«Приїхавши з Мельбурна, я ще два тижні не хотіла розпаковувати чемодани»

–Там хочеться жити, повсюди чистота й порядок, повага до людей. Україна й Австралія – це як небо і земля. Усе настільки різне: клімат, повітря, якість продуктів, рівень обслуговування й самого життя… Але на перше місце я б усе-таки поставила стосунки між людьми. Там проживає стільки людей різних національностей і кольору шкіри, і всі вони дружно вживаються у цій далекій гостинній країні, – розповіла полтавка Людмила Петрівна Кузнецова після того, як півтора року прожила в сім’ї своєї доньки в Австралії.

Варто зазначити, що донька пані Людмили Аліна мешкає в Мельбурні вже 7 років, а її чоловік Антон – 25. Його батьки – вихідці з Росії, які емігрували до Австралії у 50-х роках минулого століття. Сім’я доньки полтавки – це вже місцеві мешканці, громадяни цієї країни. Вони мають двох дітей – трьох і майже півтора року.
Вперше Людмила Петрівна побувала в Мельбурні ще тоді, коли Аліна навчалася у вузі, здобуваючи другу вищу освіту. І фактично відразу жінка закохалася в це місто й у країну в цілому. Дружелюбність, відсутність бюрократії та доброзичливе ставлення до приїжджих – це те, що вигідно вирізняє Австралію від інших країн світу. Пані Людмила розповіла досить простий і буденний випадок. У Мельбурні, йдучи в перукарню, вона заблукала. Розпитавши зустрічну жінку, де знаходиться потрібний їй об’єкт (це було написано у записці доньки), знову зайшла “не туди”. Та сама випадкова перехожа певний час спостерігала за нашою землячкою і, побачивши, що вона погано орієнтується, наздогнала її та провела до перукарні. Під час нашого спілкування Людмила Петрівна неодноразово наголошувала на високому рівні ввічливості й поваги до клієнтів повсюди. У закладах торгівлі зокрема. Скажімо, перш ніж відвідувач зайде до будь-якого магазину, його запитають, як справи? А в магазині одягу, помітивши, що якась річ покупцеві не підходить (малувата чи великувата), продавець сам скаже про це клієнтові. Не виникає проблем і паперової тяганини й при оформленні державної допомоги на дітей чи при вирішенні інших подібних питань. З повагою там ставляться до людей поважного віку. Взаємна повага між пішоходами та водіями панує і на автодорогах.
Працювати потрібно багато, але результат очевидний
– Аліна поїхала навчатися в Австралію вже з хорошим знанням англійської мови й певним досвідом роботи, адже до цього закінчила міжнародну академію бізнесу в Алма-ти й мала певний досвід престижної роботи. У Мельбурні за півтора року навчання (вартість – 7 тисяч доларів за рік) здобула другу вищу освіту за фахом маркетолог-рекламіст та очолювала фірму (робота з медпрепаратами) зі співпраці з країнами Середньої Азії, – розповідає пані Людмила.
Політ, як мовиться, був високим з багатообіцяючими перспективами. Та оскільки дівчина за зразок сімейних стосунків вважала життя своїх батьків, у її житті теж перемогло кохання. Тож нині молода жінка має дружну родину й займається бізнесом, започаткувати який було нескладно. Виробництво органік-продуктів – її нинішнє покликання, а до цього Аліна займалася флористикою. Майстер-клас із виготовлення, наприклад, шоколаду можна проводити вдома. Для цього треба лише отримати відповідний дозвіл щодо дотримання санітарних вимог. Загалом наша землячка в Мельбурні має досить активну громадянську позицію, займається громадською роботою. Вона є керівником благодійного фонду з підтримки жінок, які постраждали від насилля в сім’ї. Власний бізнес має й чоловік Аліни, Антон. Він очолює компанію “Розумний будинок” (встановлення камер відеоспостереження, іншого обладнання).
Для придбання власного будинку площею приблизно 180 квадратних метрів кошти складали завчасно, хоча можна було й оформити доступний кредит.
Родина має основний житловий будинок і будинок, як кажуть, на “задньому” дворі. Також у садибі є пісочниця для дітей і дитячий майданчик, курник з кількома домашніми птахами та “російська баня”, невеликий город для вирощування зелені, фруктовий сад. Аліна й Антон також мають 4 автомобілі: по одному особистому, для роботи й для подорожей. На узбережжі Тихого океану є власний будиночок контейнерного типу, який коштує 15 тисяч доларів. Там зберігаються їхній човен та інше спорядження.
Житловий будинок молодої сім’ї опалюється методом “тепла підлога”. У кожній кімнаті можна індивідуально встановлювати температуру повітря. Скажімо, в дитячій має бути тепліше, в інших – прохолодніше. За землю під садибою вони сплачують приблизно 1000 доларів на рік. У цю вартість також входить замовлення спецмашини для вивезення старих меблів чи будівельного сміття. Для повсякденного користування поблизу будинку встановлено 3 баки для сміття, яке сортується і раз на тиждень вивозиться. Наприклад, папір і картон, потім – побутове сміття, органічна зелень (трава тощо). Комунальні платежі здійснюються поквартально. Усе це досить доступно. Кілька разів на рік вони мають можливість відпочивати в інших країнах світу. Зокрема Аліна та Антон уже кілька разів побували на Балі, у В’єтнамі, Токіо, Таїланді, в Алмати… Загалом після Різдва Мельбурн порожніє, всі кудись їдуть відпочивати, розповідає Людмила Петрівна.
Державна допомога на дітей Аліни й Антона, яких доглядає няня, щомісяця становить понад 1000 доларів. До речі, няня – це дівчина родом із Дніпра. Вона має 2 вихідних на тиждень, а решту часу цілодобово займається дітьми. За свою роботу отримує приблизно 1000 доларів, і це хороша платня, якої в принципі вистачає на прожиття, додає пані Людмила. В Австралії кожна жінка може сама собі обрати графік роботи: це може бути 2–3 робочих дні на тиждень чи 2–3 години на день. Скажімо, подруга Аліни після того, як її донька пішла в дитсадок, працювала 2 дні по 4 години. Коли ж дівчинка підросла й пішла до школи, жінка на один день збільшила свій робочий графік. Загалом жінку, яка має 3 дітей, там просто обожнюють, каже пані Людмила.
Водночас моя співрозмовниця додає: “Але для того, щоб виживати й жити в Австралії, треба багато працювати, вивчати англійську мову й уміти економити. Під час навчання у Мельбурні Аліна, наприклад, мешкала разом із землячкою на квартирі. А для економії коштів вони спали “валетиком” на одному ліжку, і коштувало таке “проживання” приблизно 100 доларів на місяць. У цей період вона підробляла в кафе мережі “Макдональдс”, де оплата за годину праці становила 23–25 доларів. Загалом там практично повсюди погодинна оплата праці – чи то прибирання квартир, чи то якась фірма.
Загублену річ обов’язково повернуть
– Якось зять прийшов додому й, посміхаючись, повідомив, що йому машину розбили, – розповідає Людмила Петрівна. – У подібній ситуації в Україні це – проблема з проблем: спочатку слід довести, що тобі машину розбили й ти не винен, а далі ще “попобігай”, аби відшкодування отримати. Там же все вирішується без проблем, бюрократичної тяганини. Страхова компанія відшкодовує усі витрати на ремонт. Загублений гаманець із грішми чи телефон (6-й айфон) теж повертають. Я в цьому переконалася сама. Буквально за кілька хвилин зателефонували й повідомили, що знайшли загублені речі, – продовжує моя співрозмовниця.
Чи не єдина галузь, де вартість послуг для мігрантів “кусається”, – медицина. Медичні послуги для іноземців коштують дорого, а для місцевих австралійців, які сплачують відповідну страховку, – все доступно.
Перебуваючи в Мельбурні, пані Людмила застудилася й захворіла. Аби отримати належну медичну допомогу, її доньці Аліні довелося щомісяця сплачувати страховку за маму – по 150 доларів. Якщо ж викликати додому машину “швидкої допомоги”, це коштуватиме понад 1000 доларів. А от купити ліки в аптеці без рецепта лікаря практично неможливо. Загалом на вітринах у аптеках ліків дуже мало, й вони просто так не продаються, ці заклади напівпорожні.
У Мельбурні люди живуть і радіють життю
За словами Людмили Петрівни, мінімальна заробітна плата в Мельбурні становить 2,5 тисячі доларів, а сім’я із чотирьох чоловік витрачає на повноцінне збалансоване харчування приблизно 600–700 доларів на місяць. Єдиний квиток (на цілий день) на проїзд у метро коштує 7 доларів. Пляжі й громадські вбиральні там безкоштовні.
У Мельбурні функціонує група підтримки української спільноти. Там чим можуть допомагають і підтримують наших новоприбулих співгромадян. Діють у цьому місті й українська церква, а також школа (працює 1 день на тиждень, по п’ятницях) з російською мовою викладання, яку фінансує Австралійська держава.
Загалом люди мають високий рівень матеріального забезпечення. Водночас діти, а часто й дорослі, їздять до школи і на роботу на велосипедах. У кожному районі міста є паркові зони, де дозволяється ходити чи сидіти на зеленому газоні. А погода там може змінюватися 4 рази на добу.
– У Мельбурні люди живуть і радіють життю. Там приємно дивитися на пенсіонерів. Жінки у віці – з макіяжем, снідають у кафе, з газетою в руках, без поспіху спілкуються з друзями. А ще полюбляють пенсіонери випробовувати своє везіння в казино, – розповідає Людмила Петрівна. – У вихідні переважна більшість мельбурнців сім’ями відвідують кафе.
На належному рівні в Австралії і турбота держави про людей поважного віку. Пані Людмила розповіла про тітку Антона – бабусю Марту родом із Харкова, якій 96 років і яка мешкає сама в квартирі. Її пенсія становить 1600 доларів, і вона не хоче ні в Будинок пристарілих, ні щоб за нею доглядали наймані люди. У домі 96-річної жінки встановили спеціальну кнопку для соціальних служб, і якщо бабуся Марта (вона прожила в Австралії понад 50 років) її натискає (раз чи кілька разів), до неї терміново виїжджають відповідні фахівці, лікарі чи соцпрацівники. А нещодавно в приміщенні бабусі встановили камери відеоспостереження, й тепер фахівці соціальних служб можуть спостерігати, чи часом не впала старенька, йдучи на кухню, аби своєчасно надати допомогу.
– Геріатричні будинки там комфортабельні й працюють на такому високому рівні, що я хоч зараз туди поїхала б, – додає пані Людмила. – А в аеропортах, у літаках, там же переважна більшість пасажирів – пенсіонери! Вони можуть собі дозволити мандрувати за свою пенсію.
Оп-шоп – це цікаво й корисно
Як зазначила Людмила Петрівна, ціни на продукти й промислові товари там у різних магазинах дуже різняться – залежно від їхньої якості. Особливо сподобалися моїй співрозмовниці шопінг-тури по магазинах, де в передсвяткові дні чи під час сезонних змін проводяться масові розпродажі товарів і за 1 долар можна придбати, скажімо, якісний светр. Досить цікавою є і мережа магазинів оп-шоп, куди австралійці безкоштовно віддають практично нові, непотрібні їм, речі, а купити їх можна будь-кому за ціною від 3 до 5 доларів. Такі магазини, як правило, спеціалізовані: для жінок, дітей, армії, Червоного Хреста (саме туди йде частина відрахувань від продажів). А от старі речі як матеріальну допомогу для хворих людей чи дітей там збирають у спеціальні пакети різного кольору (синій – дитячі, рожевий – жіночі…) й виставляють на вулицю, а звідти їх забирають відповідні служби.
Австралія манить, але не запрошує
Звісно ж, мене не могло не цікавити, чому Людмила Петрівна не поїде на постійне місце проживання до доньки.
– Якби був живий мій чоловік, разом ми б поїхали в Австралію без особливих вагань. Якщо я поїду сама, то буду залежною від дітей. А мені цього не хотілося б. До того ж чекати на виклик потрібно 10, а то й більше років. Якщо ж я поїду за терміновою візою, приймаюча сторона має заплатити за мене (за терміновість) від 50 тисяч доларів, – каже пані Людмила. – Тоді за 2 роки я зможу прибути до Австралії та отримати безкоштовно медичну страховку, але жодної фінансової підтримки чи допомоги від держави не буде. Як не буде й можливості офіційного працевлаштування.

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”

· Довідка “Зорі полтавщини”
В Австралії (від латинського australis – південний) проживає майже 21,5 мільйона чоловік, з яких лише близько півмільйона – аборигени цього континенту. Загалом населення країни неоднорідне – тут багато переселенців не тільки з Великої Британії, колонією якої свого часу була Австралія, а й з Італії, Греції, Німеччини, Югославії, Балканських країн, країн пострадянського простору, Індії, Китаю, Малайзії, В’єтнаму. Все це сприяло тому, що в Австралії процвітає мультикультуралізм – різні культури переплелися в одне велике, спільне й прийнятне для всіх середовище, в основі якого – європейські ідеї та цінності. Хоча загалом менталітет австралійців унікальний.
***
Основа економіки Австралії – видобувна промисловість, сільське господарство й туризм. Це одна з найбагатших країн світу, яка за економічним рейтингом займає п’яте місце у світі. Рівень ВВП на душу населення тут вищий, ніж у Великій Британії, Німеччині чи Франції. Завдяки низькому рівню злочинності, високому рівню медицини й соціального захисту та сприятливому клімату австралійські міста лідирують у переважній більшості рейтингів за якістю життя. Скажімо, авторитетний британський журнал The Economist у 2011 році визнав Мельбурн найкомфортнішим містом світу. До десятка найкращих також ввійшли Сідней та Аделаїда, де свого часу проводився Гран-прі Австралії.
***
За якістю життя, рівнем охорони здоров’я, освіти, тривалістю життя, економічною свободою і захистом громадянських та політичних прав Австралія займає перші позиції у рейтингах країн. Нині її економіка – 13-та серед найбільших економік світу.

Вы можете оставить комментарий, или Трекбэк с вашего сайта.

Оставить комментарий

Вы должны Войти, чтобы оставить комментарий.