Лифар поставив у «Гранд-Опері» більш як 200 балетних вистав. У 1947 році відкрив у Парижі Інститут хореографії. Був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО. За життя він отримав багато відзнак і нагород.
Серж Лифар – видатний танцюрист, хореограф і режисер, який зробив значний внесок у розвиток балету, народився на Київщині та прославився на весь світ своїм новаторським підходом до балету. Він розвивав сучасну техніку разом з традиційним класичним стилем, а також першим увів у балет теми, що описували соціальні та політичні проблеми того часу.
Бог танцю, добрий геній балету – яких тільки компліментів не дарувала публіка українському танцівникові Сержу Лифару.
Рядок з біографії
Французький хореограф Серж Лифар (Сергій Лифар. – Ред.) – українець за походженням. Народився у квітні 1905 року в передмісті Києва у родині помічника лісничого Трипільсько-Вітянського лісництва Михайла Яковича Лифаря та його дружини Софії Василівни Марченко. Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння.
Сергій з раннього віку вирізнявся музичним талантом і бажанням танцювати. У 1913 році він пішов навчатися до Імператорської Олександрівської гімназії. Пізніше навчався у 8-й київській гімназії.
Хлопчик був наділений тонким музичним чуттям. З дитинства він співав у церковному хорі Софіївського собору, брав уроки гри на скрипці у професора Воячека, відвідував клас фортепіано в Київській консерваторії. Але визначальною в його долі стала зустріч із Броніславою Ніжинською, сестрою відомого на той час танцівника Вацлава Ніжинського. І хоча перша викладачка Лифаря не вбачала у хлопцеві таланту до танцю, проте саме її балетна секція стала для 17-річного Сергія першим кроком до вершин слави.
Кар’єра Сержа Лифаря
У 1922 році Ніжинська емігрувала до Парижа. Там вона почала співпрацю зі знаменитим балетом Сергія Дягілєва. Через рік Броніслава запросила до трупи своїх найкращих учнів, серед яких майже випадково опинився і Лифар.
У мемуарах Сержа Лифаря «Спогади Ікара» танцівник пише, що Ніжинська без ентузіазму ставилась до його танцювальних здібностей і не бачила в ньому таланту. 1921 року Сергій Дягілєв, засновник і художній керівник «Російського балету», попросив у Ніжинської відрядити п’ятьох найкращих учнів для його трупи в Монте-Карло. Лифаря ніхто в цю п’ятірку не рекомендував, але один із п’яти обраних в останній момент відмовився від запрошення і поступився місцем Лифарю. Так Сергій потрапив до Європи і почав активно займатися балетом.
Самовіддана праця, фанатична любов до танцю швидко зробили зі скромного допитливого юнака першого соліста «Російського балету». Після його фантастичних тріумфів у ролях Блудного сина в однойменному балеті Прокоф’єва, Аполлона й Івана Царевича Дягілєв скаже: «Лифар чекає власної слушної години, щоб стати новою легендою, найпрекраснішою з легенд балету».
Переломним у житті Лифаря став 1929 рік. Саме тоді яскраво спалахнула зірка Сержа Лифаря. Після смерті Дягілєва 24-річному Лифарю запропонували очолити балетну трупу «Гранд-Опера». Він став для французького балету тим, ким для російського у XIX сторіччі був француз Маріус Петіпа. У 24 роки відбувся і дебют Лифаря-хореографа зі спектаклем «Ікар», який стане уособленням самого танцівника. Більше 30 років віддав Серж цьому театрові, був його солістом, хореографом, педагогом. Фактично він відродив французький балет, його репертуар, трупу, його школу та славу, ставши основоположником нового напрямку в балеті – «неокласицизму». Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». За роки роботи в «Опері» Лифар виховав одинадцять зірок балету.
Війни ламають долі…
У 1939 році, незважаючи на початок війни, Лифар залишається у Парижі, очолює театр, створює свої найкращі спектаклі та рятує французький балет від його знищення. Визволення Парижа спричинило різкий поворот у долі Лифаря: французький Рух Опору звинуватив його у колабораціонізмі й засудив до страти. Лифар тікає з Франції і в 1944– 1947 очолює трупу «Новий балет Монте-Карло». Після війни Національний французький комітет із питань «чистки» скасував обвинувачення, і балетмейстер тріумфально повернувся до рідного театру. Загалом Лифар поставив у «Гранд-Опері» понад 200 балетних вистав…
У 1947 році він заснував у Парижі Інститут хореографії при «Гранд-Опері», а з 1955 вів курс історії й теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО. За життя Сергій Лифар отримав багато відзнак від різних держав. Він був кавалером найвищих нагород Франції: ордена Почесного легіону та ордена Літератури й мистецтва, володарем найвищої відзнаки балету – «Золотого черевичка» та премії «Оскар», нагороджений Золотою медаллю міста Парижа.
І разом з тим доля забрала у нього найдорожче: спочатку Київ, який він не розлюбив до кінця свого життя, потім – його «Гранд-Оперу». Звільнення з театру підштовхнуло Лифаря професійно узятися за пензля. У 65 років у нього проявився неабиякий хист художника…
А ще – він зібрав одну з найцікавіших у Європі російських бібліотек, яка складалася зі стародруків XVI–XIX ст. Особливе місце в його бібліотеці займала «Пушкініана», найдорожчим скарбом якої були 10 оригіналів листів поета до Гончарової, рідкісні видання, інші пушкінські раритети. В останні роки свого життя Лифар був змушений продати частину своєї колекції. Нині частина бібліотеки Лифаря (817 одиниць) за його заповітом зберігається у Києві, у відділі мистецтв Публічної бібліотеки імені Лесі Українки. У дар Україні її передала вдова хореографа – графиня Ліліан Алефельд.
У своїх мемуарах Сергій Лифар писав, що так більш ніколи й не побачив свою матір. За життя він лише один раз побував у Києві – у 1961, і це було для нього великим щастям.
Смерть видатного танцюриста
У мемуарах Лифар про себе написав: «Я ніколи не помщаюся, бо моя помста – це мої досягнення». Останні роки життя Серж Лифар прожив у Лозанні (Швейцарія), де й помер 15 грудня 1986 року, залишивши цінну спадщину для світу танцю. Нещодавно в Лозанні з’явився пам’ятник, дарунок від киян: Ікар з піднятими руками-крилами наче прагне злетіти у небо. На постаменті скромний напис: «Serg Lifar de Kiev» – «Серж Лифар з Києва». Могила Лифаря знаходиться на цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа.
Про його життя та творчість можна більше дізнатися у Музеї української діаспори. У столиці також діє Київська муніципальна українська академія танцю імені Сержа Лифаря.
Протягом тривалого часу до Києва з’їжджалися танцівники та хореографи з усього світу на міжнародний конкурс імені Лифаря та фестиваль «Серж Лифар де Ля Данс».
У 2004 році Національний банк України до 100-річчя з дня народження танцівника у серії «Видатні особистості України» випустив ювілейну пам’ятну монету «Серж Лифар». На аверсі на тлі рельєфного квадрата зображено стилізовану фігуру танцівника в образі Ікара (одна з найвідоміших ролей Лифаря), праворуч на дзеркальному тлі монети розміщено малий Державний Герб України, написи півколом: УКРАЇНА, 2004, 2 ГРИВНІ та логотип Монетного двору Нацбанку України. На реверсі монети зображено профіль Сержа Лифаря (звернений праворуч) і напис у два рядки СЕРЖ ЛИФАР (унизу) та праворуч півколом роки життя.
https://tykyiv.com/ce-kyiv/, https://artefact.org.ua/
