Ранок 1 листопада розпочався, як власне й усі після 24 лютого, з гарячкового перегляду стрічки новин. Стрічка зарясніла повідомленнями про вибухи в Полтаві, роботу ППО, згодом – про масштабну пожежу, яку впродовж стислого часу було ліквідовано, про повітряну тривогу по всій Україні, вибухи, прильоти, руйнування об’єктів критичної інфраструктури, збиті дрони й ті, що таки втрапили в ціль…
Ранок і злоба дня. Злоба, ненависть, упиряче знавісніння, які зухвало й відверто демонструють рашисти впродовж восьми місяців усьому світові. В останній період – особливо активно й натхненно. Бо мова вже не йде про міфічну денацифікацію й реальний «руській мір», скрепи, які скриплять війною, а про порятунок влади та й «спасєніє шкури» верховного кремлівського упиря. Така нині геополітика московського каганату: зазнавши мілітарних поразок на ратному полі, «стратеги» із заболоття воюють із жінками й дітьми.
Того ж сонячного тривожного ранку в квартирі пролунав телефонний дзвінок: дружині повідомляла мама її маленького вихованця, що вони із сином прийдуть у дитсадок пізніше, бо кілька нічних годин змушені були провести у бомбосховищі. Якось одразу пригадались збочені заклики такого собі московського вітії красовського топити й палити українських дітей. Кликушу звільнили з «раша тудей», але ж «рашатудеїзм – сюдиїзм» нікуди не подівся і плодить маячню про етнічно орієнтованих комарів, бойових гусей, брудні бомби, людожерські ідеї, які викликають просто огиду. Це – ще один фронт агресії рашистану проти цивілізації, а не белькотіння осіб несповна розуму. Все вивірено, продумано й розраховано. Злоба кожного дня агресії московського каганату проти України, цілого світу, яка триває упродовж століть, розростається до планетарних масштабів. Саме тому, услід за Оксаною Забужко, варто нагадати латинський вислів: Carthago delenda est. Новітній Карфаген – упирячий рашизм у всіх його проявах має бути зруйнований, земля зорана і сіллю засипана. Інакше брудні бомби, сконструйовані кремлівськими «мудрецями», вибухатимуть постійно, отруюючи все довкруги.
А нам самим просто життєво необхідно, щоб захистити своїх дітей і споконвічне право вільно жити на своїй Богом даній землі, берегти мову свого роду. Сьогодні, на жаль, говорять гармати, але дух – сильніший від гармат. І його мова – творення, єдність, свобода. Це все і є мова нашого роду.
Олександр МАКАРЕНКО
“Зоря Полтавщини”
Вам також може сподобатись
«Золота» картопля, або Що вплинуло на ціну найпопулярнішого в українській кухні овоча
Малювати на стінах дозволяється: під Полтавою для сільських ліцеїстів обладнали незвичайне захисне укриття
Анастасія Клімнюк, керівник ГО «Дім порятунку тварин»: «Мій дім там, де живуть хвостики! Це наша родина!»
Українська компанія Esper Bionics представила революційну систему управління протезами MARS
Як дерусифікований десерт і бойовий печеник «Піксель» заробляють кошти для ЗСУ