Журналістський день у товаристві міського голови Зінькова Сергія Максименка виявився максимально насиченим: докладне інтерв’ю про розвиток міста, спілкування з цікавими краянами, відвідання спортивних і культурно-просвітницьких закладів, у яких є чим подивувати гостей з усіх усюд. Власне, знайомство із Зіньковом у супроводі Сергія Максименка перетворилося на повноцінну багатопланову екскурсію ще й тому, що він знає не тільки сьогодення, а й історію кожного куточка й чи не кожної будівлі в місті. Тож про все по черзі.
Сергій Миколайович – корінний зіньківчанин. Йому немає потреби «підмальовувати» свою біографію заради симпатій земляків: у невеликих містах авторитетні люди – як на долоні. Неподалік райцентру, в селі Довжик, розпочинав у 1980-му вчительську працю, а через п’ять років був запрошений на роботу до виконавчого комітету Зіньківської районної ради народних депутатів. Відтоді й донині ввесь час – в місцевому самоврядуванні.
Сім разів поспіль обирався депутатом Зіньківської районної ради, п’ять скликань був заступником голови районної ради. У 2011 році, на позачергових виборах міського голови, зіньківчани віддали за Максименка втричі більше голосів, ніж за його найближчого конкурента. У 2015-му засвідчили ще вагомішу, навіть «рекордну» на виборах міських голів в Україні, підтримку – в другому турі він набрав майже 95% голосів.
Цікаво, що Сергій Максименко з 1991 року й до сьогодні залишається позапартійним. Відстоювати цю свою незалежність, зізнається, завжди було важко: багато куди «затягували».
Результати не завдяки, а всупереч
– Якщо порівнювати з періодом роботи в районній раді, то на посаді міського голови набагато важче. Це однозначно. Але водночас і набагато цікавіше. Тут реально бачиш результати своєї роботи, – каже Сергій Максименко. – Загалом нинішній рік у нас значно складніший за минулий. «Завдячуючи» нашій столичній владі, не виконуємо бюджет. Така чи подібна ситуація і в інших міських радах, які не створили ОТГ. Бюджет на 2019 рік ми прийняли в грудні минулого року, орієнтуючись на ті надходження коштів, які були в 2018-му. Але вже в січні Держкомзем затвердив нову оцінку земель за межами населених пунктів, яка майже на 20 відсотків менша за ту, що діяла у 2018 році.
А менша оцінка – менший і земельний податок, і єдиний податок із сільськогосподарських товаровиробників. Інша «підніжка» – з акцизом на пальне. У другому півріччі нам на 16 відсотків зменшили коефіцієнт зарахування. Як наслідок, при 20-мільйонному міському бюджеті недобираємо близько півтора мільйона. Для нас це серйозно.
Могла б виручити передбачена Кабміном субвенція, але й тут перешкоди. У липні, коли діло вже йшло до виборів, тодішній Прем’єр Володимир Гройсман зібрав голів міських та селищних рад, де не створені ОТГ, і погодився, що такі райцентри залишилися поза увагою держави, пообіцяв допомогти. З’явилася постанова Кабміну про субвенцію на соціально-економічний розвиток. Нам було передбачено 8 мільйонів 195 тисяч гривень. Зраділи. І відразу ж за роботу – мощення тротуару, капітальний ремонт дороги, інші ремонти з надією, що отримаємо субвенцію і «закриємо» це виконання. І що маємо на сьогодні? Новий Кабмін офіційно не призупинив постанову, але Мінфін через казну заблокував. У серпні до нас зайшло вісімсот дев’ятнадцять з половиною тисяч цих грошей, але використати їх не можемо. Ми та наш земляк народний депутат України Олег Іванович Кулініч порушуємо ці питання перед Урядом, але чіткої відповіді до цього часу не маємо.
– Сергію Миколайовичу, звичайний зіньківчанин, так само, як і карлівчанин, гадячанин, не дуже вникає у причини негараздів, а оцінює роботу міського голови за тим, що бачить на вулицях, у своєму місті щодня…
– Найпершим моїм завданням на цій посаді було допомогти людям, чиї квартири заливало в негоду. І таких скарг було дуже багато. Ми розробили програму ремонту покрівель багатоквартирних будинків і вже майже розв’язали цю проблему. Багатенько зробили протягом 2013 – 2016 років. Лишився один великий будинок, проєкт на 1,4 мільйона гривень готовий, але ж грошей наразі немає.
Надалі переключилися на ремонт доріг та тротуарів. Дорога на Полтаву, об’їзна навколо Зінькова – це заслуга Олега Івановича Кулініча, який турбується про свій округ. А в місті ми, зокрема, цього року провели поточний ремонт дорожнього покриття на 19 вулицях і провулках, капітально відремонтували частину вулиці Погрібняка і тротуару по вулиці Соборності. Своєї дорожньої організації у нас не було, тож у позаминулому році домовилися з ПрАТ «Миргородський агрошляхбуд», яке очолює наш земляк, про створення зіньківської дільниці. І ця бригада з 13 чоловік виконує у нас всю поточку, навчилися вже й капремонти робити. Заробляють хлопці, виграють тендери. Працюють не тільки в місті, а й по району.
На 5 вулицях у Зінькові цього року відновили освітлення. Ліхтарі є майже по всьому місту. Відремонтували перехід через річку Ташань у Сиверинівці. У нас же до складу міської ради, окрім Зінькова, входить 5 сіл – Гусаки, Дубівка, Пилипенки, Сиверинівка й Хмарівка. Полагодили мости в місті. Багато вдалося зробити з благоустрою і озеленення.
«Німецькі фрау носять обновки від наших дівчат»
– Сергію Миколайовичу, в Зінькові на вулицях чисто. Це впадає в око і в порівнянні з Полтавою.
– Наше місто – одне з найчистіших в області. Наведенням і підтриманням порядку займається відділ благоустрою, а також міське комунальне підприємство «Зіньківський комунгосп». Це їхня заслуга. За останні роки ми трішки змінили свідомість земляків. Дуже рідко хтось із місцевих може викинути непотріб долі. На урнах для сміття у Зінькові є ввічливий напис «Дякуємо за чистоту».
Ми одні з перших в області запровадили роздільне збирання сміття. Маємо хороший і цікавий досвід співпраці з приватним бізнесом. Це ФОП Скачко Едуард, який сам виготовив контейнери для скла, паперу й пластику. Роздільне збирання сміття запроваджено вже у більшій частині міста.
– Хто на території міської ради найбільший працедавець і чи вдається з ним співпрацювати?
– Флагман зіньківської промисловості – товариство з додатковою відповідальністю «Укроліяпродукт». Без цього підприємства взагалі важко уявити наше місто. Там працюють понад півтисячі людей. Робочі місця – безперечний позитив. З іншого боку, маємо багато скарг від жителів, що завантажені олією тридцяти- й сорокатонники руйнують міські дороги (залізниця в нас відсутня), що житловий сектор потерпає від шуму. Наразі в нас є проєкт на 2,7 мільйона гривень з капітального ремонту дороги по вулиці Парковій. За кошти міського бюджету буде виконане асфальтування, а також облаштування водовідведення. У свою чергу «Укроліяпродукт» укладе залізобетонні плити.
А ще в Зінькові (думаю, що полтавці знають) розливають мінеральну воду, ТОВ «Артеміда» виробляє борошно, є швейний цех від «Ворскли», інші підприємці швейного бізнесу. Не всі чули, але пошиті швачками в Зінькові сукні відправляють у Німеччину, тож фрау носять обновки від наших дівчат. Хорошими закрійниками, швеями пів України забезпечує наш Регіональний центр професійно-технічної освіти, де здійснюють підготовку й за багатьма іншими спеціальностями.
– Назвіть, на свій смак, три «родзинки» сучасного Зінькова.
– У нас (усміхається. – Авт.) найвища в Україні жива новорічна ялинка, яку ми прикрашаємо до свята. Її висота – 24,5 метра – зафіксована у Книзі рекордів України під час зустрічі 2017 року. Але щороку дерево підростає ще на 20 – 30 сантиметрів і нам уже проблематично прикрасити верхівку: ліктьової вежі не вистачає. Загалом у Зінькові багато ялинок, і ми продовжуємо цю традицію, підсаджуємо нові.
У нашому місті найкращий Дитячий парк. Кращого я не бачив у жодному районному центрі. Там 7 дитячих майданчиків, вони встановлені за кошти Олега Кулініча. Раніше це був центральний міський парк. На початку 1990-х до нас приїхали на практику київські студенти-архітектори й прикрасили його різними цікавими скульптурами. Тепер ми їх підфарбували, доповнили завдяки місцевим умільцям новими (герої казок, улюблених мультиків), облаштували затишну сцену для проведення дитячих свят. А цього року на День міста відкрили на території парку ще один майданчик. Була, знаєте, така ідея відродити згадану українським краєзнавцем Олександром Твердохлібовим традицію столітньої давнини, коли зіньківчани любили відпочивати в міському парку, де грав військовий оркестр. У нас тут стояла військова частина. На сьогодні ми створили свій духовий оркестр. Авжеж, йому ще дуже далеко до народного самодіяльного духового оркестру з села Велика Павлівка, але хлопці стараються. Інші наші музики – квартети гармоністів, гурт «Зіньківчани». І містяни потихеньку потягнулися до парку, щоб потанцювати. Вже питають, чи буде хто у суботу грати. Теплої пори приходило до сотні людей, переважно поважного віку. Це відрадно.
Велика наша гордість – спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву з гандболу імені В.П. Літвішка. Це добре відома в Україні кузня чемпіонів із цього виду спорту. Зіньківчани перемагають команди з великих міст просто з розгромними рахунками.
«Так нашим і кажу: «Ми навіть не в останньому, а в причепному вагоні»
– Сергію Миколайовичу, у багатьох районах є проблеми із забезпеченням учасників АТО земельними ділянками. Як у вас?
– 47 атовців уже отримали до 2-х гектарів. На сьогодні є список із 7 осіб, які написали заяви, але задовольнити ми їх поки що не можемо. Але думаю, що зі створенням ОТГ, коли вся земля перейде до нас і ми будемо нею розпоряджатися, враховуючи землю Проценківської сільради, яка з нами об’єднується, варіанти вирішення цього питання знайдуться.
У нас, до речі, серед 26 депутатів міської ради двоє атовців, співпраця нормальна. П’ятеро наших земляків, на жаль, загинули на Донбасі. Минулого року на Покрову ми разом із районною владою відкрили пам’ятний знак полеглим героям на меморіалі Вічної Слави. Стараємося допомагати сім’ям, матерям загиблих.
– За рішеннями Центральної виборчої комісії перші вибори депутатів Зіньківської міської ради об’єднаної територіальної громади та міського голови призначені на 22 грудня. Чому ви не поспішали зі створенням ОТГ?
– Насправді я ініціював створення об’єднаної територіальної громади ще 2015 року. Але просунулися ми в цьому питанні аж із четвертої спроби. Хотіли, щоб до нас прийшло ще 19 рад, проте склалося по-іншому. Врешті рішення про об’єднання було прийняте після громадських слухань депутатами Зіньківської міської та Проценківської сільської рад.
– Якщо люди засвідчать вам довіру втретє, яким би хотіли бачити депутатський корпус ОТГ?
– Якщо люди мене оберуть, то хотілось би, щоб депутатський корпус був таким, як і нині, – плідно і злагоджено працюючим. Я від самого початку сказав: «Ми займаємося господарськими справами: розвиток міста, сіл, бюджет, благоустрій. Політичних баталій вистачає і у Верховній Раді». Звісно, фракції у нас створені, але дуже рідко з якихось питань виникають розбіжності. Попередньо ж усе розглядаємо на комісіях, обговорюємо, тому на пленарних засіданнях приймаємо рішення, як правило, одноголосно.
– Нещодавно ви з іншими керівниками об’єднаних територіальних громад та районних рад Полтавщини відвідали Польщу. Який «сусідський» досвід хотілося б перейняти?
– Це, до речі, моя перша за 33 роки роботи в місцевому самоврядуванні службова поїздка до Європи. Найбільше вразила якість доріг, мостів, загалом благоустрій, чистота. Думаю, що без потужної допомоги Євросоюзу навряд чи поляки б так піднялися. Зрозуміло, що запозичити хотілося б багато. Мабуть, треба було усім нам в Україні трохи раніше починати укрупнення, а не триматися за сільські ради. Наявність грошей на місцях – це можливість маневру для вирішення наболілих людям проблем. Нещодавно я був у Шишацькій ОТГ, яка є однією із передових в Україні, подивився базу комунального підприємства – аж сльози виступили: 46 одиниць техніки, більше 10 закупили, коли отримали інфраструктурну субвенцію від держави. Відчувається, що вони вже пройшли той етап, який ми тільки починаємо. Так нашим тут і кажу: «Ми навіть не в останньому, а в причепному вагоні». За цей час, що не створювали ОТГ, ми втратили десятки мільйонів гривень, які могли б отримати на соціальний розвиток. У разі створення субвенція розрахована ще й на 2020 рік. Далі вже ні.
– Деякі ваші колеги побоюються, що допомога ОТГ з боку держави – це своєрідна «приманка». Коли все оформиться, жодних преференцій більше не буде.
– У нашій державі справді складно щось прорахувати наперед. Я ж уже згадував про акциз на пальне і оцінку земель. «Приманка» – не «приманка», а зміни в адміністративно-територіальному устрої украй необхідні. Тут я переконаний. Сусіди поляки від цього тільки виграли.
Гучний відгомін фестивалю
Повертаючись до перших хвилин цього інтерв’ю, варто зазначити, що розпочати його було не так і легко – до кабінету міського голови Зінькова Сергія Максименка один за одним ішли відвідувачі. Щоправда, завдяки цим людям вдалося більше дізнатися про просвітницькі й культурно-мистецькі ініціативи, якими Сергій Миколайович опікувався в часи роботи в районній раді, а також продовжує опікуватися у кріслі міського голови.
«Покажіть журналістам фотографію з фестивалю», – підказує меру колоритний і надзвичайно енергійний, як для своїх «під сімдесят», Сергій Степанович Даценко із відомої на всю Україну тютюнниківської Шилівки. Він – засновник 4 місцевих самодіяльних музичних колективів. На світлині – велелюдне товариство учасників Всеукраїнського фестивалю гармоністів «Акорди гармоні над Ташанню», які з’їхалися 8 вересня до ювіляра-Зінькова в рамках святкування Дня міста й 415-ї річниці заснування.
У міського голови Сергія Максименка тезка Даценко, як помітно, вже не вперше заручається підтримкою щодо чергового гостювання фестивалю у Зінькові. Але цього разу йдеться не тільки про шість десятків гармоністів з усіх куточків України, а й про віртуозів із США та Канади. Інша мрія музичного непосиди – диплом Книги рекордів України для гурту «Зіньківські парубки» як для найстарших гармоністів, адже середній вік учасників квартету – 79 років.
Про концерти на згадуваному Сергієм Максименком танцювальному майданчику в міському парку Сергій Даценко розповідає із задоволенням: «Духовики що зіграють? Вальс, танго… А нашим людям треба таке, щоб аж гриміло під ногами. І ми як вжаримо на гармошках, о Боже! А тоді ноги в усіх болять. А гармошки в нас козирні, саморобні, з акордеонів знаменитої німецької фірми перероблені».
Сторінки минувшини
Зовсім інша тональність спілкування панує в кабінеті міського голови Зінькова Сергія Максименка, коли до нас приєднується його колега по краєзнавчій праці, депутат попередніх скликань Зіньківської районної ради, провідний науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, кандидат історичних наук, дослідник сіл і хуторів колишньої Малобудищанської сільської ради Віктор Міщанин. Він дарує меру свою нову книгу й разом вони згадують про спільну роботу в редакційній групі зі створення і видання досліджень «Зіньків від сивої давнини до наших днів», «Зіньківщина. Історичні нариси», «Книга скорботи Зіньківщини». Остання з цих праць присвячена пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій.
Сергій Максименко звертається до виданої з нагоди 415-річчя рідного міста збірки поезій «Звеличимо Зіньків прадавній». Віктор Міщанин нагадує, як було запроваджено районну літературну премію імені братів Тютюнників, як на пошанування плеяди видатних земляків виготовлялися і встановлювалися у різних куточках району меморіальні дошки…
У цьому контексті цікаво зазначити, що вчительський фах Сергія Максименка – загальнотехнічні дисципліни. Так що захоплення історією – аж ніяк не данина педагогічній ниві. Це набагато більше й глибше.
Гостини в парку
Показуючи журналістам міський Дитячий парк, Сергій Максименко відразу вирушає оглянути чепурні майданчики, а ми з колегою зупиняємося біля молодого подружжя з двома дітками.
«Ми тут часто буваємо. І сам парк подобається, і те, що можна спокійно відпочити. Тут постійно фарбують, прибирають. Раніше все було старе й батьки остерігались відпускати дітей на деякі гірки, а тепер усе облагороджено, зручно. Щороку в парку з’являється щось нове. Влаштовуються дитячі, родинні свята», – поділилися Віталій та Ірина Піскарьови.
Попри те, що осіння злива ледве встигла вщухнути, в парку вже бавилися трійко малих школяриків. Уроки закінчилися, а до улюбленого місця розваг їм рукою подати. Парк справді дуже яскравий, куди не глянь – гірки, симпатяги-скульптури, особливо цікаво виглядає довжелезний дракон-атракціон…
Сергій Миколайович розповідає про авторів скульптурних композицій, жалкує, що пізньої осені вже не можна побачити парк у квітах, і показує, де тут заплановано висадити молоді ялинки. Будуть рости разом із зіньківською малечею.
«Коли Гадяч іще й не думав народжуватися…»
Наступну зупинку робимо в Зіньківському районному історичному музеї. Для Сергія Максименка вона принципова, бо ж недаремно любить повторювати: «Коли Гадяч іще й не думав народжуватися, коли Охтирки не було і в помині, Зіньків уже існував».
Директор закладу Віктор Литус влаштовує невелику екскурсію: артефакти черняхівської культури, скіфської доби; Зіньків – як центр козацького полку; події Північної війни, в ході яких Карл ХІІ зустрів новорічну ніч 1709 року саме в Зінькові (за народними переказами, відомий навіть будинок, де той зупинявся)…
Окрема сторінка – визволення міста від фашистів у 1943 році. Майже невичерпна тема – видатні земляки, серед яких і брати Зерови, і брати Тютюнники, Іван Цюпа, Іван Гребенюк, Дмитро Нитченко та багато інших.
Нещодавно, як розповів Віктор Литус, музей поповнився новим цікавим експонатом, це церковна книга початку ХХ століття. «Чекаємо, що скоро нам нададуть більше приміщення, – поділився директор музею. – Поки що заклад розміщується у будинку, зведеному 1914 року для крамниць дрібних торгівців. Експозицію не поновлюємо саме у зв’язку зі сподіваннями на розширення. Мрію, що буде в нас відділ природи, окрема експозиція про письменників, які прославили наш край далеко за межами України».
Спадкоємність спортивних талантів
Мову про спортивні успіхи зіньківчан ведемо спочатку на території оснащеної за сучасними стандартами комунальної споруди «Зіньківський районний стадіон «Старт» Зіньківської районної ради. Особливо вражає відкритий після реконструкції на День міста спортивний зал, в якому можна проводити й найпрестижніші змагання з волейболу та баскетболу. Прикметно, що в першому показовому матчі тут зіграв легендарний волейбольний клуб із Харкова, 17-разовий чемпіон України «Локомотив».
Завершується наша екскурсія Зіньковом у скромнішій за умовами, але знаній в Україні спеціалізованій дитячо-юнацькій спортивній школі олімпійського резерву з гандболу імені
В. П. Літвішка. Мало не з порога в приміщенні, у величезній вітрині, сяють численні здобуті талановитими вихованцями кубки. На стендах – світлини кращих спортсменів.
Серед тих, ким тут пишаються, – члени Національних збірних України з гандболу серед чоловіків та жінок: Тамара Лоза, Олександр Косяк, Олена Путря, Альона Рудько, Олександр Карась, Олександр Блажко, Наталя Тереховська, Андрій Басараб, Сергій Дубовик. Уже традиційно талановиті зіньківчани поповнюють молодіжну збірну України, професійні команди з гандболу в Києві, Полтаві, Сумах,
«На сьогоднішній день у нас 220 вихованців. Це 16 груп, з якими працюють 6 тренерів, – розповіла директор спортивної школи Тетяна Трикоз. – Команди, в яких грають діти до 14 років, на чемпіонатах України традиційно здобувають тільки почесні місця – перше, друге, третє. Коли ж підлітки досягають 15-річного віку, найздібніших запрошують на навчання до столичного ліцею-інтернату, до Броварського та Херсонського вищих училищ фізичної культури. Таким чином кращих ми передаємо для подальшого розвитку спортивної майстерності в ці спеціалізовані заклади».
Тетяна Трикоз – сама вихованка спортивної школи, яку нині очолює. Працює у ній уже два десятиліття. Запорукою високої підготовки в закладі вважає, передусім, високий професіоналізм колективу, адже тренерами тут працюють ті, хто почав свою спортивну кар’єру ще в дитинстві, продовжив у вузі, а нині ділиться набутим досвідом з юними зіньківчанами.
***
Такий він, сьогоднішній Зіньків. Місто з багатими історичними, культурними традиціями й сучасними «родзинками».
Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”
Фото Віктора КІКОТЯ та надані Зіньківською міською радою.