Родинна справа –  захищати Україну

Родинна справа – захищати Україну

Початок весни асоціюється з жіночністю, ніжністю, красою… Тож моя розповідь сьогодні – про вродливу, сильну жінку і люблячу дружину військової професії.

Уроки Гаррі Поттера

Дитинство бреусівчанки Ані Теслі було звичним, як і для багатьох дітей у сільській місцевості. До школи йшла з великим бажанням, навчалася старанно.
– Самостійною й відповідальною була донька, – розповідає мама Ані Оксана Олександрівна. – Коли щось не вдавалося – переживала. Але завжди добивалася результату стараннями. Багато допомагала по господарству. А от гуляти на вулиці не любила. Були випадки, коли я просто примушувала Аню відірватися від книжок і вийти надвір. Дуже дружила з Алінкою Шабельник, та й зараз підтримують контакти, хоча їх розділяють сотні кілометрів. Охоче дівчатка відвідували Будинок культури, жоден концерт не відбувався без їхньої участі…
У середніх класах Аню захопили історії про Гаррі Поттера, героя циклу романів англійської письменниці Джоан Роулінг. У творах – про дружбу і любов, підтримку, цілеспрямованість та віру в себе, у власні сили.
«Я була маленькою часточкою того світу…» – роздумує Аня. Помічаю: романтичність дівчини не минула й дотепер. На останніх канікулах, зізналась вона, знову перечитувала Поттера, зовсім по-іншому сприймаючи світ літературного персонажа.
Оксана Олександрівна розповідала, що в старших класах дочка якось швидко подорослішала, регулярно переглядала новини, слідкувала за повідомленнями прес-служби АТО про військові дії на Донбасі, з двоюрідним братом у десятому класі почала відвідувати тренажерний зал, займаючись пауерліфтингом. Якось на зауваження батька Руслана Станіславовича, що «тягати метал» – не дівоча справа, Аня заперечила. А дещо пізніше просто вразила повідомленням: готується вступати до військового, он скільки дівчат воює…
Богдан Мироненко, двоюрідний брат, водночас і однокласник дівчини, студент Полтавського педуніверситету, пригадує:
– Років п`ять – сім тому в Бреусівці дуже популярним був пауерліфтинг. У підвальному приміщенні дитячого садка місцеві спортивні аматори Олександр Костиря і Руслан Винник за сприяння депутата обласної ради, на той час керівника АФ «Добробут» Олександра Коваленка обладнали тренажерний зал. Займатися фізичними вправами на спортивних снарядах потяглися місцева молодь, старшокласники. Пішов і я. Про це дізналася сестричка і попросилася наступного разу взяти й її. Намагався пояснити, що там тільки хлопці «тягають» штангу, а дівчат – жодної. «Нічого… Не було, то одна буде», – відповіла Анна. Як не відмовляв, переконував – не діяло, вперто стояла на своєму. Чого-чого, а наполегливості їй не бракувало, не бракує й сьогодні.
За кілька місяців тренувань дівчина пострункішала, фізично зміцніла, загартувалася. Прийшли й перші успіхи на обласних та республіканських змаганнях: у її пауерліфтинговій скарбничці – одинадцять медалей різного ґатунку. Переважно – золоті. А в 2017 році Анна Тесля, дівчина із села, стала чемпіонкою Європи…
Думка здобути військову професію не полишала її й у випускному класі, а, навпаки, лише посилювалася.

Курс молодого бійця

Вступивши до Полтавського Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, курсантка Тесля, яка мала прекрасну фізпідготовку, сподівалась, що вже з перших днів усе піде як по маслу. Адже суворий режим буднів – то не проблема, бо звикла до дисципліни і самодисципліни. До того ж особливої туги за рідною домівкою, як дехто з подруг, не відчувала. Принаймні мужньо долала ті ностальгічні відчуття, якщо раптом вони і з`являлися. А теоретичні заняття засвоювала успішно, без проблем. А ще – ну, дуже вже хотілося швидше вдягнути форму з погонами.
Під час чергового шикування командир повідомив, що «підготовчий період» минув і в курсантів розпочинається непросте випробування – КМБ, курс молодого бійця. Пройти його виявилося не так просто, як видавалося спочатку дівчині.
Досвідчені офіцери наголошували, що до військової справи як майбутньої професії треба підходити виважено, сумлінно здобуваючи відповідні навички і вміння, гартуючи характер і силу волі. Першокурсників навчали влучно стріляти, вправно долати смугу перешкод, тактики ближнього бою тощо. Проходили навіть «обкатку танком».
– Нелегко спочатку було, – пригадує Аня, – та до нових випробувань швидко звикла. Підйом о шостій ранку (у вихідні на годину пізніше) – то звична справа. Як і щоденна ранкова зарядка, водні процедури, харчування у визначений час, навчання та самопідготовка. А ще – військова дисципліна та суворі карантинні обмеження в усьому майже рік… Подружилася з гирьовим спортом, бо пауерліфтинг у коледжі не культивується. До своєї спортивної скарбнички додала ще чотири медалі…
Аня розповідала, що у них на курсі – чотирнадцять дівчат. Живуть у гуртожитку. В кімнаті – троє. Навчання та практичні заняття проходять разом із хлопцями. Особливих послаблень для дівчат немає.
І все ж таки, коли сила характеру поєднується з красою, тоді – зброя через плече, а в руках – люстерко. Як же без нього? Звісно, не під час відповідальних бойових навчань, а так, коли це можливо та командир не бачить. Жінка – вона за будь-яких обставин залишається жінкою. І від кохання нікуди не подітись, якщо воно ненароком (як у відомій пісні) «нагряне, коли його зовсім не чекаєш».
– Певно, то було взаємне кохання з першого погляду, – стверджує Аня Тесля (з жовтня 2019 року вона вже Аня Мацюк). Богдан старший на два курси. У нього попереду був випускний. І коли коханий запропонував руку і серце – відповіла «Так!»… За направленням чоловік поїхав служити до Житомира. Перебувати на віддалі – доля військових. Самі ж обирали собі професію. Зв`язок тримали через Інтернет. Зустрічалися рідко, усього раз на місяць Бодя приїздив до мене. Та час нашої вимушеної розлуки закінчується…

Прощавай, Полтаво.
Житомир, зустрічай

– Коли прочитала останню книгу про Гаррі Поттера, то мені стало трохи сумно, що історія не матиме продовження, – зізналася Аня під час чергової телефонної розмови. – Можливо, це й на краще, адже всюди треба вміти десь ставити крапку, щоб починати життя з чистого аркуша. Ось щойно закінчила військовий навчальний заклад. А попереду – служба за розподілом на Житомирщині у десантно-штурмових військах Західного регіону…
Наприкінці лютого сержант Ганна Мацюк отримала диплом за спеціальністю «Експлуатація та ремонт військових засобів обчислювальної техніки» і відбула до Житомира – місця служби, до коханого.
Богдан стрічав її на вокзалі вже за північ наступного дня з букетом квітів. Вибачився, що то були не її улюблені ромашки, яких узимку проблемно відшукати. Тієї миті серце Ані вискакувало з грудей. «Нарешті… Нарешті ми разом», – тихенько прошепотіла коханому.
Відтак військова родина Мацюків перегортає нову сторінку вже спільного сімейного життя. Далі має бути продовження їхніх щасливих буднів, виміром не в сторінках, а у томах, де обов’язкове місце займатиме їхня робота – захищати Україну.

Віталій Павлюк.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий