Ранковий чай удвох

Ранковий чай удвох

Подружжя Славуцьких у Полтаві відоме й шановане. Аркадій Матвійович – знаний фотограф, фотохудожник, фотожурналіст. Одне слово, людина винятково творча. Галина Борисівна за фахом – інженер-електромеханік, має свідоцтва на авторські винаходи.
Світ цифр і точних розрахунків у аурі професійної діяльності цих двох чудових людей напрочуд гармонійно поєднався з творчістю. Дружина є найпершим шанувальником і критиком доробку чоловіка, з нею він обговорює творчі плани, на її суд виносить фотороботи, перш ніж представити широкому загалу. Галина Борисівна ще поспішає зранку на роботу, а Аркадій Матвійович, вийшовши на пенсію, повністю присвятив себе творчій діяльності.
Діти й онуки наповнюють життя радістю, а ще подружжя Славуцьких уміє цікаво й змістовно відпочивати. Відвідує цікаві заходи, їздить на природу… Миттєвості життя прекрасні, а час швидкоплинний – тому не можна нудьгувати і лінуватися, треба наповнювати життя добрими, цікавими справами. Приблизно так розмірковують Славуцькі, не даючи собі засиджуватися вдома. Хоча коли вони весь день удома, ніхто з них не нудьгує: чай із смаколиками за душевними розмовами, перегляд фільмів, обмін думками…
Галина Борисівна – чудова господиня, та й чоловік розуміється в тонкощах кулінарії. Їхній охайний, затишний, привітний дім завжди відкритий для гостей.
Недалеко вже й золотий ювілей подружжя, але, як і раніше, Аркадій Матвійович та Галина Борисівна люблять уранці пити чай на їхній зі смаком обладнаній кухні або – в теплий сезон – на просторій лоджії. Ранковий чай удвох – особливо приємний час спілкування між чоловіком і дружиною. Починається новий день, вони діляться планами, узгоджують побутові питання, приймають рішення. Обговорюють те, що було вчора, а іноді згадують свою молодість.
…Галина приїхала на Полтавщину, в рідне містечко Аркадія – Хорол, за направленням на роботу. Працювала інженером на заводі, викладачем у технікумі механізації сільського господарства.
– Якось мене відправили в Полтаву, щоб я перекопіювала креслення в проектному інституті на папір-синьку, – розповіла Галина Борисівна. – Це ж тепер ксерокси скрізь, а тоді було складніше. Коли, виконавши завдання, йшла на автостанцію, щоб повернутися в Хорол, виходячи з мокрого після дощу провулку, побачила юнака, який спритно перестрибував калюжі. Як кіт – перестрибне калюжу і лапкою трясе, так і цей хлопець обтрушував бруд з черевиків. “Ти дивися, який акуратист!” – подумала я. Наші з ним місця в автобусі виявилися поряд. Я тримала в руках папір для друку креслень, а він, як фотограф, звернув на це увагу. Познайомились, і виявилося, що ми – сусіди.
Аркадій працював тоді в Полтаві фотокореспондентом газети Полтавського району “Ленінським шляхом”, яка зараз має назву “Вісті” (загалом він присвятив цій газеті понад 40 років). Перша зустріч молодого газетяра з симпатичною дівчиною відбулася влітку 1969-го, а вже взимку, перед Новим роком, вони одружилися. Це було кохання з першого погляду…
Секрети вдалого подружнього життя у Славуцьких виявилися прості.
– Вдома все робимо разом. Немає поділу, що це – твоя робота, а це – моя. У кого є час, той і готує їжу, – пояснила господиня. – Аркадій так добре готувати навчився, що за рейтингом “Хто найкращий у сім’ї кулінар” я опинилася на останньому місці, – сміється Галина Борисівна.
Цей жартівливий рейтинг склали внучки.
– І досі існує стереотип, що вся домашня робота має бути на жінці, – не схвалює такий стан речей Аркадій Славуцький. – Але ж чоловік не завантажений зараз так, як було раніше, коли доводилося займатися важкою фізичною працею. Необхідно, щоб, одружуючись, молоді люди розуміли: сім’я – єдине ціле.
Чи бували й у них, як у всіх, сімейні сварки? Галина Славуцька зазначила:
– Ми справді завжди жили душа в душу, але можемо іноді в чомусь не згоджуватися одне з одним. Головне, щоб дрібні суперечки не переростали в серйозні конфлікти. Хтось має вчасно відступити, іноді про непорозуміння треба просто забути… Чимало подружніх пар розлучається не через якісь форсмажорні обставини (наприклад, зраду), а через елементарну відсутність взаєморозуміння.
Вважається, що для гармонії в подружньому житті потрібно, аби інтереси в чоловіка та жінки були спільними. Але Славуцькі спростували таку думку, підтвердивши власним прикладом, що це не обов’язково.
– У нас з Аркадієм, навпаки, все добре тому, що інтереси зовсім різні, – каже Галина Борисівна. – Я, наприклад, так і не навчилася фотографувати, а він далекий від моєї професії. Але коли я розповідаю про свою роботу, слухає з інтересом. Біля нашого вікна росте дерево, на яке щоранку, попиваючи чайок, дивимося. Взимку воно снігом покрите, невесні зеленіє. Це дерево ми маленьким пам’ятаємо, а тепер височезне виросло… Тож уявіть, скільки чаю випито на фоні цього пейзажу, скільки переговорено.
На запитання, що він найбільше цінує в дружині, Аркадій Славуцький відповів:
– Порядність. Мені пощастило знайти дружину-однодумця. А якщо дивимося на якісь речі по-різному, все одно знаходимо спільну мову. Нам завжди є про що поговорити…
У подружжя Славуцьких чудові дочки – Лариса і Людмила – і не менш чудові внучки – Даша і Катя. Даша захоплюється фотографією, робить прекрасні художні знімки. Мабуть, цей талант у неї від дідуся…

Поділися:

Добавить комментарий