Рильський і Короленко: єдина зустріч

Такими були Володимир Короленко та юний Максим Рильський під час їхньої єдиної зустрічі у 1913 році.

Рильський і Короленко: єдина зустріч

Видатний український поет, наш земляк, Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року. Вже минуло 125 років від дня його народження. Дитинство майбутнього поета пройшло у маєтку батька, відомого діяча української культури Тадея Рильського, в селі Романівці Київської губернії (тепер Житомирська область). У кінці травня вже багато років підряд на батьківщині Максима Рильського проходить літературно-мистецьке свято «Романівська весна». Воно починається у стінах Літературно-меморіального музею Максима Рильського, який розташований у батьківському домі поета. Тут Максим Тадейович ріс, спілкуючись із малими романчанами, прочитав свою першу книгу, склав перші поетичні рядки.

Відомо, що у формуванні таланту поета велику роль відіграли не тільки твори Шевченка та Міцкевича, але й російська література. В автобіографічному нарисі «Із давніх літ» Максим Рильський писав: «…Заведено в споминах лаяти стару школу, подавати її читачеві, як чимось на кшталт «Бурси» Помяловського або школи, описаної Свидницьким у «Люборацьких». Я цим шляхом не піду. Пушкін носив у серці крізь все своє тривожне життя спогад про милі сади ліцею, де він «безтурботно розцвітав», Короленко найтепліші сторінки «Історії мого сучасника» присвятив своєму «вчителеві словесності», – хочу і я, в ці хороші сліди ступаючи, добрим словом спом’янути шкільну свою лаву… Тепло стає на серці, коли згадую я першу мою вчительку мови – Надію Новоборську. Трошки старомодна, типова російська інтелігентка початку століття, вона, безперечно, прищепила багатьом із нас любов до слова. До літератури… Я був великим поклонником не тільки Достоєвського, але навіть Мережковського. Та вже тоді глибоко полюбив я на все життя Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, трьох найдорожчих моїх учителів…»
Максим Рильський не називав Володимира Короленка у числі своїх вчителів. Але немає сумнівів у тому, що Короленко мав глибокий і тривалий творчий вплив на Рильського.
У той час, коли юний Рильський (йому було лише 18 років) зустрівся з Короленком, Володимир Галактіонович був одним з найкрупніших представників російського реалізму кінця ХІХ – початку ХХ століття, і після смерті Льва Толстого очолив російську літературу. Знаний і як громадський діяч, Короленко був однією з найбільш світлих і привабливих особистостей, мав великий дар: силу впливу на людей із різними, а подекуди й зовсім протилежними поглядами та переконаннями.
Навчаючись у Києві, Максим Рильський жив на квартирі київського професора – статистика і фольклориста Олександра Русова. Тут і відбулася його зустріч із Короленком восени 1913 року.
Привабливість, внутрішня краса, духовне горіння відомого письменника вразили молодого Рильського. У тому ж нарисі «Із давніх літ» він так описує цю зустріч: «У Русова бачив я єдиний раз у житті Володимира Короленка. Він приїздив на процес Бейліса, безглуздо звинуваченого в ритуальному вбивстві, – але виступити на процесі йому не дозволено… Короленко вельми картинно і схвильовано розповідав про свіжу тоді в пам’яті Сорочинську трагедію – жахливу покару «статським советніком» Філоновим сорочинських селян. Гнівний лист Короленка до Філонова прогримів тоді на всю Росію, але кулю терориста, що вбив Філонова, даремно зв’язувано з Короленковим листом: терорист не міг того листа прочитати, і це весь час підкреслював у тодішній розмові автор «Сліпого музиканта». Короленко здивував мене високою своєю простотою і скромністю в поведінці…»
Зустріч із Короленком залишила глибокий слід у пам’яті Максима Рильського. Протягом багатьох років він знову і знову звертається до образу Короленка, відтворюючи його у двох своїх художніх творах: у другій частині «Триптиха про кобзарів» під назвою «Кравченко у Короленка» (1959 р.) і у вірші «Володимир Короленко», який написано у 1940 році у формі сонета:
Його я бачив тільки раз в житті –
У Києві, в професорській квартирі,
З-під брів навислих очі грали щирі,
В них іскри миготіли золоті.

У скромності й великій простоті
Оповідав про «статського» він звіра,
Що, на догоду катові в порфирі,
Розп’яв дітей полтавських на хресті.

Я слів його не можу повторити,
Але й забути їх не можу, ні!
Вони в душі, немов засохлі квіти.
То ж він сказав у найчорніші дні,
Доріг сибірських порохом укритий:
«А все-таки поперед нас вогні!»

Віра МОРОЗ
Завідуюча Житомирським літературно-
меморіальним музеєм В. Г. Короленка

Поділися:

Добавить комментарий