Листи до редакції

Що сказати онукові?..

Швидко плине час. Здається, ніби вчора пролунав перший дзвоник у школах, а вже й місяць минув. До тієї події ми всією родиною готувалися по-особливому, адже наш молодший онук нині – першокласник.
Дмитрик з нетерпінням чекав свята Першого дзвоника. Він уже вміє читати по складах, лічить до десяти, знає, що коли звучить Державний Гімн України, то треба тримати праву долоньку на лівому боці, там, де серце. «Чому?» – цікавився хлопчик. «Бо таким чином ми висловлюємо сердечну повагу до своєї Батьківщини», – пояснив Дмитрику. «А що таке Батьківщина?» – невгавав онучок. «Наша Полтава, твої тато й мама, тополя за вікном, Дніпро, куди ми їздили в червні, Карпати, поблизу яких живе твоя двоюрідна сестричка Уляся, Київ і предковічний Софійський собор, ми з бабусею Галею, ну все навколо», – розповів, як зумів, малому чомучці. Певен, прийде пора – і він сам додасть до мого визначення Батьківщини свої думки та відчуття.
…31 серпня, саме того дня був перший дзвоник у нашій школі, всією сім’єю пішли на урочистості, щоб привітати нашого першокласника. Він дуже гордився вишиванкою, яку подарувала йому бабуся. Все чекав того моменту, коли покладе праву долоньку на лівий бік – там, де серце. І… не дочекався. Різноманітні чебурашки весело наспівували мелодії минулих десятиліть, «астрологи» віщували, яким буде навчальний рік, були ще якісь напівзабуті персонажі радянського агітпропу. От тільки Котигорошка, Барвінка з Ромашкою не було. Не лунав і Державний Гімн України. Дмитрик усе допитувався, чому ж він не чув тих величних акордів? Що йому мав відповісти?..
Я не називаю номера тієї полтавської школи, де так «славно» привітали учнів із Днем знань. Мабуть, керівники, педагоги «впопихах» забули про символи держави, про те, що молодь, навіть зовсім юне покоління, дуже чутлива до подій, які відбуваються в країні й з країною.
Спілкуючись зі знайомими, дізнався, що про Державний Гімн на урочистих заходах, присвячених Дню знань, чомусь забули не лише в нашій школі. Саме ця прикра обставина і змусила мене написати листа до «Зорі Полтавщини». Я не хочу якихось «оргвисновків». Хочу, щоб, прочитавши мого дописа, «запихавшиєся» організатори навчально-виховного процесу врешті вийшли із такого стану.

Петро КУРІННИЙ,
пенсіонер.
м. Полтава.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий