Розмаїття писанкових барв

Розмаїття писанкових барв

Великдень всіх нас на гостини
просить,
Малює сонцем полотно небес,
І крашанку, як усмішку, підносить.
Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!
Вадим КРИЩЕНКО.

…Щоб передати красу навколишнього життя, писанкарки виготовляли найтонші кольорові відтінки, використовуючи для барвників компоненти живої природи.

Найбільш типовими кольорами в писанковому мистецтві Полтавщини є червоний, жовтий та зелений кольори, зустрічаються також коричневий і чорний. Найвишуканіші – писанки на білому фоні, на них розквітають червоні та жовті різноманітні квіти: півонії, тюльпани, трав’янці, кукіль, і горять вони різнобарв’ям весни – жовто-червоні, ясно-зелені.
У художній виразності писанки велику роль відіграє колір, який має до того ж смислове значення.
Червоний колір – це барва сонця, вогню, символ життєдайних сил, здоров’я, любові та влади…
Жовтий – колір достиглих плодів, урожаю, достатку, символізує місяць і зорі.
Зелений – колір весни, пробудження природи, весняного розмаю, а також одужання після хвороби.
Блакитний – це уособлення неба, повітря, здоров’я, сили…
Багатоколірна писанка (поєднання чотирьох-п’яти фарб) – побажання родинного щастя, миру, любові, здоров’я, успіху.
Традиційно виготовляли барвники з багатьох компонентів живої природи: кори дерев, листя, коріння, плодів та квітів. Для кожного окремого випадку були свої строки збирання й заготівлі сировини, суворий режим дозування, чітка технологія заварювання. Особливих канонів дотримувалися при заготівлі трав. Багато залежало, на яку фазу місяця, в який день, навіть годину, зібране барвникове зілля. Материнку й мокринку, з яких готували червону фарбу, збирали лише вдосвіта на день Луки (5 травня). При цьому зело годилося зривати не голіруч, а в рукавицях, щоб при фарбуванні не з’явилися плями.
Практично з кожної билинки, яка зростала в саду, на городі, полі чи лісі, можна було отримати барвник.
Із кори дикої груші виготовляли темно-коричневу фарбу, з її листя – жовту, ніжний жовтавий колір – із диких яблук, світло-жовті фарби одержували з квітів ромашки, горицвіту, гречаної полови, з молодих пагінчиків тополі; зелений колір – із рясту та чорної ружі.
Для коричневої фарби заготовляли кору верби, дуба, берези, листя та шкаралупки волоського горіха, вижатий сік хмелю, латаття, лушпиння цибулі. Щоб досягти потрібного відтінку, поєднували декілька кольорів.
Настій із кори вільхи давав коричневий колір, а в поєднанні з березовим листям набував жовтавих відтінків. У такий спосіб одержували оранжеві та чорні барвники. Червлений (багряний, темно-червоний) колір добували з кошенілі (комахи).
Рослинні фарби мають свої переваги: вони природніші в кольорі, зручніші в роботі, відзначаються м’якістю тонів, і колір їх зберігається значно довше. Пофарбовані природними барвниками писанки майже не псуються.
Крашанки і дотепер фарбують природним розчином – відваром із лушпиння цибулі. Василь Скуратівський зазначав: «Рано чи пізно нам… доведеться повертатися до першооснов – шукати чи заново віднаходити рецептуру неодцвітних барв».

(Із книги «Полтавська писанка»./
Упорядник В. Асадчева. – Полтава: «Оріяна», 2008).

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий