!
Майстерністю переконувати людей у тому, що “лише слабаку не під силу досягти високої мети”, займаються на всіх рівнях бізнесової піраміди. Для того, щоб у цій структурі мати фінансовий дохід, тобі треба підписати під себе якомога більше людей, котрих ти повинен спонукати придбати продукцію, від чого й матимеш якийсь відсоток, але той, хто стоїть вище, має вже відсоток від тебе і т. д. Словом, реальний дохід існує, але він там – на вершині Олімпу (чи в даному випадку – на піку Тянь-Шаню)! Твоя праця, якщо ти на старті не з капіталом, а з боргами, перетвориться на вічний (може, й пожиттєвий) сізіфів труд. А рідним у спадок залишиш ще й глибоченну боргову яму…

Дякую долі за урок

Почувши про мої наміри залишити роботу, хазяйка офісу, єхидно посміхнувшись, запитала: “Что, решили слинять, Зоя Антоновна?” Я відповіла, що не “слинять”, а залишити нечесну роботу.
Однак позаду – майже місяць праці в “шарашкіній конторі”, фінансові витрати на рекламу, літературу, різні офісні папірці: від розкладу занять до запрошень на презентацію, корпоративні грошові внески… Невже нічого не буде компенсовано? Не кажучи вже про окремі 8 000 гривень, сплачені за продукцію, що, за переконливими словами “наставниці”, гарантували перший статус для початку бізнесової кар’єри – “П’ЯТЬ ЗІРОК”. Про це було повідомлено усно, але ані офіційного договору з компанією, ані підтвердження свого статусу я так і не отримала. Мене весь час продовжували запевняти, що договір буде вручено зі стартовим пакетом дистриб’ютора (котрий коштує ті самі 320 гривень, і, до речі, ця сума теж була мною внесена при “закритті П’ЯТИ ЗІРОК”). Мій натяк заплатити мені за час роботи в офісі було проігноровано, відтак не запропоновано й жодного розрахунку…
Дякую долі за урок! Наполегливо застерігаю кожного, хто шукає роботу, – не повторіть мого “подвигу”! Повірте, це боляче і гидко!

Зоя ШКУРАТОВСЬКА,
член НСЖУ.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий