Прогулянка з користю й не без моралі

Прогулянка з користю й не без моралі

Україна – це Європа. Як часто ці слова лунають з уст високопосадовців. І дійсно, наша країна географічно розташована в центрі Європи, маємо й досить цікаву історичну спадщину та історико-архітектурні пам’ятки… Також маємо європейські ціни (які, до речі, чи не щодня продовжують зростати) на продукти харчування, ліки, товари побутового призначення… Водночас зарплати й пенсії більшості наших пересічних співгромадян аж ніяк не можна назвати європейськими. Ось тут би нашій владі попрацювати, щоб виробництво збільшувалося, щоб не лише себе хороших наділяти мільйонними зарплатами. Але то вже інша тема…
Україна й Полтавщина зокрема дійсно могли б стати туристичною меккою, чого, звісно, прагнемо всі ми, центральна влада і влада на місцях. Але для того, аби бути привабливою туристичною країною, нам ще ой як багато треба зробити. Зокрема і в питаннях побутового сервісу. І навіть не стільки для туристів, скільки для самих себе.

– Мені було так незручно перед моїми гістьми з Сумської області, коли я проводила їм своєрідну екскурсію Полтавою, – розповідає полтавка Олена Стрибко. – Адже щойно звернеш із центральної вулиці або зайдеш у спальний мікрорайон, можна побачити й зарості бур’янів, і купи сміття з неприємним запахом. Не прикрашають місто й старі напівзруйновані будинки, яких, наприклад, доволі багато є по одній із центральних вулиць імені Шевченка, неподалік Центрального ринку.
Із цими словами пані Олени не можна не погодитися. Але є в Полтаві ще одна проблема, про яку ми воліємо не говорити, – це громадські вбиральні. Точніше, їх відсутність. Спробуйте знайти громадську вбиральню для людей на чималенькій відстані по центральній вулиці Соборності, від площі Зигіна до Білої альтанки. Здається, є одна, в парковій зоні поблизу Краєзнавчого музею та в підземному переході «Злато місто», звісно, не безкоштовна. Але ж це – центральна вулиця нашого міста, яка могла б стати головним туристичним маршрутом?! Що вже говорити про інші вулиці та спальні мікрорайони.
І тут хотілося б навести приклад селища міського типу Нові Санжари, де функціонують 2 сучасні цивілізовані громадські вбиральні, з мийкою і дзеркалами, – в центрі селища й поблизу ринку. До того ж БЕЗКОШТОВНІ.
Натомість у Полтаві, на невеликій парковій площі, мабуть, менше 100 квадратних метрів, у сквері «Матері і дитини», поруч із Обласним центром естетичного виховання учнівської молоді (ОЦЕВУМ), нещодавно встановили аж чотири, безкоштовні для собаководів і явно не дешеві для бюджету (наших з вами коштів), вбиральні для собак?!
– Туалети – на балансі комунального підприємства, – розповів misto-tv.poltava.ua заступник міського голови Полтави з питань ЖКГ Олексій Чепурко. – Собачі туалети змонтували за гроші з міського бюджету. Встановлення цих вбиралень було заплановано в проєкті реконструкції цього скверу. Кошторисна вартість також закладена в проєкті. Вбиральні встановили за правилами благоустрою Полтави. Туалет складається з інформаційної стійки, комірки для одноразових пакетів та сміттєвого баку…
До цього варто додати, що є проєкти на встановлення вбиралень для собак у Корпусному парку, на бульварі Богдана Хмельницького та в парку Незалежності.
Звісно, це добре, що ми семимильними кроками наближаємося до Європи в питаннях зведення вбиралень для собак. Але де вбиральні для людей?
Мені й моїм колегам щонайменше двічі на день, йдучи на роботу та з роботи, доводиться йти сквером «Матері і дитини». І протягом 13 років лише двічі вдалося побачити, як навіть не в сквері, а поряд із ним вигулювали собак. Водночас у цьому невеликому парку щодня на дитячих гірках, батутах, гойдалках грається по кілька десятків дітей, для яких немає вбиральні. Тож у випадку фізіологічної потреби їм доводиться або бігти додому, добре, якщо дім поряд, або, як у старі добрі часи, йти «під кущик».
Справедливості ради, варто зазначити, що нині у сквері «Матері і дитини» функціонує стільки атракціонів для дітей, що його, мабуть, можна визначити показовим для Полтави в питанні дитячих розваг.
Звісно, можна кивати на вандалізм, що теж має місце в нашому сьогоденні. Мовляв, сьогодні встановимо туалет, а завтра його розіб’ють вандали. Як, скажімо, нещодавно невідомі вандали зламали вуличні розпилювачі води в Полтаві, встановлені для того, аби полтавці могли освіжитися від спеки. До того ж сталося це всього через кілька днів після встановлення конструкцій біля Театру ляльок і на розі вулиць Пушкіна та Чорновола. Але ж якщо ми прагнемо й справді бути, а не тільки називатися цивілізованою європейською нацією і країною, мабуть, потрібно більше займатися вихованням дітей і молоді. А для цього, знову ж таки повертаємося до першоджерел, необхідно створити в державі такі умови, щоб люди мали хорошу роботу й достойну зарплату, а не витрачали всі зусилля на те, щоб хоч якось фінансово забезпечити свою сім’ю. До того ж нині є такі засоби цивілізації, як камери відеоспостереження, не зайве було б і поліцейським патрулям іноді пройтися вечірнім парком.
Та повернемося, як мовиться, до наших «ягнят».
Питання недостатньої кількості громадських вбиралень у Полтаві порушувалося неодноразово як самими полтавцями, так і на сесії міської ради розглядалося «Про вільний доступ громадян до туалетів закладів громадського харчування», але не набрало достатньої кількості депутатських голосів. Тож нині й маємо те, що маємо.
Хтось погодиться, що зазначена проблема в Полтаві існує, а хтось кивне на численні кафе, магазини чи інші заклади. Мовляв, за нагальної потреби можна зайти й попроситися до їхньої вбиральні. Та звернімося до законодавчого тлумачення, щоб отримати відповідь на запитання: чи зобов’язаний власник кафе або магазину пускати людей в туалет? І чи є винятки, при яких можна не пускати?
У цьому випадку потрібно виходити з норм цивільного законодавства та законодавства про захист прав споживачів.
Законами України прямо не встановлено обов’язку власника кафе чи магазину пускати людей у вбиральню. Як правило, кафе та магазини належать власникам на правах приватної власності, тобто це їхнє особисте майно, яким вони можуть розпоряджатися на власний розсуд. Якщо стороння особа зайде в такий заклад і почне вимагати пустити її у вбиральню, власник може цілком законно відмовити, оскільки магазини й кафе надають певні послуги з обслуговування та продажу товарів, а не послуги загальнодоступних вбиралень.
Проте якщо в цьому закладі створені спеціальні приміщення для клієнтів таких кафе або магазинів, може йтися про права споживача.
Споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.
Зазначимо, що об’єкти громадського харчування, ресторан, кафе, їдальня, бар, кафетерій за санітарними нормами повинні мати вбиральні.
Таким чином, можна зробити висновок, якщо ви прийшли до такого закладу з метою отримання послуги або купівлі товару, вам як клієнту (споживачу) можуть надати таку додаткову послугу, як користування вбиральнею. Якщо ж ви зайшли лише з метою скористатись вбиральнею без наміру купувати товар або отримувати послугу, ви не стаєте клієнтом (споживачем), а власник вам нічого не винен, у тому числі надавати право користування його майном, у цьому випадку вбиральнею.
Отож як не крути, а громадські вбиральні для людей у містах, селах і селищах все-таки потрібні. Адже ми наполегливо рухаємося до Європи, де нас нинішніх навряд чи хтось чекає…

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий