Розплата за вчинки минулого

Чи завжди можна передбачити наслідки своїх дій? На це складне запитання нема однозначної відповіді. Звісно, людина має морально відповідати за те, що хотіла зробити, що усвідомлено обрала, до чого прагнула. Моральна відповідальність – явище складне, від неї неможливо ухилитися, сховатися й утекти, оскільки вона чекає на людину зсередини та ззовні. Де шукати відповідь? Мабуть, найбільше в цьому допоможе мистецтво, особливо театр і література. Блискучий письменник і мудрий просвітитель Вольтер писав: «Розум людський ніколи не винаходив нічого шляхетнішого за театральні дійства як для вдосконалення, так і для очищення людської натури».
Такі думки виникають після відвідин театру, а особливо перегляду глибокої психологічної драми. Прикметно, що саме така вистава з’явилася на сцені Полтавського українського академічного музично-драматичного театру імені М.В. Гоголя. Це – «Візит дами» за п’єсою швейцарського німецькомовного драматурга, прозаїка Фрідріха Райнхольда Дюрренматта (1921 – 1990).
Ф. Дюрренматт – письменник різнобічний. Загалом, понад 30 томів зібрання його творів містять кримінальні романи, новели, філософські притчі, п’єси, радіокомпозиції, теоретичні праці та есе з різних галузей знання. Та найбільш широку популярність він завоював як драматург: його п’єси «Ромул Великий» (1949), «Гостина старої дами» (1956), «Фізики» (1962) та інші обійшли сцени світу. Вишукано театральні, незвичні за своєю суттю, парадоксальні, сповнені гротеску і «чорного гумору» твори із захоплюючими інтригами, абсурдністю ситуації, у які потрапляють персонажі, і в той же час глибинним знанням людської психології, приваблюють не одне покоління митців світового театру. І хоча вони не дають прямих відповідей, але змушують замислюватися про найголовніші сенси буття.
Прикметно, що саме таку складну психологічну п’єсу було обрано для бенефісу заслуженої артистки України Тетяни Любченко. Пані Тетяна – акторка надзвичайно самобутня, глибока, ефектна, вона завжди вражає глядачів своєю дивовижною чарівністю, ніжністю і разом з тим внутрішньою силою. Її нова роль, мільярдерка Клер Цаханасян, головна героїня вистави «Візит дами», є красномовним свідченням цього.
Спектакль – ще один яскравий доробок заслуженого діяча мистецтв України Сергія Павлюка. Оригінальний творчий почерк відомого режисера-постановника відобразився у виразних прийомах розкриття сюжету твору: любов до символічних деталей, гра світла, цікаві декорації, музичне тло тощо.
Сюжет твору доволі реалістичний і абсурдний водночас. Мешканці маленького, забутого Богом, зубожілого й занепалого, містечка Ґюллена готуються до приїзду мільярдерки Клер Цаханасян, яка через 45 років повертається до рідного краю. Гостю чекають, наче месію, адже для містян ця багата пані є останньою надією: лише вона зі своїми капіталами здатна повернути життя занедбаному місту і забезпечити добробут містян: «Мільярдерка – наша єдина надія. Крім Бога. Але він грошей не платить». Але мета Клер зовсім інша. Колись давно, 17-річною дівчиною, вона була у Ґюллені щасливою і шалено закоханою. Та її обранець, Альфред Ілл, зрадив дівчину, одружившись із багатою донькою місцевого крамаря. Вагітна Клер змушена була покинути місто через громадський осуд. Вона багато страждала: втратила доньку, стала повією, а потім несподівано вийшла заміж за старого мільярдера і після його смерті стала спадкоємицею величезного статку. Зараз Клер поважна й заможна пані, яка може собі дозволити абсолютно все.
Але її повернення пов’язано не з бажанням поринути у спогади юності. Клер прагне здійснити давню мрію своєї зболілої душі: поквитатися зі своїм кривдником Іллом. Мільярдерка погоджується подарувати городянам мільярд, але за однієї умови: позбавити життя Альфреда. І з цього моменту закрутилося колесо помсти (використання його в декорації стало вдалою знахідкою режисера).
Хоча відновлювати справедливість Клер почала ще до приїзду в Ґюллен, коли самосудом з її волі розквиталися з тими, хто оббрехав її у суді. Ці люди стали її почтом: мажордом був колишній суддя, який засудив її до вигнання (народний артист України Василь Голуб), сліпі кастрати Кобі і Лобі, які колись дали лжесвідчення проти дівчини (народний артист України Олег Шеремет і заслужений артист України Володимир Морус). Крім того, Клер розорила містечко, скупивши у ньому абсолютно все.
Якою була реакція ґюлленців на пропозицію Клер? Спочатку всі вони назвали це дикістю, повторювали фрази на кшталт того, що «ще поки живуть у Європі…», «ще не стали язичниками», «ми будемо жити бідно, ніж наші руки будуть заплямовані кров’ю». Але… Принада у вигляді мільярда день у день розпалювала апетит містян і водночас непомітно розкладала їхню свідомість: ґюлленці незворотно прямували до того, щоб пожертвувати заради «суспільного блага» життям одного зі своїх городян.
Спочатку родина намагалася якось підтримати Ілла як морально, так і матеріально. Син Карл працював на вокзалі носильником, а донька Оттілія ходила на біржу праці. Але згодом і сім’я відійшла від його проблем. У сина Карла з’явився новий автомобіль, донька поповнила свій гардероб, стала вивчати літературу, дружина мала змогу купувати дорогі речі. І все це подарувала Клер. Зрада найближчих і найрідніших людей була найстрашнішою для Альфреда.
Свідченням аморальності ґюлленців став факт одностайності у рішенні вбити Ілла, начебто «заради майбутнього процвітання міста і щастя дітей». Але ж невже мірилом справедливості може бути більшість голосів?
Фінал трагічний: Ілла вбито, Клер виписує чек на мільярд, забирає тіло Альфреда і покидає місто.
Режисер зібрав у виставі гоголівців блискучий акторський ансамбль, який і втілив задум його інтерпретації твору швейцарського драматурга.
Клер у виконанні Тетяни Любченко – жінка сильна, владна, у ній є щось демонічне. За зовнішнім спокоєм і залізною витримкою криється глибока задавнена травма, розплати за яку вона чекала все своє життя. Їй байдуже до людей і їх моралі, адже саме вони зробили її такою жорстокою і цинічною. Маючи гроші, вона сама встановлює справедливість, купує все і всіх, дозволяє собі міняти чоловіків, усвідомлюючи, що ніколи не стане тією милосердною Клер Вешер, яка у дитинстві крала картоплю і віддавала її бідній вдові.
Талановита акторка змогла створити неоднозначний образ. У душі цієї жінки-чудовиська бушують два почуття: жага помсти і пристрасть. Демонічне почуття любові-ненависті виривається в її вигуку на зборах, де вирішувалася доля Ілла: «Чи є хоч один проти? Хоча б один?!!». Але… містяни обрали гроші ціною смерті Альфреда.
Різноманітний у своєму прояві й Альфред Ілл, роль якого виконує заслужений артист України Олександр Любченко. На початку п’єси він жалюгідний крамар, який видає містянам товари в борг, та разом із тим зразковий сім’янин, розважливий, розсудливий, користується повагою городян, має двох дітей. Йому навіть пропонують балотуватися на посаду бургомістра. Та з появою Клер його життя різко змінилося. І це було пов’язано не з тими давно забутими почуттями, що тліли десь у його душі, він став заручником ситуації. Спочатку Альфред боявся смерті, підлещувався до земляків, вимагав від бургомістра, судді, пастора арешту Клер і захисту для себе, намагався навіть утекти з міста. Але чим більшим був розпад людського у ґюлленців, спровокований Клер, тим більше посилювалося почуття людяності в Альфреда. Він наче прокидався після довгого сну, коли з глибин самозаспокоєності і забуття виринала його провина і герой усвідомлював усю ганебність свого вчинку: «Я зробив із Клер те, чим вона є, а з себе самого те, чим я є, нікчемного, задрипаного крамаря… Усе це моя робота…». Момент істини для нього настав тоді, коли Ілл усвідомлено прийняв рішення ґюлленців про його смерть. Розправу над ним він сприйняв як розплату за свої гріхи і встановлення справедливості.
Переконана, що це одна із найскладніших і вдалих робіт обох провідних акторів театру.
Для розуміння моральної сутності мешканців показовими є слова Ілла, висловлені ним у трагічний момент усвідомлення своєї долі: «Я скоряюсь вашій ухвалі, хоч би яка вона не була. Для мене вона буде справедливістю, а чим буде для вас, не знаю…». Еліта містечка, бургомістр (Віталій Крапіва), пастор (Олександр Князь), лікар (Максим Дашевський), вахмістр (Олександр Збаразький), разом з іншими містянами з кожним днем падали все нижче й нижче, цинічно прикриваючись шляхетними гаслами про торжество гуманізму, вірність високим ідеалам, які досить легко і безсоромно адаптували до вимог особистої вигоди.
Із місцевої еліти виокремлюється образ Учителя, який створив Тимофій Зінченко. Актор додав трагізму своєму герою, яскраво демонструючи ту боротьбу, яка велася у його душі. Та врешті-решт людина, яка мала сіяти високі почуття, теж скорилася перед владою грошей.
Дюрренматт, а слідом за ним і Павлюк створили гротескні контрасти між тими високоморальними принципами, якими хизуються ґюлленці, та їх реальною безпринципністю. Щодо цього яскравою деталлю у виставі стали білі костюми городян, за якими приховано їхні ниці душі.
І ще один цікавий режисерський штрих. На початку вистави всі мешканці носили темне взуття. Це не випадково. Назва містечка Ґюллен на швейцарському діалекті означає «гній», тобто люди, які в ньому живуть, як ті мерзенні жуки, існують в гної. Кожний із них розумів, що совість не чиста. Але поступово за гроші, які давала Клер, у містян почали з’являтися червоні черевики. І в сцені громадських зборів, кульмінаційні у виставі, усі були в червоних черевиках. Цей колір став символом крові, яку вони пролили, вбивши Альфреда, прикриваючись примарними ідеями загального блага (саме тому всі герої під час суду були в рожевих окулярах).
Цікавим, як завжди у С. Павлюка, був вибір музичного фону вистави. Декілька разів у спектаклі лунала мелодія «Аве Марія», яка постійно обривалася, змінювалася іншою музикою. Усе це ще більше посилювало гротескність і абсурдність ситуації.
Швейцарський драматург визначив жанр своєї п’єси як «трагічну комедію». У своїй книзі «Театральні проблеми» автор доводив, що комедія «була єдиним видом драматичних творів, за допомогою яких можна розкрити трагізм становища людей» у сучасному йому суспільстві. Драматург не повчає, не дає готових рецептів, а стимулює читача і глядача до власних роздумів, змушуючи подивитися в безодню людського існування, розкриваючи всю глибину морального падіння суспільства.
Ф. Дюрренматт називав свою п’єсу «злою», адже зло у ній перемогло. С. Павлюк подав свою інтерпретацію фіналу. Клер знищила всіх, поховавши все у вогні справедливої кари. Розплата за скоєне зло наздогнала героїв навіть через багато років.
Театральне дійство ще раз підтверджує давню істину: наші вчинки мають наслідки у майбутньому. За словами польського письменника Генріха Сенкевича, «зло, як хвиля, вдаряє об берег і повертається назад». Тому й маємо жити осмислено.