Самоскид

Самоскид

На господарській частині двору стояв глиняний саж – давній дуже. Колись там тримали свиней, пізніше господарі, зістарівшись, зберігали вугілля, дрова, дошки тощо. Кілька років тому я демонтував покрівлю і, закопавши шість дубових стовпів, зробив навіс для автомобіля, використавши старий шифер. Але, кажуть люди, на обійсті не повинно бути розвалюх. А тут на сарайчику світяться «ребра» посивілих від дощу та снігу крокв. Негарно якось. Та й глина зі стін почала обвалюватися…
Вирішив увесь той непотріб вивезти на звалище. Ранесенько вирушив на сусідню вулицю до власника вантажівки, щоб домовитися. Дивлюся, а він збирається їхати кудись легковиком. Питаю: як би організувати вивезення? А він, усміхаючись, каже : «Та все просто. Ось ключі. Права у тебе є. Сідаєш і вперед. Знай, що гальма спрацьовують лише після третього разу. Тож будь обережним. І воду щогодини заливай у радіатор, бо там є отвір, через який витікає». І поїхав…
Я уважно оглянув самоскид – рідкісний екземпляр авто марки ГАЗ-52. Передні колеса – від трактора чи сівалки, задні теж не рідні, а від якоїсь більшої машини. Скла у дверцятах кабіни немає, а капот не закривається, нагадуючи відкриту пащеку нільського крокодила, що вилежується на бережку. Сидіння водія прикрито товстим шматком телячої рудої шкіри, бо пружини вже повилазили, оголивши свої велетенські пазурі.
Завів двигун. Його чомусь дуже хилитало (на гумових подушках), а ще руховик періодично не міг перетравлювати паливну суміш і випльовував у випускну систему клубок чорного диму. Усе це супроводжувалось вельми гучним пострілом.
Коли під’їхав до двору, то мої повибігали дивитися на чудо техніки, а сусідська кішка спереляку залізла на горіх і звідти спостерігала за моїми маневрами. Удвох із сином ми завантажили в кузов глину, гнилі дошки помосту – набралося близько шести тонн. Довелося робити дві ходки. Завершивши роботу, відігнав самоскид хазяїну. Його не було вдома, то віддав ключі й гроші його усміхненій дружині, подякувавши. Втомлений повертаюся додому, а опецькувата сусідка вже (!) висить на тину й каже: «Ну ти даєш! Тепер є місце для гри в гольф…»

Василь ДЕНИСКО.
м. Полтава.

Поділися:

Добавить комментарий