Шалені перегони, або У пошуках справедливих тарифів

Шалені перегони, або У пошуках справедливих тарифів

У листопаді минулого року “Ситуація” вже зверталася до теми формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів. Тоді це стосувалося переважно приміських маршруток. У матеріалі “Коли наступного разу вибухне тарифна бомба?” ми пообіцяли тримати цю тему на контролі й навесні (саме тоді, коли, як свідчить практика, дуже часто тарифні бомби і вибухають) звернутися за офіційним роз’ясненням до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області стосовно того, чи змінилося щось у цій сфері і чи можливо проконтролювати процес ціноутворення. Повідомляємо, що свою обіцянку “Ситуація” виконала. Варто зазначити, що досить оперативно спрацювали і співробітники Держпродспоживслужби, які в свою чергу звернулися з відповідним листом до Міністерства інфраструктури України. Сьогодні ми маємо можливість розставити, так би мовити, офіційні крапки над “і”, хоча, чесно кажучи, запитань, що стосуються самої логіки процесу, залишилося чи не більше, ніж з’явилося відповідей.

“Тарифні війни” тривають

Так трапилося, що отримання відповідних листів з офіційних структур майже збіглося в часі зі ще кількома подіями, які безпосередньо стосуються питань ціноутворення на транспорті. У першу чергу, звичайно, це нова “тарифна війна” між маршрутниками з одного боку та пасажирами і представниками влади з іншого, активна фаза якої близько тижня тривала у Полтаві. Страйк перевізників, що обслуговують міські маршрути, завершився підписанням меморандуму (який фактично майже дублює всі ті вимоги, які водії мають виконувати відповідно до норм діючого законодавства) і підвищенням вартості проїзду до 5 гривень. Варто зазначити – дуже ймовірно, що це підвищення не стане останнім, і вже через кілька місяців проїзд може подорожчати до 6 гривень.
Виступивши єдиним фронтом, перевізники домоглися свого, хоча слід зауважити, що справжній транспортний колапс у Полтаві був хіба що у перші дні. Надалі містяни досить швидко призвичаїлися, і навіть натовпів, які збиралися на зупинках громадського транспорту на початку страйку, наприкінці вже майже не спостерігалося. Тож хто знає, як розвивалися б події, якби страйк протривав ще кілька днів? Адже втрат від протистояння зазнавали не лише пасажири, а й перевізники. І насамперед втрати навіть не іміджеві, а безпосередньо фінансові. Та рішення прийнято, тариф підвищено. До речі, існує велика вірогідність того, що на сьогодні він є досить справедливим, адже на відміну від тих же приміських маршрутів останнє підвищення вартості проїзду у Полтаві відбулося кілька років тому. Хоча до обґрунтування наступних вимог перевізників міській владі варто пригледітися дуже уважно, адже ніхто не зможе гарантувати, що далі (користуючись тими ж методами) ціну на проїзд у міському громадському автотранспорті комусь не захочеться підвищити, наприклад, до 8 гривень, а такі “пропозиції” теж лунали.
До речі, до “тарифної війни” долучились і таксисти. Цікаво, що різні суб’єкти господарювання поставилися до ситуації, що склалася, по-різному. Якщо одні під час страйку маршруток свої тарифи не змінили, то інші підвищили їх на 10–30 відсотків. Хоча були й такі приклади, коли заробити намагалися завдяки зменшенню цін, використовуючи певний демпінг, отримати зиск від збільшення кількості замовлень.

“Подарунок” від “Укрзалізниці”

Зупинимось і на справах “приміських”. Тотального подорожчання вартості проїзду в приміському автотранспорті, на щастя, поки не відбулося. Та за кілька тижнів до автотранспортного колапсу, що стався в обласному центрі, “приємно” здивувала полтавців, що користуються послугами електричок, “Укрзалізниця”. Щоправда, тут жодних страйків, невиходів на маршрути і подібних неприємностей не було. Хоча ще у квітні Полтавська дирекція залізничних перевезень регіональної філії “Південна залізниця” АТ “Укрзалізниця” попереджала про ймовірні кроки щодо скорочення кількості приміських поїздів.
Цього не сталося. Але вартість проїзду збільшилася подекуди на 50–60 відсотків. Відтепер проїхати одну- дві зупинки від Південного вокзалу до “Східного” або “Дублянщини” коштує 8 гривень (раніше 5), проїзд на відстань 11 кілометрів сягнув 11 гривень (раніше 7 гривень 10 копійок). Варто зазначити, що на відміну від обґрунтувань маршрутників, котрі багато хто ставить під сумнів, закинути залізничникам те, що вони женуться за захмарними прибутками, важкувато. Адже ні для кого не секрет, що саме приміські залізничні перевезення і справді є чи не найбільш збитковими. У першу чергу через усталену практику безкоштовного проїзду пільгових категорій. Як повідомили порталу “Полтавщина” в “Укрзалізниці”, нові тарифи на перевезення пасажирів і багажу у приміському сполученні регіональна філія АТ “Укрзалізниця” встановила за погодженням з Полтавською ОДА. Однією з причин для прийняття такого рішення була збитковість організації перевезення пасажирів залізничним транспортом у приміському сполученні, а саме – борг Полтави перед дирекцією за перевезення пільговиків.
За інформацією “Укрзалізниці”, держава не виконує вимоги статті 9 Закону України “Про залізничний транспорт” стосовно компенсації перевізнику збитків. Щоб зменшити їх, залізниця вимушена підвищувати тарифи, адже у 2018 році по регіональній філії “Південна залізниця” у приміському сполученні було перевезено пасажирів, що належать до окремих пільгових категорій громадян, на суму 82,5 мільйона гривень. З них залізниці компенсували 14,9 мільйона гривень, тобто лише 18%.
І ось тут розпочинається найцікавіше. Те, про що ми вже писали у листопаді. Найбільше обурює пасажирів навіть не те, що ціни зростають, а те, що в процесі цих підвищень виникають по-справжньому анекдотичні ситуації, які наштовхують на думку, що всі питання можна вирішити, було б бажання…
Якщо пригадати ті ж приміські маршрутки (навіть після всіх офіційних пояснень), незрозуміло, чому вартість проїзду на одному і тому ж кілометражі і маршруті у різних перевізників може відрізнятися на 2–3 гривні. Та ситуація із залізничними квитками перевершила рівень абсурду в рази. Щоб не бути голослівними, приведемо дані з офіційного сайта “Укрзалізниці”. Ті, хто часто користується електричками, вже “насміялися” з цього нонсенсу, але для багатьох полтавців ці цифри можуть стати одкровенням. Чи знаєте ви, що, якщо купляти квиток у Полтаві, доїхати від обласного центру до, наприклад, Ковалівки, відстань до якої близько 10 кілометрів, вартує стільки ж, скільки проїзд до тієї ж Ковалівки, але… з Харкова (якщо купляти квиток на харківському вокзалі), а це більше ста кілометрів? “Не вір очам своїм”, але це правда. Просто харків’яни погодилися компенсувати збитки від перевезення пільговиків, а полтавці – ні. Як підсумок – “Укрзалізниця” мінімізувала свої втрати за рахунок полтавських пасажирів, які пільг не мають. До речі, тим, що не отримують достатньої компенсації за пільговиків, досить часто аргументують необхідність підняття тарифів для всіх інших категорій пасажирів і автоперевізники.

Органи місцевого самоврядування мають повноваження щодо регулювання (встановлення) тарифів

Повертаючись до теми приміських маршрутів, варто зазначити, що, як свідчать офіційні відповіді Міністерства інфраструктури України та Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області, перевізники нині мають повне право самостійно встановлювати такі тарифи на свої послуги, які вважають економічно обґрунтованими. Адже відповідно до статей 10, 11, 12 та 13 Закону України “Про ціни і ціноутворення” (далі – Закон) суб’єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують або вільні, або державні регульовані ціни. Вільні ціни встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін, на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Відповідно до статті 5 Закону Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної цінової політики, здійснює державне регулювання цін, визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін, визначає перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади. А Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. №240 “Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. №1548” скасовано державне регулювання тарифів на перевезення пасажирів на приміських і міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах.
У Законі все виглядає прекрасно – “відповідно до статті 10 Закону України “Про автомобільний транспорт” тарифна політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних типів транспортних засобів тощо”. На практиці маємо те, що маємо.
В той же час, як зазначається у відповіді Держпродспоживслужби, реалізація єдиної тарифної політики передбачає затверджену центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, методику розрахунку тарифів за видами перевезень. Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 17.11.2009 р. №1175 затверджена Методика розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 листопада 2009 р. за №1146/17162, і “є обов’язковою для застосування під час встановлення регульованого тарифу органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на послуги пасажирського автомобільного транспорту і має рекомендаційний характер під час формування вільних тарифів на ці послуги” (пункт 1.2).
Одночасно у листі Міністерства інфраструктури України зазначається: “Слід зауважити, що відповідно до підпункту 2 пункту “а” частини першої статті 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” повноваження щодо встановлення в порядку і в межах, визначених законом, тарифів на транспортні послуги належать до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають повноваження щодо регулювання (встановлення) тарифів на міських автобусних маршрутах загального користування.
Щодо питання виключення з Методики пункту 1.2, то зазначаємо, що Мінінфраструктури не підтримує зазначену пропозицію з огляду на те, що 17.03.2018 набрали чинності постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 № 180 “Про внесення змін до Порядку проведення конкурсу перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування” та № 181 “Про внесення змін до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту”.
Прийняття цих постанов дає змогу створити прозорі, конкурентні умови на ринку пасажирських автомобільних перевезень, що сприятиме встановленню тарифів на транспортні послуги відповідно до економічно обґрунтованого рівня. Тобто шляхом запровадження ринкових конкурентних умов і правил перевезень збільшується кількість перевізників, які надають послуги перевезення на конкурентних засадах, і, як наслідок, регулюється вартість і перевезення пасажирів у міжміському сполученні”.
Знову ж на папері все виглядає чудово. Але ж чому тоді при проведенні конкурсів перевізники фактично лише інформують про вартість проїзду? А жодної конкурентної боротьби саме у цій площині, як свідчить досвід, взагалі майже не виникає. Невже сфера пасажирських перевезень є настільки неприбутковою? Враховуючи, як “тримаються” за маршрути більшість перевізників і як нелегко зайти на ринок новому гравцю, виникають досить обґрунтовані сумніви щодо цього.

Так все-таки, чи можливо провести перевірку?

Як зазначається у листі, згідно з покладеними повноваженнями Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області здійснює державний нагляд (контроль) лише за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Тобто у випадку встановлення виконавчими органами сільських, селищних, міських рад тарифів на транспортні послуги Головне управління має право здійснити державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування даних тарифів.
Отже, якщо права споживача послуг у приміському громадському автотранспорті, визначені відповідним нормативним документом, порушено, він маєте право звернутися з відповідною заявою до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області. У заяві необхідно зазначити інформацію про найменування суб’єкта господарювання та його адресу (має бути розміщена в салоні транспортного засобу в доступній для пасажирів наочній формі), а також додати копії необхідних документів, які підтверджують факт надання послуги (квиток), обґрунтоване звернення до суб’єкта господарювання із зазначенням законних вимог з відміткою про вручення чи квитанцією про направлення поштою, відповідь на звернення (за наявності) та інших документів, що стосуються порушеного питання.
Та чи займаються встановленням відповідних тарифів органи місцевого самоврядування? Як зазначається у листі, наразі за наявною у Головному управлінні Держпродспоживслужби інформацією тарифи на перевезення пасажирів у приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні органами місцевого самоврядування не встановлюються. Тож і поскаржитися людина може хіба на якість обслуговування, а платити має стільки, скільки скаже перевізник.

Ситуацію врятують лише ринок та монетизація

Ось і виходить, що система державного регулювання фактично не працює, а повноцінний ринок, коли б перевізники конкурували поміж собою, в тому числі й стосовно ціни, так і не склався. Якщо додати до цього певну несправедливість щодо пільг (адже хтось користується ними чи не щодня, якщо не кілька разів на день, а хтось, можливо, використовує своє право раз на місяць чи навіть на рік, в той же час перевізники досить вміло використовують “пільгову” аргументацію під час тиску задля підвищення цін для пересічного пасажира), ми опиняємося у замкненому колі.
Вийти з нього можна хіба проведенням загальної монетизації пільг на всі транспортні перевезення, коли людина, що має відповідну пільгу, буде отримувати на руки “живі” гроші, якими нарівні з усіма іншими буде розраховуватися в маршрутці, тролейбусі чи електричці. Це не лише принесе у галузь кошти, а й водночас позбавить будь-якого перевізника аргументів щодо недоотримання компенсацій, а з іншого боку відкриє шлях саме для конкурентного розвитку ринку послуг з перевезення пасажирів, адже надасть сумлінному перевізнику стовідсоткові гарантії, що заробить він саме стільки, на скільки напрацює, і, спілкуючись з органами влади, матиме можливість підготувати реальні розрахунки вартості проїзду, котрі після відповідного контролю (а такий досвід з використанням громадських контролерів уже є у низці ОТГ) не будуть викликати жодного сумніву в громаді.
Ще одним шляхом є придбання самими ОТГ власного автотранспорту, і в цьому випадку встановлення тарифів на перевезення взагалі стане “справою техніки”. До того ж знову-таки призведе до збільшення конкуренції, що є шляхом до цивілізованого ринку.
Як і монетизація, перехід ОТГ на забезпечення пасажироперевезення власним автотранспортом потребує значних коштів. У першому випадку – в масштабах держави чи області, у другому – кожної конкретної громади. Але без цього шалені тарифні перегони триватимуть. І страждатимуть від них всі, та насамперед – пасажири, адже сформовані правила гри на сьогодні не задовольняють інтересів пересічного споживача, який, розраховуючись за послугу і таким чином виступаючи гарантом існування всієї галузі, постійно опиняється у ролі безправного заручника, якому у випадку чергового страйку чи необґрунтованого підвищення вартості проїзду і поскаржитися немає куди.

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий