Щедро сіяти зерно – як долю…

Щедро сіяти зерно – як долю…

І лягає у грунт зерно.
Сміливо
Віддає себе для майбуття…
Так говорить учений агроном, хлібороб, який уже відкрив для себе велике таїнство Природи у творенні кругообігу життя – просто й мудро. І так говорить поет, осмисливши власне призначення, простеживши «Одвічність/Людського/Буття», одного разу (і назавжди!) завваживши прагнення власної душі – творити, проростати в майбутнє своїм словом –
Як зернина, і я
До останку
Буду лиш Україні служить…
Як зернина, та все ж слову поета для проростання в майбуття потрібно більше – і він декларує, він обирає служіння.
Знаково, що цей вірш Володимир Слєпцов написав 1991 року, тож читається у ньому ще більше сенсів – то був і провіщений часом вибір: Україні служити, молодій державі, що нарешті здобула свою Незалежність. І ще красномовніше доповнює поет осмислення доби у вірші того ж року – «Пробудження»: «Скільки літ/Від нас Правду ховали!»; та врешті –
Неповторна, свята і єдина,
З Незалежності,
З Волі,
З Добра і Краси
Піднялася у світ Україна!
…Гортаю книжку вибраних поезій Володимира Слєпцова «Між променів жита», почуваючись так, ніби опинилася в його господі, і більше того – у його земному світі, і ще більше – у всесвіті його душі. Усе тут гармонійно вибудувано-виписано, і все – на міцному фундаменті любові до батьківської хати, матусиної пісні, рідного села, отчого поля, співу солов’я. Усе для нього – поезія, щедро розлита «Під сонцем і небом/Між променів жита». І в своєму служінні поет щиро зізнається:
Йду між люди –
Свої ж бо, рідня.
І себе роздаровую всюди.
Цим живу,
Цим щасливий щодня.
Йде він «Щедро/Сіяти зерно/Як долю» і щиро зізнається:
Усе частіше думи обсідають:
Як для людей
Корисніше прожить?
Усі ці поетичні цитати наче теплим сонячним променем підсвічують рядки біографії Володимира Слєпцова, які теж цікаво прочитати саме сьогодні, адже поет щойно зустрів уже 60-й свій травень. Народився він у Харкові, де навчалися тоді його батьки. Закінчив середню школу в Карлівці, навчання продовжував у Полтавському сільськогосподарському інституті, обравши фах агронома (1983), в Харківському регіональному інституті Академії державного управління при Президентові України – став магістром державного управління (2002).
Працював у колгоспі на посаді агронома-насіннєвода, був головним спеціалістом виробничого об’єднання. Затим – першим секретарем Карлівського райкому комсомолу, завідуючим відділом райкому партії. З 1988 року – на державній службі: заступник голови Карлівської райдержадміністрації, голова Диканської райдержадміністрації, начальник управління агропромислового комплексу Полтавської облдержадміністрації, голова Карлівської райдержадміністрації, у 2010-му – міський голова Карлівки… Обирався депутатом Карлівської районної та Полтавської обласної рад. Нагороджений двома Почесними грамотами Кабінету Міністрів України, іншими відзнаками.
Багато посад, багато справ, увінчаних успіхами і досвідом, але поезія завжди надихала й вела. З часом до неї додалася публіцистика, бо ж творча людина з великим практичним досвідом не може бути байдужою до актуальних проблем сьогодення. Статті Володимира Слєпцова друкувалися в багатьох всеукраїнських, місцевих виданнях, зокрема і в «Зорі Полтавщини». Видано збірки поезій «До отчого поля іду», «Освідчення», «Корені роду». А ще написано близько 20 пісень у співдружності з полтавським композитором Олексієм Чухраєм. «На ноти просяться слова» – в окремому розділі книги надруковані вірші, що вже співаються. І якщо далі говорити про названу книжку, то завершує її розділ «Землю рідну не віддам нікому!», що починається із вірша «А війна за війною…».
Окремим рядком – про твори для дітей: для них видано більше десяти книг.
Володимир Слєпцов – член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Спілки літераторів Полтавщини. Лауреат літературно-мистецьких премій імені Василя Симоненка, Панаса Мирного, Дмитра Луценка, імені Наталі Забіли журналу «Малятко», триразовий лауреат Всеукраїнського конкурсу «Майстер».
Щиро вітаємо Володимира Слєпцова з 60-річчям, зичимо й надалі натхнення, козацького здоров’я, нових успіхів!

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Володимир СЛЄПЦОВ
ОДНА-ЄДИНА…
Наш мирний лелека
Над степом розкрилено лине,
І квітне в розвої співуча Дніпра
далина…
Я вірю у правду –
В оту найсвятішо-єдину.
Я вірю у долю –
Вона у людини одна.

Іду уперед
У ясну і похмуру погоду,
І навіть тоді, коли в небі тривожно
гримить.
Я вірю у краще майбутнє землі і
народу,
У матір,
Яка виколисує Вічність і мить.

Під сонцем і вітром
Крокує у завтра Вкраїна.
Синівська любов мене з нею
надійно єдна.
Як мати,
Котра найрідніша в житті і єдина,
Отак
І Вкраїна
Для мене –
Навіки одна!
(2000)
КВІТНЕ ГОРОБИНА
Обірвали снігурі
В саду горобину,
Засмутились матері –
Плачуть без упину.

Задивились ясени
В широку долину –
Визволять пішли сини
Рідну Україну.

Їм платить не півціни
Визначила доля –
Полягли орли-сини
На ратному полі.

А вгорі палахкотять
Зоряні Стожари…
І пішли у небуття
Грізні яничари.

На місцях тяжких боїв
Квітне горобина…
Пам’ята своїх синів
Ненька Україна!
(2004)

ВОЛОШКИ
Обстрілює Саханку ворог щодня.
Та міни летять й на не зібрану ниву.
«Загинуть волошки», – говорить
Бридня
І скрушно погладжує голову сиву.

Михайло Бридня не давніш, як
торік,
Ботаніку дітям читав тут у школі.
Та раптом – війна, і уже чоловік
В траншеї, щоб битись безстрашно
за волю.

А щодо волошок, то вчитель ураз
Помітив між жит їх синенькі
голівки.
Тепер у тривозі, що путінський сказ
І їх знищить так, як селянські
домівки.

Лютують злочинці –
По Саханці б’ють!
Здається, нічого немає святого…
А в небі задимленім дрони снують,
І лине з підвалів молитва до Бога…

Триває з агресором клятим війна.
І крові людської, і горя доволі…
Та вперто волошки висинюють на
Побитому «градами» житньому
полі.
(2015)
(Друкується за виданням: Володимир Слєпцов «Між променів жита». Полтава. «Полтавський літератор», 2016).

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий