Серце, яке не можна вирвати…

Серце, яке не можна вирвати…

Руїни та зарості чагарників зустрічають вас при в’їзді в Бодакву. А ще, пригадую, зовсім недавно тут на повну потужність працював молочно-товарний тваринницький комплекс, вирувало життя.Тим часом вже на початку села ваше око милуватиме ошатне, чепурне подвір’я і будівля місцевого освітнього закладу, гімназії. Але ситуація, що сколихнула місцеву спільноту останнім часом, наводить бодаквян на невтішний прогноз – чи не чекає їхню альма-матер така ж доля, як і колишній потужний тваринницький комплекс?
Градус кипіння дійшов до тої позначки, що в селі готові навіть полишити Заводську громаду і прохати прихистку чи в Лохвицькій, чи у Сенчанській.Тому, аналізуючи ситуацію, що виникла, приходиш до невтішного висновку – який ворох проблем все-таки принесла нова адміністративна реформа, насамперед для майбуття села. Бо добре, коли громада фінансово спроможна. А коли ні? Тоді на чому, а головне – на кому, будуть заощаджувати? У нашій історії вирішили… на школі…
У 2022-му відділ освіти Заводської ТГ видає електронний документ, у якому йдеться, що наприкінці 2023–2024 навчального року Бодаквянську гімназію переведуть у статус початкової школи. Причина – мала кількість учнів.І далі – тиша. Ні скарг, ні зауважень, ні пропозицій. Як тепер зізналися бодаквянські педагоги, вони просто «зівонули». А може, подумали, що минеться? Хто знає.
Ситуація стає відразу вибуховою, коли на чергову 37 сесію Заводської міської ради виносять проєкт рішення про реорганізацію Бодаквянської гімназії у початкову школу. І вже б, певно, мали не гімназію, а початкову школу, але, на щастя, тоді не вистачило голосів депутатів, щоб це рішення прийняти. Однак не факт, що так буде і на наступній сесії, де це рішення, напевно, будуть знову пропонувати у порядку денному. Тоді до керівництва громади і депутатів надійшло звернення жителів Бодакви, яке підписали 256 осіб, прохаючи не підтримувати рішення про реорганізацію освітнього закладу. Не можна вирішувати його долю, не порадившись із мешканцями села.
Бодаквяни запропонували як керівництву громади, так і депутатам завітати до Бодакви і провести тут громадські слухання з цього приводу. Словом, послухати людей, а заодно і «помилуватись» дорогою, по якій планують підвозити дітей. Чи відбудеться така зустріч, на даний час невідомо. Більше того, жителі села надіслали нове звернення керівництву міської ради, де хочуть почути від нього не лише про долю школи, а й села в цілому, бо воно на очах занепадає. Однак на сьогодні складається враження, що ніхто з керівництва громади так і не збирається приїхати до Бодакви й поговорити з селянами.
– Коли створювали громаду і нас приєднали до Заводського, то нам сказали, що будемо разом створювати добробут, – із запалом розповідає житель Бодакви, депутат Заводської міської ради Сергій Іванись, якому небайдуже майбутнє його рідного села. – А що ми маємо у підсумку? Дороги немає. Роботи немає. Дитсадок закрили, амбулаторію теж. Давайте ще школу закриємо! Немає школи – нема села! Чого в Лохвиці малокомплектні школи роблять філіями опорних закладів, а в Заводському цього не хочуть? Якщо вже виживать, то якось спільно. Бо що нам у Бодакві дала ця адмінреформа? Був би один район, одна громада, то такого б не було. А так, якщо до нас не дослухаються, то будемо ініціювати вихід із Заводської громади і приєднання до іншої. І це не лише моя думка…
І Сергія Миколайовича, і педагогічний колектив, і батьків та учнів, як, власне, і всіх бодаквян, можна зрозуміти – школа – це стрижень села. На сьогодні це життєдайний острівець у Бодаквянському старостинському окрузі. А я ще пам’ятаю, яким міцним був тут колгосп, якою розвиненою була соціальна сфера. Все це, на жаль, у минулому.
Так – залишилася школа. Свого часу вона була середньою. Потім її перетворили на навчально-виховний комплекс, коли сюди перевели діток із дитсадка. А перегодом стала гімназією. Нині тут навчається 38 учнів і 12 дітей відвідує дитсадок. Мало, що говорити. І перспектива не радує, бо де в Бодакві молоді шукати роботу?
Цифри взагалі проти бодаквян. Ось як охарактеризувала ситуацію начальник відділу освіти виконкому Заводської міської ради Вікторія Недосєка:
– Розрахункова чисельність учнів у освітніх закладах Заводської громади має складати 18, а в Бодаквянській гімназії цей показник усього 6,3. Навантаження на одного працівника гімназії становить 1,6 учня. Тоді як у Заводському ліцеї №1 – 5, ліцеї №2 – 4,3, Пісківській гімназії – 3,3. Видатки на одного учня у Бодакві складають 111 тисяч гривень на рік, тоді як у Заводському ліцеї №1 – 29, №2 – 34,8 і Пісківській гімназії – 37. Із державного бюджету на оплату праці педагогів Бодаквянської гімназії ми отримуємо субвенцію 1 мільйон двісті тисяч, а потреба втричі більша. І ми її покриваємо за рахунок коштів міського бюджету. З 1 квітня відбулося підвищення заробітних плат в освітніх закладах країни, то на Бодаквянську гімназію буде необхідно ще додатково до півмільйона гривень.Тому ми пропонуємо з нового навчального року в Бодакві залишити початкову школу й дитсадок, 5 педагогів і 8 чоловік обслуговуючого персоналу, – таким є резюме очільниці освітнього відділу громади.
– Бодаквянський старостат є збитковим для громади, – така точка зору першого заступника міського голови Лариси Міщенко. – За минулий рік доходи старостату склали 9 мільйонів 412 тисяч гривень, а витрати – 11 мільйонів 544 тисячі. Зокрема, з міського бюджету на освіту в Бодакві було витрачено 4 мільйони 436 тисяч гривень.– Болюче питання, і не від хорошого дива ми його розглядаємо, – коментує ситуацію міський голова Віталій Сидоренко. – Наповнюваність міського бюджету недостатня. За перші два місяці поточного року виконання бюджету складає трохи більше 70 відсотків. Торік нам надали субвенцію з Державного бюджету в розмірі 11 мільйонів гривень. А як буде цього року – важко сказати. Тож будемо всі страждати. Чи доцільно утримувати школу, де всього 38 учнів і 29 працівників? І платити вчителеві нарівні, коли в Заводському в класі більше 30 учнів, а в Бодакві 7–8? Ми ж школу не закриваємо. Буде початкова плюс дитсадок. Залишиться 5 педагогів і 8 працівників обслуговуючого персоналу. І нас до цього ще й спонукає постанова уряду… Ось така позиція керівництва Заводської громади.
Цілком зрозуміло, що вона базується суто на економічних показниках. І, дійсно, є ще й нормативи уряду. Зокрема, щодо освітньої галузі є відповідна вимога: з 1 вересня 2025 року держава припиняє фінансування шкіл, де нараховується менше 45 учнів, а з 1 вересня 2026 року – де менше 60 учнів. Це рішення не стосується початкових шкіл, вони й надалі отримуватимуть державне фінансування. А що робити з учнями 5–11 класів? Тут Міністерство освіти і науки України рішення повністю перекладає на місцеве керівництво. Органи місцевого самоврядування самостійно вирішують: або довозять учнів малокомплектних шкіл у найближчу більшу школу, або оплачують працю вчителів малих шкіл із місцевого бюджету. Своє рішення урядовці мотивують наданням учням якісної освіти, чого неможливо досягти у малокомплектних школах. Ну, тут трохи дискусійне питання, і варто зважувати, що і в невеликих школах діти отримують гарні знання, бо це великою мірою залежить від педагогів. У цьому плані в Бодаквянській гімназії можуть навести багато позитивних прикладів саме належного освітнього рівня. Але вся заковика у тих цифрах, які, як відомо, річ уперта. Хоча за ними – люди.
На наступний навчальний рік у Бодакві у початкових класах назбирається всього півтора десятка діток – лише у другий і четвертий класи. Перспектива, як бачимо, не дуже. То що робити? Найперше, за думкою бодаквян, потрібна відверта розмова керівництва громади з жителями села. І тоді спільно, виважено вирішити долю освітнього закладу. Тепер щодо цифр. Так, на сьогодні Бодаквянський старостат вносить у бюджет громади менше, ніж отримує. Але це на сьогодні, а завтра ситуація може бути іншою, коли буде введена в експлуатацію, наприклад, газова свердловина на території старостату. В середньому кожна така приносить до п’яти мільйонів рентних платежів у місцевий бюджет. А коли слідом з’явиться і друга?! Чисто по-людськи тут таки мають знайти розумний компроміс на найближчу перспективу. Це важливо, щоб життя у таких маленьких громадах не занепадало зовсім, а люди не втрачали надію і не полишали свої рідні пороги. Для Бодакви школа – це серце села. І в цих словах, мабуть, уся суть цієї непростої ситуації.
P.S. Своє продовження ситуація отримала на зібранні в Бодакві, де представники гімназії та депутат Заводської міськради Сергій Іванись висловили бажання відтермінувати рішення про реорганізацію хоча б на рік. І в результаті зробити гімназію філією, наприклад, Пісківського ліцею. Це дозволило б трохи зекономити і залишити всі класи. Адже, якщо припинити опалення другого поверху, приміщення зберегти в придатному для навчально­виховного процесу стані не вдасться.
Тож наступне рішення з цього приводу Заводська міськрада прийматиме на черговому пленарному засіданні. Тим часом, бодаквяни за рік планують попрацювати над наповненням школи, запрошуючи до села сім’ї з дітьми. Такий досвід уже мають педагоги Білогорільської школи, які зберегли навчальний заклад, навіть власним коштом купуючи житло для приїжджих сімей. У формі філій існують, зокрема в Лохвицькій громаді, колишні малокомплектні школи у Васильках та Млинах.

Олександр МОСКАЛЕНКО
Журналіст

Поділися:

Добавить комментарий