Про все-все нагадують “Три зозулі з поклоном”…

Про все-все нагадують “Три зозулі з поклоном”…

– А почитаймо, – раптом десь у надвечір’ї зверталася до мене дружина Надя, – таким чином і наснажимося, а потім знову за робочий стіл, за ручку з пером…
– А що ж почитаємо?
– Та почнемо з Григора (це вона мала на увазі Григора Тютюнника): він так болісно писав.
І стиха додавала:
– Почнемо з новели, з «Трьох зозуль…»
Це та новела, яку автор присвятив Всевишній любові.
Потім я прохав дружину почитати свої поезії (їх у неї було чималенько, та і проза в останні роки додалася). Я прислухався до її слова – воно було свіже, емоційне і водночас зважене.
Я ще тоді, за її життя, розумів, що вона на три голови вища за мене – і за рівнем інтелекту, і за освіченістю, і за вагомим образним словом. Воно і зрозуміло було, чому. Мама її, Мотрона Корніївна, вчителька початкових класів повоєнного періоду, з дитинства формувала у доньки любов до слова. А батько, Антон Федорович, – до зірок. Як учитель фізики й астрономії будив у серцях школярів творчу уяву. Часто запитував у доньки: «А як там далі, за нашою Сонячною системою?» А потім і сам починав шукати відповідь на це вічне запитання.
По лінії батька два найближчі дядьки, Олександр та Микола, – вчені, кандидати наук, медицини та біології.
По гілковій родині матері засвічуються відомі в Україні у минулому підприємці й меценати брати Терещенки.
Тьотя ж – мамина сестра Марія Корніївна, учитель біології, – зачаровувала Надю дивами навколишнього світу і таємницею людської природи.
Часто переглядаю відеозапис, де Надя, Надія Антонівна, – на зустрічі через сорок років зі своїми однокласниками. І коли настала її черга сказати слово, то вона констатувала найголовніше: «Мені пощастило жити і творити на Козельщинській землі, поряд із величним православним Собором (Козельщинська Різдва Богородиці обитель. – Авт.), оспіваним Олесем Гончаром. Тут місця вимолені, тут святиня наша – Пресвята чудотворна ікона Божої Матері».
Багато чого Надя вміла робити: той же город ретельно доглядати і вирощувати вітамінну городину. А які смачні страви уміла вона готувати! Ось уже сім років пробую щось подібне зварити без неї – поки що не виходить…
Сім років тому, ось такої вересневої днини, вона пішла у Вічність. Час від часу приходить до мене уві сні. Заклопотана, з якимись паперами, з жіночою сумочкою на плечі. Потім якоюсь стежкою йдемо далі, назустріч сонцю, за обрій. А він усе віддаляється й віддаляється. А ми йдемо і йдемо…

Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ.
смт Козельщина.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий