Рукоділлю навчила мамина сестра – тьотя Шура

Полтавка Ірина Орєва свого часу закінчила нафтогеологічний технікум за фахом “геологія”, а потім заочно – геолого-географічний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.
Здається, між цими природничо-технічними науками і професійною вишивкою немає нічого спільного, але то тільки на перший погляд. У студентські роки Ірина малювала карти місцевості, використовуючи напівтони.
– Кожен колір має свій вік, – пояснює вона, – якщо старша порода – накладаються два кольори. Геологічні відкладення позначаються різними відтінками – в залежності від часу покладів. Ось звідки я вмію розрізняти кольори за відтінками. Це вміння допомагає, коли вишиваю картини.
Певний час Ірина Орєва працювала учителем географії. Згодом разом з тіткою Олександрою Іванівною зайнялися вишивкою.
– Мамина сестра (вони двійнята) тьотя Шура – велика рукодільниця: завдяки їй я захопилася вишиванням, – розповідає Ірина. – Вони з мамою народилися в один день, але зовні не схожі: мама схожа на діда, а тітка – на бабусю. Олександра Іванівна всі вільні хвилиночки витрачала на рукоділля, зокрема в’язання спицями. Я бачила, як тьотя працює, захотілося і самій навчитись щось красиве робити своїми руками.
Ірина народилася і виросла в Рибцях. Часто, прямуючи в гості до мами, заходить у міську бібліотеку-філіал № 6, що в мікрорайоні Браїлки, щоб переглянути нові журнали з рукоділля. Працівниці запропонували жінці влаштувати виставку її вишитих картин. Це була гарна ідея – відвідувачі розглядали роботи з інтересом.
П’ятий рік Ірина Орєва працює в “Народному бутику”, а перед цим вишивала чоловічі сорочки, скатертини, серветки для колись широковідомої фабрики “Полтавчанка”. Туди ще школяркою ходила на екскурсію.
– Рік працювала надомницею, – згадує майстриня. – Вишивала вручну. Готову сорочку приймали скрупульозно, через лупу. Потім з’явилася вимога, щоб чоловічу модель прикрашали мережкою. На якийсь дюйм вишивка пішла вбік – усе: робота забракована. Те, що можна на картині, на сорочці не приймається. Техніку вишивання сорочок я відпрацьовувала вдома. В агентстві працевлаштування дали номер телефону “Народного бутика”. Тут одразу взяли на роботу.
Чоловік Ірини Олександр був учасником АТО ще коли служив у міліції – більше двох років тому. Зараз займається переважно домашнім господарством. У батьків у селі Михайлівці є город, живність, тож допомагає з усім вправлятися. На запитання, чи схвалює супутник життя її захоплення вишиванням, Ірина відповідає:
– Та він ревнує мене до мого хобі! Каже: “Ти дуже серйозно зайнялася вишивкою”. Трохи з гумором ставиться до моєї справи, – посміхається жінка.
Подружжя Орєвих мешкає в Полтаві у багатоквартирному будинку. Ірина любить батьківську хату у Рибцях. Її ще дідусь із бабусею будували.
– Люблю влітку на городі копатися, за малиною доглядати, – каже Ірина. – Ми в Рибцях відпочиваємо і запасаємося консервацією на зиму.
Дідусь, мамин батько Іван Максимович Бузов, усе життя провів у авіамістечку, служив у полтавському гарнізоні.
І син Ірини, Антон, служив тут у роті охорони, а коли термін контракту закінчився, знайшов іншу роботу.
Для сина та невістки Віки Ірина вишила дуже красиву ікону “Богородиця Остробрамська”. Говорить, відколи в домі з’явилася помічниця, є час вишивати.
Свекри Іринині родом з Донбасу, в Полтаву переїхали, коли свекор вийшов на пенсію.
– На шахті працювати більше не хотів, влаштувався на завод “Полтавамаш”, – розповідає Ірина. – Тут у нього були тітка і сестра свекрухи, котра свого часу приїхала в Полтаву із Західної України працювати на бавовнопрядильну фабрику і тут прижилася. Вийшло так, що моя свекруха в молодості поїхала на роботу на Донбас, а її сестра – сюди, до нас. У Полтаві вони зустрілися.
Ось таке цікаве переплетіння життєвих доріг близьких родичів. Ірина розповіла, що її свекор, Микола Орєв, виріс у дитбудинку, з дружиною познайомився в молодості на Донбасі. Врешті для всіх спільним домом стала Полтава.
Невістка Ірини Орєвої теж вишиває – бісером. Хоча молодій жінці непросто знаходити час для хобі. Віка працює реанімаційною медсестрою, у неї добові чергування і важкі хворі. Та попри це багато допомагає по господарству і перша оцінює вишиті Іриною картини.
* **
Зацікавилася роботами Ірини Орєвої, представленими на виставці в бібліотеці, учениця полтавської школи №18 Ангеліна Герасимова (на фото з вишивальницею). Дівчина й сама захоплюється рукоділлям. Тож є про що поспілкуватися юній і досвідченій майстриням.

Наталія ЖОВНІР
Журналіст