Селу – надійне  електропостачання

Селу – надійне електропостачання

Надійність – це властивість, притаманна системі електропостачання, яка характеризує її здатність постачати електроенергію споживачам у необхідному обсязі і належної якості. Сільська енергетика проходила складний і тернистий шлях розвитку й становлення. У післявоєнні роки електричний струм давали малопотужні «нафтянки», локомобілі на місцевому твердому паливі, малі гідроелектростанції (на річках Полтавської області їх було 16), дизельні електростанції потужністю 30–60 кВт. І лише пізніше, коли були нарощені потужності державних теплових, гідроелектростанцій на Дніпрі, було ухвалене державне рішення про підключення сільськогосподарських об’єктів до державної системи енергопостачання. За умови слаборозвиненої державної електромережі малочислені споживачі живились від місцевих джерел, а надійність останніх оцінювалась суб’єктивно, залежно від досвіду господарників.

Практична необхідність враховувати вимоги до безперебійного електропостачання села з’явилась у другій половині 60-х років минулого століття. Саме в цей час завершувалося масове підключення села до державної електромережі. Проте основною вимогою його провадження була тотальна економія виділених коштів, яких мало вистачити на охоплення якомога більшої території. Питання ж якості відкладались на невизначений термін, на «потім». У результаті такої політики система сільського електропостачання вийшла деформованою. Недостатньо розвинені мережі 35–110 кВт, занадто протяжні електросітки 0,4–10 кВт. ЛЕП-10 кВт створювалися, як правило, у вигляді «гілкового нерезервованого дерева» з перерізом проводів, зменшуваним від «голови» до «хвоста лінії». Будь-яка відмова елемента системи призводила до порушення режиму роботи достатньо великої ділянки лінії. Це призводило до знеструмлення сіл і навіть районів на тривалий час.
На початку електрифікації навантаження здебільшого мало освітлювальний характер і сільські споживачі не відчували суттєвого дискомфорту від відключень. У виробництві ж були електрифіковані лише окремі виробничі процеси, й у випадку перебою з електропостачанням вони виконувалися вручну.
Подальше зростання споживання електроенергії все більше загострювало питання надійності системи енергопостачання. Інститут «Укрсільенергопроект» сформулював чіткі вимоги до її надійності. Сільські споживачі були поділені на категорії: І категорія – ті, які не терплять перерви понад 30 хвилин; ІІ категорія – ті, які можуть обійтися без електроенергії понад 3,5 години. Окрім цього, в нормативні документи були введені вимоги щодо скорочення радіуса мережі, секціювання ліній, автоматичного повторного включення, установки резервного живлення тощо.
* * *
У 1969 році роботи із загальної електрифікації села були завершені. Електричний струм надійшов у всі населені пункти Полтавської області. Рівень електрифікації трудомістких процесів як у рослинництві, так і в тваринництві постійно зростав і наприкінці 1980-х років коливався в межах 85–95%. Ріст навантажень на селі перевищував аналогічний показник у середньому по країні. З’явились великі сільськогосподарські підприємства, які мали сучасні, на той час, технології виробництва, а рівень споживання ними електроенергії прирівнювався до промислових підприємств. Разом з тим аналіз показав, що недовідпуск електроенергії у випадку перебою в електропостачанні завдає збиток, який утричі перевищує її вартість.
У подальшому загострення проблеми електропостачання поглиблювалося. Зміна економічної політики держави нерозривно пов’язана зі зміною взаємостосунків між приватними постачальниками електроенергії та споживачами і, відповідно, підходами до розуміння «надійності». Це стало народногосподарською проблемою в оцінці споживчих властивостей товару (послуги), який поставляється на ринок.
* * *
Основним завданням АТ «Полтаваобленерго», на моє переконання, є надання послуг споживачам щодо постачання за їх вимогою необхідної потужності у будь-який час. Споживач, відповідно, сплачує вартість цієї послуги у вигляді абонентської плати за використану потужність. Цілком закономірно, що споживач має право вимагати відповідного рівня якості цієї послуги та її надійності, які оговорюються у договірних умовах. Але ж за якою ціною? Виникає дисбаланс інтересів постачальника й споживача.
За своєю суттю електропостачання села є збитковим. Для прикладу розглянемо село чисельністю 100 садиб. Для подачі електроенергії необхідно або збудувати нові, або замінити зношені електромережі, а саме: 5 км низьковольтних, 4 км високовольтних мереж та споживчу підстанцію загальною вартістю близько 5 млн грн. Протягом року таке село на культурно-побутові потреби витрачає до 100 тисяч кВт/год електроенергії. За діючим тарифом дохід від її реалізації складатиме 200 тисяч гривень, що за планового рівня рентабельності 20% дозволить окупити інвестовані кошти до 100 років! Який інвестор погодиться на такі інвестиції?
Ці прості підрахунки засвідчують той факт, що енергопостачання села зайшло у глухий кут: держава відмовилась підтримувати село, власникам не вигідно інвестувати капітал на його потреби, а самі сільські громади фінансово неспроможні здійснювати такі витрати. Така ситуація може призвести до повного розвалу електропостачання села, що потребує термінового та принципового рішення уряду щодо вирішення цієї ситуації.
Велику стурбованість викликає і сучасний технічний стан електроустановок. За останні десятиліття обсяги реконструкції і заміни технічно зношених мереж та обладнання в рази нижчі від потреби. Фізичний знос їх перевищує 80% за скромними підрахунками, не кажучи вже про моральне старіння. Навіть нефахівцеві цілком зрозуміло, якщо не призупинити деструктивні процеси, то сільське господарство опиниться у критичному стані, коли масове відключення електроенергії надовго паралізує не лише культурно-побутову сферу, а й виробництво та галузі, пов’язані з ним. Системні аварійні відключення відбуваються вже в умовах сьогодення, коли в осінньо-зимовий період знеструмлюються сотні населених пунктів на тривалий період.
Важливий і технічний аспект питання. Відновлення мереж у попередніх параметрах і за існуючими технічними вимогами в умовах ринкової економіки недоцільне. Розв’язання проблем у розподільчих мережах можливе лише на основі створення мереж нового покоління, які забезпечать розподіл електроенергії споживачам на світовому технічному рівні. Розподільчі мережі нового покоління повинні забезпечити: високий рівень надійності електропостачання, погоджений зі споживачами та з юридичною відповідальністю сторін; нормовану якість електроенергії; адаптованість до росту електричних навантажень; використання сучасних засобів автоматизації та технологій обслуговування; технічну та екологічну безпеку.
* * *
Вище викладене дає підстави стверджувати, що назріла необхідність розроблення «Концепції розвитку електричних мереж нового покоління на період до 2060 року» та «Схем розвитку мереж районів (РЕМ) і їх автоматизації». При цьому доцільно звернутись до зарубіжного досвіду. В більшості країн Європи й Америки практично всі повітряні лінії електропостачання виконані на дерев’яних просочених антисептиками опорах. Яскравий приклад – Фінляндія, де не зустрінеш жодної залізобетонної опори. А справа в тому, що дерево є найкращим природним матеріалом для виробництва опор, які мають низку переваг: висока гнучкість; легкість; відсутність ефекту «доміно», коли залізобетонні опори з глухим кріпленням дротів при падінні тягнуть за собою сусідні опори цілого анкерного прольоту; термін їх використання – до 50 років, а вартість – у 1,5–2 рази менша, ніж залізобетонних; проста утилізація демонтованих конструкцій – використати на опалення як дрова.
У зв’язку з цим, на мій погляд, варто вивчити можливості полтавських лісгоспів щодо постачання лісу для виготовлення опор за договірними довгостроковими угодами з енергетиками. В цьому буде подвійна користь: ресурсна база для прискорення відновлення електромереж і розширення площ лісів для вирішення екологічних проблем. Сьогодні ліси в Полтавській області становлять приблизно 10% території. Знаний хлібороб, природознавець і просто мудра людина Ф.Т. Моргун вважав: щоб врятувати Батьківщину від посух і пустель, зберегти здоровя нації, ріки й озера, у найближчі 20–30 років потрібно засадити 10–12 млн га лісових насаджень. Для посадки лісових насаджень доцільно використати пісочні арени, низькопродуктивні засолені площі, водоохоронні зони. Тісна співпраця лісівників і енергетиків буде на користь як природі й економіці, так і життю та здоров’ю людей.
* * *
Настав час поступово розпочати прибирати з полів повітряні лінії електромереж 10 кВт, замінюючи їх на кабельні, з косполеновою ізоляцією, як це зроблено в багатьох країнах. Висока надійність, простота укладки, зачистка орних земель від опор, значне здешевлення обслуговування, підвищення надійності в повному обсязі окуплять дещо вищу вартість кабелю.
Існує низка спеціальних інженерних рішень щодо облаштування ліній електромереж нового покоління. Я їх сформулював і направив на адресу керівництва АТ «Полтаваобленерго».
«Надійність не визначається розрахунком, – говорив відомий німецький електротехнік Петерсон, – це питання відчуття. У цьому випадку слід виходити з посилань, які ґрунтуються на досвіді, і рішення не можуть бути знайдені шляхом конкретного й точного розрахунку». Енергетика – фундамент економіки, тож разом подбаймо про її зміцнення і надійність.

Олександр ЦЕХМІСТРЕНКО,
керівник філіалу інституту «Укрсільенергопроект» 1985–2008 років, Почесний енергетик України.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий