Наприкінці липня нинішнього року набуде чинності закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Він покликаний сприяти очищенню публічного простору українських сіл і міст від російських імперських маркерів. Нещодавно в ефірі Українського радіо «Полтава» прозвучала передача про завдання закону. На запитання журналіста Олександра Бобошка відповідав фахівець, який працював над законопроєктом, Тарас Шамайда.
Він – наш земляк. По закінченні школи вступив у серпні 1989 року до Народного Руху України і створив у Полтаві молодіжний осередок Руху. У вересні 1989-го у віці 17 років став наймолодшим делегатом установчого з’їзду Руху. У 1990–1991 – відповідальний секретар з організаційних питань Полтавської обласної організації Руху. У 1991 вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (КНУ), з того часу живе у Києві. Тарас Шамайда був активним учасником громадських організацій національно-патріотичного спрямування, обирався депутатом Київської міської ради. Після Помаранчевої революції працював директором департаменту державного соціального захисту Міністерства праці та соціальної політики (2005), заступником керівника служби віце-прем’єр-міністра України (2005–2006), радником голови партії «Наша Україна» (2007–2008). Із 2007 року – співкоординатор руху «Простір свободи». Брав участь у розробці закону про державну мову, інших законопроектів у галузі соціальної та гуманітарної політики, місцевого самоврядування, виборчого законодавства, боротьби з корупцією, декомунізації, протидії російській гібридній агресії. У 2015–2019 – член колегії Українського інституту Національної пам’яті. З 2018 – член експертної групи з мовної політики при Кабінеті Міністрів України. З 2020 – активний учасник громадянської спільноти «Мова об’єднує». З 2021 року – лідер ініціативи «Українська книжкова революція», учасник розробки законів про підтримку українських книгарень і видавництв та про заборону імпорту російських книжок в Україну, ухвалених Верховною Радою в 2022 році.
На думку Тараса Шамайди, правова база для деколонізації була необхідна для усунення російських символів: «Російська колонізація тривала сотні років, і Росія маркувала територію України різними назвами і символами, починаючи від царів, катів і закінчуючи тими, хто оспівував імперську політику, всіма «пушкіними», «булгаковими» і так далі. Тому потрібна була правова база, щоб процес, який почався знизу, процес усунення символів, перейменування вулиць, усунення пам’ятників, увійшов у законодавче русло. Щоб кожен орган місцевого самоврядування знав, що саме є символом імперської політики і як ці символи усунути з громадського простору».
Незважаючи на маніпуляційні твердження популістів, мова про радикальні дії щодо українства в законі не йде, вважає Тарас Шамайда. «Якби ми в законі просто записали, що публічний простір звільняється від пам’ятників і назв, пов’язаних з усіма чиновниками імперськими або з військовослужбовцями імперської армії, то сюди б потрапив Іван Котляревський і навіть Тарас Шевченко, який був солдатом царської армії. Забороняється оцим законом пропаганда російської імперської політики, заходів, які були спрямовані на підкорення, експлуатацію і асиміляцію українського народу. Є винятки. Якщо особи, пов’язані із захистом культурних прав українського народу, політичних прав, із розвитком української національної державності, української культури, то ці особи не підпадають під це визначення».
Монумент слави у центрі Полтави – один з тих, навколо якого найбільше обговорень щодо його майбутнього. І мова не лише про майбутнє самого пам’ятника, але і про те, що повинне бути на його місці в разі демонтажу. Адже під статус «нейтрального» він навряд чи підпадає.
«Цей пам’ятник поставлений російською імперією як символ поневолення України. Він поставлений як центр міста, імперський центр. Тому, безумовно, у такому вигляді він там не може залишатися, справа не в тому, щоб сколупати якісь цифри чи ні. Всім цим штукам, пов’язаним з Полтавською битвою, місце в музеї Полтавської битви, на щастя, є такий музей. Дуже б не хотілося, щоб, звільнивши простір, туди натикали якогось примітиву. Необхідно, щоб були оголошені серйозні міжнародні конкурси, щоб були митці з усього світу, журі – не чиновники, а люди, які реально знаються на мистецтві»,– наголосив Тарас Шамайда.
Повністю інтерв’ю з координатором руху «Простір свободи» Тарасом Шамайдою слухайте тут: https://soundcloud.com/ur_local/demperalzatsya
За матеріалами, наданими Полтавським офісом Українського інституту національної пам’яті.