Радуниця

У вівторок другого тижня після Великодня, який називається Фоминим тижнем, Православна церква відзначає Радуницю – день першого поминання покійних після Світлого Христового Воскресіння. В Україні її ще називають Проводами, Гробками, Дідами. На Полтавщині склалася давня традиція звершувати поминання напередодні, в понеділок. Нині він припадає на 6 травня.

Святкуючи Світле Христове Воскресіння, ми співаємо: «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав». Отож, якщо смерть подолана, відповідно, ми повинні ділитися цією радістю не тільки з тими, хто з нами поруч, на цьому світі. Цілком закономірно, що пасхальні урочистості пов’язані також із поминанням померлих.
Святий Кирило Єрусалимський іще в 350-х роках казав, що найкраще молитися один за одного й особливо за померлих, коли молитва твоя приєднана до євхаристичної чаші. Тобто найдосконаліша молитва – це літургія, бо ж за кожну душу покладено часточку в чашу зі словами «відмий, Господи, гріхи тих, кого ми тут поминали».
Після молитви в храмі належить провідати місця поховання померлих родичів. Для християн вони є святими, оскільки там покладено тіла тих, хто має воскреснути.
Церква дозволяє поминати померлих їжею (під час Великодніх святкувань це передусім паски й крашанки), проте розглядає її виключно як форму милостині, яку ми творимо заради померлих. Тому найправильніше роздати взяту з собою для поминання їжу ще перед цвинтарними воротами, де завжди збираються прохачі. Якщо ж поминальний обід буде влаштований лише «для своїх», без молитви про померлу людину та пожертви знедоленим, то навряд чи від такого обіду в загробній долі померлих зміниться щось на краще. Важливо також пам’ятати, що алкоголь на поминках заборонений церквою взагалі.
Слід запалити біля могилки свічку й прочитати молитву. Вона може бути найпростіша: «Упокой, Господи, душу раба Твого (ім’я), прости йому всі гріхи його, вільні й невільні, даруй йому Царство Твоє Небесне і сотвори йому вічную пам’ять». Певний час бажано побути наодинці з думками про покійного, згадати його найкращі риси характеру, вчинки і слова.
У селах, де кладовища менші, священик може не тільки звершити тут загальну панахиду, а й підійти до кожної могилки зі словами молитви «Зі святими упокой…» чи відслужити коротеньку літію. У містах, де до могилок приходять тисячі родичів, із цим складніше. Водночас священики радять остерігатися гріха марнославства, який спонукає перейматися лише тим, «щоб до могилок саме моїх родичів підійшов батюшка». Головне, щоб наше серце було звернене до Бога і в ньому звучала молитва.
Спочилі чекають у ці дні від нас радісного і щирого вітання: «Христос Воскрес!» Усе, що відбувається на кладовищі, має бути з великої християнської любові до покійних, а не з власної пихи чи побоювання «а що люди скажуть?». Важливо, щоб наша поведінка не образила пам’ять покійних, а то й Самого Бога.
Варто розуміти, що за зайвою метушнею та зовнішньою обрядовістю легко втратити суть Радуниці, яка полягає у нашій святковій зустрічі з покійними рідними та близькими. Ми молимося за них до милосердного Господа з вірою і впевненістю, що настане час – і наші діти будуть так само щиро підносити молитви за нас.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий