Сапер і хлібороб

Сапер і хлібороб

Хутір Тристани Козельщинського району у свій час був досить великим за кількістю населення і належав до групи хуторів «тристанівських». У роки війни хуторяни героїчно воювали з фашистськими загарбниками. Багато хоробрих воїнів так і не повернулися до рідних домівок. У книзі Пам’яті України тільки загиблих Тристанів названо аж 29 (Пригарівка – 12, Панасівка – 11, Козельщина – 4, Андрійки – 2).
Інші, пошматовані кулями і осколками, повернулися з фронтів Другої світової. Серед них – людина героїчної і водночас трагічної долі – Іван Іванович Тристан, 1918 року народження, з хутора Тристанів.

Ваня мав трьох сестер і двох братів. Після закінчення 7-річки працював у колгоспі. З жовтня 1938-го до листопада 1940 року Іван Тристан перебував на військовій службі. Перед війною працював у Диканському лісництві.
23 червня 1941 року був мобілізований до лав Червоної армії. Потрапив у 141-й гаубично-артилерійський полк. Воював на Південно-Західному фронті. Його війська, що захищали Київ, у вересні 1941 року відступили територією Полтавщини. Тим часом німецьке командування повернуло з московського напрямку на південь другу польову армію і другу танкову групу Гудеріана, а на північ з району Кременчука – сімнадцяту польову і першу танкову групу Клейста. 14 вересня 1941 року обидві танкові групи ворога з’єдналися у районі Лохвиці. Кільце навколо 5-ї, 21-ї, 26-ї, 37-ї та частини 38-ї армії замкнулося. В оточення не потрапили тільки 40-ва і лівофлангові дивізії 38-ї армії.
18 вересня 1941 року Іван Тристан, прориваючись з оточення, одержав тяжке потилично-шийне поранення, втратив свідомість і потрапив у полон. Врешті опинився у страхітливій Хорольській ямі смерті.
У жовтні 1941 року тисячі полонених фашисти погнали до Кременчука, у концентраційний табір. Уся дорога була застелена трупами червоноармійців, бо конвоїри розстрілювали кожного, хто падав від знемоги. Міг бути застреленим й Іван Тристан, але його фактично тягли на собі бойові друзі.
Ось і Кременчук. Перед табором зібралося багато людей – жінок і старих чоловіків. Сталося так, що якраз навпроти групи Тристана натовп розступився, і кілька бійців буквально пірнули у нього. Ледве живий Іван Тристан добрався до Галещини, а вже звідти його привіз на підводі кіньми у Тристани якийсь добрий чоловік. Раніше здоровий, міцний юнак мав лише 40 кілограмів ваги. Його довго годували з чайної ложечки. Після визволення Полтавщини знову був мобілізований, з 15 жовтня 1943 року воював на Другому, а з 3 листопада 1944-го – на Тетьому Українському фронтах.
Іван Тристан відзначився у багатьох боях. У нагородному листі від 11 червня 1944 року написано: «Тов. Тристан, сапер-розвідник, проявив себе сміливим і відважним розвідником із виявлення загороджень противника і як досвідчений мінер. У ніч на 31 травня тов. Тристан з групою мінерів у кількості шести чоловік виконував мінування у районі висоти 875,9, що південніше Фундукулі, на відстані 50 м від окопів противника, який вів активний кулеметно-автоматний вогонь і систематично освітлював ракетами місце мінування. Тов. Тристан, не дивлячись на небезпеку, став виконувати мінування під вогнем противника. Він встановлював, заряджав і маскував міни, виконуючи одночасно роботу за трьох мінерів. Дякуючи його відмінним знанням з мінно-підривної техніки, він протягом однієї години встановив 53 протипіхотні міни.
У ніч на 9 червня тов. Тристан і три сапери-розвідники одержали наказ про виявлення загороджень противника на висоті 222,7, що південніше с. Тешкурень. Користуючись темрявою, тов. Тристан попереду всіх безшумно поповз до виноградника. Місце дії розвідників противником було освітлено і обстрілювалося. Тов. Тристан при світлі виявив на висоті дротяний паркан. Перед самим виноградником виявив спіраль Бруно і ще розкиданий дріт. Виконавши повністю завдання, розвідники повернулися без втрат у частину».
За мужність і відвагу при мінуванні й активні дії у розвідці Іван Тристан був нагороджений медаллю «За відвагу».
У нагородному листі від 22 серпня 1944 року читаємо: «Тов. Тристан у ніч на 22 серпня 1944 року в районі, що північніше села Загоранча, діяв у групі розгородження переднього краю оборони противника.
Він, не дивлячись на сильний кулеметний і автоматний вогонь, на відстані 50 м від траншеї противника особисто зробив прохід у протипіхотному мінному полі, знявши при цьому 63 міни. У момент штурму глибокоешелонованої оборони противника тов. Тристан повністю пропустив стрілецьку роту через підготовлений прохід».
Цього разу Іван Тристан був нагороджений орденом Слави III ступеня.
У нагородному листі від 23 грудня 1944 року йдеться: «Тов. Тристан, командуючи відділенням саперної розвідки, у ніч на 20 грудня 1944 року в районі с. Петеля першим виявив мінне поле противника, яке пересікало дорогу. Він, незважаючи на сильний вогонь противника, який прикривав підступи до мінного поля, підповз до нього і приступив до розмінування.
Сміливі дії командира наслідували інші сапери, які під вогнем противника протягом чотирьох годин виконували розмінування, у результаті чого ними було зроблено три проходи, де було знято 123 протипіхотні і 38 протитанкових мін.
Виконавши завдання з підготовки проходів, тов. Тристан із відділенням прибув у частину». За цей подвиг Іван Тристан був нагороджений орденом Червоної Зірки.
Сотні разів Іван Тристан був на межі життя і смерті, коли здійснював замінування, розмінування, ідучи у розвідку. Одного разу він натрапив на німецьку засідку. Сили були нерівні. Фашисти схопили розвідника і вкинули у сарай. Добре, що не обшукали. Залишився ніж. Тож уночі сміливець зробив підкоп, зняв ворожого вартового і благополучно повернувся у свою частину.
У боях, крім уже згадуваного, мав поранення у праву кисть руки і праве плече. Демобілізувався аж у грудні 1945 року.
Воював з ворогом і старший брат Івана Івановича – Тихін. Він, як і мільйони інших, зник безвісти.
А молодшому брату – Пилипу – довелося пройти через муки і страждання ненависної каторги у Німеччині.
Після війни І. І. Тристан сумлінно працював механізатором, шофером, бригадиром у колгоспі «Радянська Україна» (с. Пригарівка), неодноразово брав участь у збиранні хліба на цілині.
З дружиною Пелагеєю Мефодіївною мали двох синів. На превеликий жаль, Юрій помер у юному віці. Старший Віктор працював водієм-далекобійником, мехнізатором автобази. За прикладом батька, який захищав Україну і світ від коричневої чуми фашизму, Віктор Іванович у Чорнобильському полум’ї рятував людство від атомного знищення. І 10 років тому відійшов у вічність. Син і донька В.І.Тристана нині мешкають у Кременчуці.
Ось така вона, дуже складна і хвилююча доля нашого славного земляка Івана Івановича Тристана і його рідних, зіткана з героїчних подвигів як у роки воєнного лихоліття, так і в мирний час; наповнена великою любов’ю до життя, отчого краю й України.

Григорій СЕРДЮК.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий