Професія така красива – неземна…

Із батьками Тетяною Василівною та Віктором Федоровичем Мельниками.

Професія така красива – неземна…

– Професія співака дуже затратна емоційно і фізично. Спів – то ціла наука, і опановують вокал далеко не всі бажаючі. Окрім старанної праці над голосом, потрібен і хист до цієї справи. Коли говоримо про академічний вокал, це складна професія, красива, така неземна. Взагалі якщо говорити про голос, це – інструмент, який кожен носить у собі. Подивитися голосові зв’язки може лікар, а викладач працює наосліп. Якщо є талант, все-таки є готовність до важкої плідної роботи, адже голос потрібно тримати у формі. Це систематичні заняття, співи, вокал, сюди багато факторів входить – і фізпідготовка, фактура, здоров’я, і велике бажання. Голос – це егоїст. Він хоче, щоб перш за все дбали про нього. А для цього потрібно вести здоровий спосіб життя, мати міцний сон і правильно харчуватися. Також важливу роль під час постановки голосу відіграє дихання, тому під час мого навчання і в коледжі, і в консерваторії викладачі приділяли багато часу, щоб навчити нас правильно дихати. Для цього існує безліч різних вправ, оперним співакам рекомендується займатись плаванням і спортивним бігом. Дихання – це основа співу, і коли співак виступає на сцені, він повинен дихати так, аби глядачі того навіть не помітили і не почули… Оперний спів вимагає неабияких фізичних зусиль – оперні співаки мусять уміти підсилювати свій голос, послуговуючись власним тілом як езонатором.
Опера – це не завжди статичний спів, потрібно рухатися сценою, «відігравати» емоції та при цьому ще й контролювати вокал, а це дуже складно, – розповідає наш талановитий земляк із села Вишневе, що в Хорольському краї, Олександр МЕЛЬНИК.

Цього харизматичного молодого виконавця, котрий своїм співом доторкнувся до серця кожного присутнього, я вперше почула на концерті з нагоди Дня села Вишневе. Пригадую, як зазвучала музика, полилася українська пісня, і вже через кілька хвилин присутні вибухнули оваціями. Односельці були зачаровані майстерністю та палкими емоціями виконавця, з гордістю говорили: «Це ж наш Саша».
З самого дитинства він любив співати. Прикладом для нього була бабуся, яка, попри свою тяжку працю, завжди співала. Вперше на сцені Зуївцівського СБК в новорічну ніч 6-річним хлопчиком він виконав пісню «Три белых коня». У 2003 році пішов до школи. Коли Сашко закінчив перший клас, родина переїхала до міста Хорол. З 4-го класу навчався в селі Петрівка (зараз Вишневе). Там і почалося його «вокальне» життя повною мірою. А розгледіла Сашин талант директор Петрівського СБК Світлана Скляренко. У 2009 році хлопець вперше взяв участь у вокальному конкурсі «Хорольські зірочки», де зайняв 2-ге місце. У 2011 році у конкурсі «Таланти багатодітної родини» в категорії «Обдаровані діти з сільської місцевості» посів призове місце і виграв путівку в дитячий табір «Артек». А через кілька місяців у Хоролі проходив пісенний конкурс, де в складі журі були представники вокальної кафедри Гадяцького коледжу культури і мистецтв. Після виступу Саша підійшов до них, щоб дізнатися, коли можна приїхати на консультацію, а натомість почув: «У вас немає вокальних даних, краще з музикою своє життя не пов’язувати».
Після того юнак довго мовчав, не було бажання співати. Та, як кажуть, «від долі не втечеш».
– Я навчався вже у 10-му класі, Світлана Едуардівна все ж таки запросила мене виступити в Хоролі. Мені порекомендували звернутися до Руслана Христиченка, згодом поїхав до нього у Полтаву на консультацію. Зайшов до музичного училища і потрапив, як на мене, у чарівну атмосферу: звучало багато різних музичних інструментів у класах і в коридорах. Пізніше я зрозумів, що так студенти займаються, бо класів на всіх не вистачає. У класі Руслана Івановича побачив тільки фортепіано. Я запитав, куди можна вставити флешку, але всі тільки посміхнулися, бо тут навчають академічному співу, а не естрадному. Викладачеві сподобався мій голос, мене запросили на кілька консультацій, щоб обрати програму для вступу. А згодом, склавши екзамен із вокалу на найвищий бал, вступив до Полтавського музичного училища імені М. В. Лисенка, – пригадує Олександр Мельник.
Перші два роки навчання здавалися складними. Було важко на рівні училища знати сольфеджіо, теорію. З вокалом – також не все ідеально. На початку третього курсу Саші запропонували взяти участь у конкурсі «Нові імена України». У цьому конкурсі в академічному вокалі отримав відзнаку «Лауреат 1-го ступеня». Радості не було меж, і того ж року взяв участь у міжнародному конкурсі «Харківська асамблея». Там посів 3-тє місце. Постійно виступав на концертах в училищі, а на 4-му курсі вперше заспівав із народним оркестром арію Остапа з опери «Тарас Бульба». Закінчив училище як баритон, але тоді викладач говорив, що в майбутньому він бачить хлопця як драматичного тенора. Після закінчення навчання постало питання: «Куди вступати далі?» Олександру хотілося до Києва, але доля вказала іншу дорогу, і він продовжив навчатися у Дніпропетровській академії музики імені М. Глінки.
– Чотири роки в академії були дуже насичені. Наприкінці другого курсу почалися проблеми з голосом. Довелося звернутися до вокального лікаря-фоніатора. Після огляду лікарка сказала, що в мене зв’язки більш тенорові, ніж баритонові, і мене потрібно вести як тенора. Призначили лікування. Далі займався із Юлією Миколаївною Худієнко, і з того часу моя творчість проходить під знаком її благословення, – з гордістю каже Олександр.
…Почалася пандемія коронавірусу. Все було зачинено. Уроків вокалу також не було, до закінчення академії залишалось все менше часу. На початку нового навчального року Олександр захворів, більше місяця пішло на лікування та відновлення. Потім продовжили навчання аж в середині жовтня. За півроку голос кардинально змінився. Брав участь в операх Г. Персела «Дідона і Еней», А. Хумпердінка «Гензель і Гретель». На концертах співав під супровід симфонічного оркестру. Паралельно навчаючись в академії, працює в академічному фольклорно-хореографічному ансамблі «Славутич», якому виповнилося 50 років. Цей колектив припав до душі Олександрові Мельнику, адже лунали обробки українських народних пісень разом із хореографією. Це дуже цікаво.
– Пам’ятаю свій перший концерт, коли побачив композицію «Пролог» і «Жовті води». Це так круто! Впродовж роботи з колективом гастролювали за кордоном та Україною, – ділиться враженнями Олександр.
***
Без чого не можна уявити оперу? Звісно ж, ключову роль тут відіграє голос – вокал солістів, ансамблів та хору. А ще багато часу йде лише на те, щоб вивчити класичний твір, а потім його треба ще й оспівати, а це – репетиції, які тривають цілими годинами, днями, місяцями, фраза до фрази, нота до ноти і так поступово, аж поки в результаті не вийде цілісний твір, який уже можна виконувати на сцені. Скажімо, на розучування однієї партії йде приблизно один рік копіткої роботи.
Поцікавилася в Олександра Мельника, що виявилося найскладнішим у професії і які його плани?
– Ви знаєте, оперний спів не пробачає перерви, тобто ним треба займатися щоденно. Чайковський колись сказав: коли я не граю день – це чую лише я, коли я не граю два дні – це чують інші. Опера – примхлива пані, вона вимагає від співака хорошої фізичної форми, сильного голосу, акторської майстерності, харизми, завжди бути у сценічному образі, вміння правильно подати себе на сцені та безкінечної роботи над своїм вдосконаленням. Звичайно, це складно, але якщо сповна віддаєшся улюбленій справі, то усі труднощі можна подолати. Для себе я твердо вирішив, що професійно займатимусь оперним співом.

Наталія ВАТУЛЯ
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий