Присутність минулого в нас сьогоднішніх

Проголошення Акта Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 року.

Присутність минулого в нас сьогоднішніх

Цю дату українські громадяни засвоюють на уроках історії ще в шкільному віці: 22 січня 1919 року на масовому вічі в Києві проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Почала формуватися соборна Українська держава, задум якої зародився в глибоку давнину, ще за часів об’єднання давньоруських земель навколо княжого престолу в Києві. Протягом століть його намагалися втілити в життя українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. Не полишала ідея соборності думки передових людей свого часу й у ХVІІІ – на початку ХХ століть, коли українська земля була розшматована між сусідніми державами – Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною. І ось настала урочиста мить: збулося віковічне прагнення українського люду до державної єдності. За цю ідею боролися кращі сини української землі на заході й сході, по обидва боки російсько-австрійського кордону, повсякчас наголошуючи, що й Галичина, і Наддніпрянська Україна – єдиний етнос: український народ. І щоб відстояти національні інтереси, йому вкрай необхідна територіальна єдність.

…Була середа. В столиці стояв погожий зимовий день з легким морозцем. Київ прикрашали національні синьо-жовті стяги. Зранку в усіх храмах відправили Божу службу. Головні урочистості відбувалися на Софійському майдані. При вході з вулиці Володимирської на майдан виросла тріумфальна арка, оздоблена старовинними гербами. Опівдні зі святкової мелодії дзвонів Святої Софії почалася урочиста церемонія проголошення Акта Злуки. Посол Західноукраїнської Народної Республіки Лонгин Цегельський зачитує грамоту Національної Ради про об’єдання та передає її Голові Директорії Володимиру Винниченкові. Член Директорії Федір Швець зачитує Універсал Директорії. Після урочистого проголошення злуки починається молебінь, а потім – військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець. Довкола сяють радістю обличчя киян…
Перебіг урочистостей сумлінно фіксує камера знімальної групи. Не оминув оператор і однієї прикрої, зовсім не святкової деталі: Винниченко і Головний отаман Симон Петлюра стоять поряд, але не розмовляють один із одним. Між українськими політиками немає злагоди. І не тільки між цими двома.
Постійні суперечки відбуваються всередині самої Директорії, як відбувалися вони раніше всередині Генерального секретаріату Центральної Ради, а після – між урядом гетьманату й українськими соціалістами. Каменем спотикання було одне питання: яким шляхом іти Україні? Соціалістичним, давши дорогу совєтам, чи самостійним? Одні схилялися до порозуміння з більшовиками, інші виступали за угоду з Антантою, треті – за нейтралітет. Винниченко вагався, однак дедалі більше схиляючись до комуністичних ідей. Поки українські політики сваряться, в Росії за рішенням ЦК РКП(б) і Раднаркому формують групу військ курського напрямку для «визволення» України. Більшовицька армія, що налічувала 75 тисяч чоловік, розпочала наступ на Україну двома шляхами: через Суми – Харків та через Гостомель – Чернігів. Без оголошення війни. Хоча на той час уся територія України була підвладна урядові Директорії. Але Директорія не мала своєї армії. Відчайдушна спроба її уряду отримати допомогу від країн Антанти зазнала невдачі: ті, остерігаючись більшовизму, все ж підтримали «єдіную і нєдєлімую». Нічого не нагадує із сьогоднішніх подій?..
І ось у такий тяжкий період Української революції (прикметно, що саме в першу річницю ухвалення ІV Універсалу Української Центральної Ради про повну незалежність УНР) відбулася ця вікопомна подія – Акт Злуки ЗУНР і УНР. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації, відчутно вплинувши на подальші національно-політичні процеси в Україні.
Радянська влада День Соборності не відзначала, вважаючи його контрреволюційним, таким, що не відповідає духові «пролетарського інтернаціоналізму», всіляко стираючи офіційні згадки про нього. Перше масштабне відзначення свята Дня Соборності відбулося 1939 року в столиці Карпатської України місті Хуст (на той час ці землі перебували в складі Чехословаччини). На святкування з усіх куточків краю прибуло близько 30 тисяч люду. Уже в наш час з ініціативи одного зі співзасновників Народного Руху, колишнього політв’язня Богдана Гориня та його брата Михайла Гориня зародилася акція «Українська хвиля»: патріотичні сили в пам’ять про свято Злуки організували 21 січня 1990 року «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом – як символ духовної єдності людей східної і західної частин України. У Києві такі акції відбуваються щороку на мосту Патона: ланцюг символічно єднає правий та лівий береги Дніпра. Після об’єднання учасники акції виконують Державний гімн України і вшановують пам’ять борців, які поклали своє життя на вівтар української свободи, запаливши свічки. На державному рівні уперше в незалежній Україні відзначали цей день у 1999 році після відповідного указу Президента України Леоніда Кучми.
* * *
Народ, який не знає своєї історії і не робить з неї висновків, ризикує перетворити свою державу в територію без народу. Нехай нам утовкмачують байки про «адіннарод» і про те, що не важливо, до якого пам’ятника веде заасфальтована дорога, та ми знаємо: важливо! Нам не потрібне життя під протекторатом агресора. Гібридній війні не вдасться зробити гібридними наше бачення майбутнього української України і нашу пам’ять. Про наших реальних героїв, що гинуть і сьогодні, захищаючи рідну землю від ненаситного загарбника, якому українська незалежність стала поперек горла. Про такі символічні свята, як День Соборності!

Підготувала
Тетяна ОЛЕКСАНДРЕНКО.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий