ПО ЗАКІНЧЕННІ Світлої Пасхальної седмиці церковний статут дозволить відправляти традиційне поминання померлих. Після Фоминої неділі віруючі прийдуть на могили своїх близьких з радісною звісткою про Воскресіння Христове. У церковному календарі цей день називається Радоницею і припадає на вівторок. Утім на Полтавщині склалися давні традиції цілими родинами відвідувати місця поховання рідних напередодні, в понеділок, який називають поминальним. Цього року це 25 квітня.
ОСОБЛИВЕ місце Радониці в річному колі церковних свят – відразу після Світлого Пасхального тижня – зобов’язує православних християн не заглиблюватися в переживання щодо смерті близьких, а навпаки – радіти їхньому народженню в інше життя – життя вічне. Перемога над смертю, отримана смертю і воскресінням Христа, витісняє печаль про тимчасову розлуку з рідними, і тому ми, за словом митрополита Антонія Сурозького, “з вірою, надією і великодньою упевненістю стоїмо біля труни покійних”.
Померлі потребують лише однієї допомоги від своїх живих братів – молитви за прощення їхніх гріхів. І важливо, щоб вона звучала, передусім, у храмі Божому. Для цього віряни подають священнослужителям записки з іменами померлих, щоб вони пом’янули їх. Наприклад, Святитель Кирило Єрусалимський понад півтори тисячі років тому казав, що найкраще молитися один за одного, особливо за померлих, коли молитва твоя приєднана до євхаристичної чаші. Літургія – це найдосконаліша молитва. Тому що за кожну душечку покладено часточку в чашу зі словами “відмий, Господи, гріхи тих, кого ми тут поминали”.
Після піднесення храмової молитви можна вирушати до могил своїх рідних. Традиційно сюди несуть паски, крашанки, інші продукти. Священики радять роздати їх нужденним іще біля воріт кладовища. Така милостиня є проявом справжньої турботи про померлих родичів. Біля могил віруючі люди посилено моляться, запрошують священиків, щоб ті відслужили заупокійну літію.
Однак така поведінка в наш час – швидше рідкість: переважно у поминальний понеділок на кладовищах люди споживають принесені пасхальні наїдки, пригощають ними знайомих. Церква закликає, щоб ці невеличкі поминальні трапези, до яких звик наш народ, у жодному разі не перетворювалися у нестримні застілля зі спиртним, де вже й забутий привід зібрання. Нагадує, що, прийшовши на кладовище, на могили близьких, не слід робити того, що ображає їхню пам’ять.