Про навчальні перевантаження і їх наслідки для учнів

Про навчальні перевантаження і їх наслідки для учнів

Мета публікації – ознайомлення широкої громадськості з наслідками надмірних навчальних перевантажень учнів, обговорення цієї нагальної проблеми з освітянами й батьками.

Виховання любові до книги і читання

Видатний французький філософ XVI ст. Мішель Екем де Монтень, висловлюючи свої міркування про виховання дітей, підкреслював, що “найбільші й найважливіші труднощі людського пізнання зосереджені саме в тому розділі науки, де йдеться про виховання та навчання в дитячому віці”. Це твердження звучало з винятковою актуальністю, коли в Полтавському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних працівників імені М. В. Остроградського обговорювалися проблеми небажання учнів читати. Тоді учасники “круглого столу” висловили багато цікавих і корисних думок. Найпереконливішою була та, що виховання любові до книги й до читання є спільною справою вчителів та батьків. Дискусія, про яку мовиться, відбулася понад 20 років тому, її матеріали надруковані 1996 року в журналі “Постметодика” №4 (11). Але й дотепер проблема виховання любові до книги не втратила своєї гостроти, можливо, навіть посилила її. Полеміку з такого аж занадмір болючого питання, на наш погляд, не можна обмежувати лише публікацією в педагогічному часописові, її треба переносити у стіни кожної школи й робити це так, щоб природно втілювалося взаєморозуміння між учителями й батьками.
Визнання складності проблеми небажання читати – свідчення неблагополуччя у справі навчання школярів. Небажання читати несумісне з бажанням учнів навчатися, без якого немає й бути не може успішного оволодіння знаннями.
Виховання інтересу до книги й до навчання – це не єдина проблема, що вимагає взаєморозуміння і спільних зусиль сім’ї та школи. У єдності з нею слід послідовно й наполегливо розв’язувати проблему нормування домашніх завдань учнів. Численні психолого-педагогічні дослідження констатують катастрофічну перевантаженість учнів цими завданнями. Багато учителів ніколи не замислюються над тим, який обсяг домашніх завдань з усіх предметів отримують учні.

…Чотири-п’ять годин на день

Гіпертрофовані домашні завдання є прямим порушенням Статуту середнього загальноосвітнього закладу України, який визначає такі норми часу на виконання цих завдань: 1 клас – до 1 год; 2–3 класи – до 1,5 год; 4–5 класи – до 2 год; 6–7 класи – до 2,5 год; 8 клас – до 3 год; 9–12 класи – до 4 год. Домашні завдання в 1–7 класах за своїм обсягом не мають перевищувати третини від того, що зроблено на уроці, а у 8–12 класах – половини.
Батьки старанних учнів можуть легко здійснити хронометраж виконання дітьми домашніх завдань і довести, що вчителі майже завжди порушують чинні нормативи. Цінною з цього приводу видається думка видатного українського психолога Григорія Костюка про те, що сумлінним дітям доводиться сидіти над виконанням домашніх завдань по 4–5 годин щодня, у них не залишається часу для відпочинку, читання книг і, зрештою, для нормального сну. Інші ж учні виконують їх не повністю, добре орієнтуючись у тому, де їм не загрожує небезпека контролю з боку вчителя, навіть зловживають цим.
Перевантаженість учнів домашніми завданнями є очевидним порушенням принципу доступності навчання. Проте й обсяг навчального матеріалу, який учні мають засвоювати на уроці, також часто суперечить цьому принципові. Аналізовану проблему жваво обговорювали учасники методологічного семінару “Теоретико-методологічні засади формування змісту загальної середньої освіти”, який провело у грудні 1999 року відділення дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті Академії педагогічних наук України. У доповідях Семена Гончаренка, Олександри Савченко, Дмитра Тхоржевського, виголошених на пленарному засіданні, ішлося про мінімізацію сукупного обсягу навчального матеріалу з метою усунення навчальних перевантажень учнів. Звертає на себе увагу той факт, що цей висновок цілком узгоджується з такою думкою видатного німецького педагога XIX ст. Адольфа Дістервега: “Учителі з гарними задатками з року в рік щовідчутніше сильніше скорочують навчальний матеріал і доводять його, урешті-решт, до неминучого мінімуму. Це справжні вчителі”.
На шляху від наміру визначити мінімальний обсяг обов’язкового для всіх учнів сукупного (з усіх предметів) навчального матеріалу до його реалізації виникають великі, нерідко нездоланні перешкоди. У колишніх і чинних розроблених державних стандартах загальноосвітньої підготовки учнів питання скорочення обсягу навчального матеріалу не лише не знайшло конструктивного втілення, а й опинилося, як слушно наголошує Олександра Савченко, фактично “на периферії наукових інтересів”. Викликає занепокоєння те, що надмірність змісту шкільної освіти продовжує залишатися такою собі недоторканною проблемою, за яку доводиться розплачуватися дорогою ціною – низкою небезпечних соціально-педагогічних наслідків. Аналіз наукової літератури дає підстави твердити, що надлишковий обсяг шкільних навчальних програм і підручників найбільше турбує не вчителів, а гігієністів, лікарів і кримінологів, оскільки саме їм доводиться мати справу з гіркими плодами шкільних перевантажень – катастрофічно високим рівнем захворюваності учнів, педагогічною занедбаністю і правопорушеннями неповнолітніх.

Місія батьків і вчителів

За даними відомого педіатра, психіатра і педагога Олександра Дубровського, саме через навчальні перевантаження принаймні 60 учнів зі 100 набувають порушення постави, 20–50 стають короткозорими, 30–40 мають відхилення в серцево-судинній системі, 20–30 страждають на дидактогенні неврози. Хіба може не сприкрювати той факт, що рівень хронічної захворюваності серед випускників шкіл, які стають студентами вишів, перевищує 60%. На жаль, широка громадськість не знає цієї сумної статистики. Невідомі їй і найнебезпечніші форми злочинності неповнолітніх, які постають на ґрунті тих же таки навчальних перевантажень.
Такий невтішний стан шкільного навчання, на нашу думку, вимагає насамперед активізації батьківської громадськості. На відсутність у школах педагогічного контролю за обсягом домашніх завдань доречно і справедливо було б відповісти хоча б організацією батьківського контролю. Передусім так батьки можуть ефективно вплинути на вчителів і керівників шкіл, примусити їх замислитися над порушеною нами проблемою норм та аномалій навчальної діяльності школярів і застерегти своїх дітей від важких захворювань і криміналізації.
А шкільним педагогічним колективам надзвичайно корисно змінити звичку до непомірних домашніх завдань на цілеспрямоване вивчення актуальних досліджень у галузі дидактики та методик викладання, теорії виховання й педагогічної психології. Саме так можна дізнатися, наприклад, що Сінгапур має неперевершені успіхи в піднесенні якості шкільної освіти завдяки планомірному скороченню навчальних програм, що концепція структуралізму, яку розробив польський педагог Казимир Сосницький, уможливлює селекцію навчального матеріалу, отже, і скорочення обсягу домашніх завдань. Слід домогтися, щоб учитель дивився на своїх вихованців із щирою любов’ю та піклуванням про їхнє майбутнє, а не через хибну призму перевантажених навчальних програм і підручників.
Якщо батьки усвідомлять свою місію в розв’язанні порушеної проблеми, пробудяться від сплячки й активізують учителів, то незабаром прокинуться й ті, хто бере на себе відповідальність за розроблення навчальних програм та підручників для загальноосвітніх закладів.

Валерій ЛУТФУЛЛІН
Кандидат педагогічних наук, доцент
Микола СТЕПАНЕНКО
Доктор філологічних наук, професор

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий