Продаж землі із злиднів село не виведе

Продаж землі із злиднів село не виведе

У світі, а особливо в Україні, земельний розвиток – основа розвитку суспільства. В сільському господарстві земля, як засіб виробництва, повинна бути в руках тих, хто її використовує найбільш раціонально, ефективно і продуктивно.
Але між національною справедливістю й економічною доцільністю український народ завжди обирав національну справедливість. Якщо ж влада обирала зиск, то, як правило, владу змінювали навіть ціною великих жертв, аж до втрати державності.
Сто років тому селяни не підтримали українські уряди, які так і не спромоглися інтерес суспільства і простих селян поставити вище власних амбіцій і економічних інтересів. На захист держави виступили студенти та інтелігенція, а селянин обрав шлях націоналізації і соціалізації земель.
Яку ціну за дії та бездіяльність тодішньої влади заплатив наш народ, ми знаємо, але продовжуємо платити і сьогодні, а ситуація повторюється знову на рівні національної та продовольчої безпеки!

Зарубіжний досвід і вітчизняні реалії

Запозичення і нав’язування західних інститутів, не притаманних вітчизняній інституціональній матриці й ментальності, за останні тридцять років сформували кризові явища не тільки економічного та демографічного, а й політичного та військового характеру. Але вивчати закордонний досвід потрібно. Ізраїль нам близький геополітично, але наше становище навіть гірше, іде війна, і частина території України окупована.
Згідно з основним законом Ізраїлю, державні землі цієї країни, а їх 93 відсотки, не можуть бути відчужені ні за яких обставин. У цьому полягають головні гарантії оборонної стійкості країни. На нашу думку, якби Ізраїль розпочав продаж земель у 1948 році, то в 1960-му країну б чекали непереборні проблеми.
Держави світу бояться залишати земельні відносини без державного регулювання, а землі – поза державною власністю і контролем. Народ не буде самовіддано захищати земельну власність, яка не належить широким масам населення, державі та органам місцевого самоврядування.
Головні земельні й аграрні проблеми в Україні та можливі шляхи їх вирішення не надто складні й полягають у розв’язанні окремих конкретних задач. Ринок земель, економічний обіг земель відкритий з 1995 року. Землі житлової забудови, несільськогосподарського призначення, промисловості можуть бути викуплені суб’єктами господарювання без обмежень у площах. В Україні можна скупити тисячу садиб, і місцеві жителі за прізвищем власника «перейменують» село.
Оренда земель також не обмежена ні в просторі, ні в розумному часі, коли можна взяти в оренду 500 тис. га земель і більше на одну юридичну чи фізичну особу, крім того, завівши в тінь викуп права, – орендою на 49 років або емфітевзисом на 50. Формуючи латиноамериканську модель у сільському господарстві, все більше віддаляємося від європейської практики аграрної політики і соціально-економічного розвитку поселенської мережі.
На тіньовий обіг земель в Україні вказують землі, що не оподатковуються. Наприклад, не охоплено оподаткуванням 12 млн га сільськогосподарських угідь (25 відсотків).
Земельний кодекс 2001 року застарів на 20 років, на час прийняття, і направив земельні відносини в інституціональну пастку. Верховна Рада 69 разів вносила зміни до Земельного кодексу, і знову уряд підготував чергові 14 пунктів змін, які чомусь нагадують пропозиції агрохолдингів до уряду щодо подальшої лібералізації земельних відносин в Україні.
У разі прийняття поправок ми не тільки не витягнемо відносини і землю з інституціональної пастки, а, навпаки, сформуємо інституціональну яму.

Новітній Земельний кодекс

Необхідно розробити новітній Земельний кодекс і на законодавчому рівні: поновити державну земельну статистичну звітність, яку не здають з 1.01.2016 року; сформувати повноцінний державний реєстр (кадастр) земельних ділянок, починаючи з реєстру державних земель, земель Міністерства оборони, сільськогосподарських земель, включаючи землі всіх категорій; переоцінити сільськогосподарські землі, адже НГО 1 га на рівні 30 тис. грн – це економічно не обгрунтований базис капіталізації; змінити систему земельного оподаткування, вийшовши на європейський рівень земельних платежів, які б виконували стимулюючу, обмежуючу, а в цілому прогресивну роль; зупинити корупцію в земельних відносинах шляхом ліквідації корупційних схем і вертикалей, системи наказного перерозподілу земель, централізації погоджень, сертифікації виконавців, електронних земельних торгів з їх віртуальною «справедливістю», переформатувати уповноважені органи виконавчої влади в земельній сфері; створити Державний земельний банк як державну іпотечну установу, що кредитуватиме операції з викупу земель селянами та фермерами, і надаватиме кредити під заставу землі; створити Національний земельний фонд, за прикладом Угорщини, який викуповує дрібні наділи та перерозподіляє землі серед бажаючих працювати на землі селян і фермерів, формуючи консолідовані раціональні землекористування; відрегулювати і вдосконалити орендні відносини, скоротивши максимальні строки оренди до 25 років та обмеживши площі, орендовані одним суб’єктом, не більше 10 % земель області, 30% – земель району, 50% – земель громади, і не більше 1% сільгоспугідь України; ввести норми і нормативи обов’язкового землеустрою, сівозмін і охорони ґрунтів та збереження природної родючості.
Передбачити розділ у Земельному кодексі щодо економічного обігу земель, в якому врахувати: заборону продажу державних земель, обмеживши строки їх оренди 10 роками, надаючи таку оренду лише місцевим селянам і фермерам; заборону викупу сільськогосподарських угідь юридичними особами; припинити безоплатний перерозподіл державних земель за нормами безоплатної приватизації як найбільш корумпований елемент економічного обігу земель; використати досвід земельного розвитку «дрібноземельної» Європи для західних областей, а Канади – для південної, східної та центральної України.
Канада допускає продаж земель іноземним громадянам від 1 до 8 га, власним фермерам – до 1 тис. акрів (404 га) та юридичним особам – до 3 тис. акрів – 1212 (га).

Політична воля і справедливість

Для вирішення перелічених пропозицій потрібна добра політична воля і національна справедливість та час для вирішення проблем владою від одного дня до одного року. Через рік, навівши лад у земельних питаннях, можна і потрібно дозволити продаж сільгоспземель та їх викуп державою, громадами та фізичними особами за визначеними нормами.
У Європі мораторій після Другої світової війни діяв щодо пайових земель 30 років, мораторій на перепродаж існує і сьогодні – для боротьби зі спекуляцією.
Нинішні проблеми села і бідності селян лежать не тільки в площині земельних відносин. Продаж земель за безцінь селянами, доведеними до зубожіння, не дасть їм економічного шансу і не викорінить соціальну нерівність, сільські злидні.
В Україні в аграрному виробництві на 41 млн га угідь створено 405 тисяч робочих місць, або 1 робоче місце на 100 га. В країнах Європи нормативи складають: 1 робоче місце на 15 га.
В США міністерство сільського господарства існує з лютого 1889 року. Нині у структурах міністерства працюють близько 105 тис. співробітників, з бюджетом 96 млрд доларів у рік і з астрономічно великим бюджетом програм розвитку. Конгрес США після довгих пошуків компромісів у 2014 р. прийняв «Закон про сільське господарство». В сільському господарстві США діють 12 федеральних банків та 2 системи державного страхування.
В Україні відсутність інфраструктури та ринку збуту продукції довели ціни в поточному році до історичного мінімуму, а уряд ліквідував Міністерство сільського господарства.
Уряду необхідно поновити акумуляцію ПДВ для сільгоспвиробників, відновити транспортну і торгову інфраструктуру, сформувати систему кредитування села і страхування ризиків, реанімувати сільську кооперацію, розробити дієві програми розвитку земельних, аграрних відносин та сільських територій.
Селяни, фермери, агрохолдинги мають право викупляти землі ОСГ, землі постійного користування, орендовані господарські двори.
Але виробники не поспішають вкладати гроші в землю. Вони націлені на щорічний прибуток та на тимчасовий характер оренди і ведення агробізнесу.
Потрібно шукати компромісні рішення щодо капіталізації земельних відносин не тільки шляхом купівлі-продажу землі, а і шляхом оренди та іпотеки, адже найкращий інвестор – свій народ.
***
Поєднати і врахувати цивілізаційні виклики й інтереси суспільства, держави, громад, селян, агропідприємств, холдингів, фермерів дуже важко, а часто і неможливо.
Але, діючи з позицій інтересів селянства та розуміючи, що земля – це благо, яке належить нащадкам, а українська земля – благо світового масштабу, потрібно змінити ставлення до землі, держави, сільгоспвиробників.
Ввести землі у вільний ринок не складно, набагато складніше поступово і виважено, але впевнено і цілеспрямовано сформувати систему раціонального використання і охорони земель, повноцінного економічного обігу та капіталізації земельних відносин.
Не можна допустити продаж землі іноземним компаніям через юридичних осіб. Це – геополітичний ризик, який може перерости в катастрофу держави й українського народу, підірвати продовольчу та національну безпеку України.

Григорій ШАРИЙ
Виконуючий обов’язки завідувача кафедри автомобільних доріг, геодезії, землеустрою та сільських будівель Полтавського національного технічного університету
імені Юрія Кондратюка

Поділися:

Добавить комментарий