«Що? Знову?», або Чи спроможні громади впливати на перевізників

«Що? Знову?», або Чи спроможні громади впливати на перевізників

Після чергових новин із споконвічного «поля бою» між перевізниками з одного боку барикад та представниками органів місцевого самоврядування і пасажирами міського та приміського транспорту з іншої на думку спадають саме ці винесені у заголовок слова з геніального мультиплікаційного фільму «Жив-був пес».

«На інших фронтах без змін…»

Як ми і передбачали у попередньому матеріалі, який був присвячений цій темі («Великі – «по шість», маленькі – «по вісім», або Чи зміниться якість обслуговування у транспорті після підвищення вартості проїзду?» («Зоря Полтавщини» від 11.06.2021), підвищення вартості проїзду жодним чином не вплинуло на якість обслуговування пасажирів. На маршрути виходять ті ж самі «Газелі» з протертими сидіннями та «вареними-перевареними» кузовами. Так само лунає «шансон», а точніше кажучи – блатняк. Так само водії влаштовують перегони між собою, щоб «набрати» якнайбільше пасажирів. Єдине, що варто зауважити, це те, що влітку на вулицях обласного центру з’явилися великогабаритні автобуси Solaris польського виробництва. Вони обслуговували кільцевий маршрут Полтави, відносно нові та відповідають екологічним вимогам стандарту Євро-5. У Solaris передбачені місця для дитячих та інвалідних візків, автобус низькопідлоговий, обладнаний кондиціонерами, USB-розетками, системою відеонагляду, пасками безпеки тощо. Коротше кажучи, до нас завітала Європа! Але вже за місяц в інтерв’ю інтернет-виданню «Полтавщина» перевізник зазначив: «Нові автобуси їздять у мінус. Вони не дають прибутку — це просто така рекламна акція. Вартість автомобільного газу зросла до 22 гривень за літр. Solaris на день спалює газу на 4 тисячі гривень. Великий автобус перевозить за день приблизно 600 пасажирів. За добу у Solaris лише на 100 квитків більше, ніж у «Рути». Виручених коштів не вистачає навіть на зарплату водію і кондуктору. Зараз у нас їздить чотири Solaris і два MAN. У мене особисто є ще 10 великих автобусів. Якби вони були мінімально плюсові, вони б уже всі виїхали. Великий автобус у наших умовах довго не протягне. Я моніторю ситуацію в місті. Замість 290 приватних автобусів, які декларовані перевізниками, виїздить на рейси 200. Тобто всього 2/3 машин виїжджають на маршрути. Немає пасажиропотоку на великі автобуси. Хоча там і кондиціонери працюють, щоб людям було комфортно. Але не назбирується людей, аби автобуси хоча б в нуль працювали. Можливо, щось із 1 вересня зміниться. Влітку, може, і не було сенсу виїздити, бо пасажирів мало. Загалом у нас зараз дуже слабкий пасажиропотік. Багато людей сіли на власне авто, мало хто користується громадським транспортом…»
Ось на цьому моменті варто зупинитися окремо. По-перше, перевізникам, мабуть, варто замислитися, а з чого це раптом люди масово перейшли на користування власним автотранспортом, і чи не пов’язано це з підвищенням вартості проїзду у транспорті громадському? Чи не «рубають» цим власники маршруток «гілку, на якій сидять»? А по-друге, розмови про слабкий пасажиропотік ми чуємо з року в рік, саме цим, серед іншого, кожного разу аргументується необхідність підняття вартості проїзду. Але об’єктивної картини, реальних цифр, яким можна було б довіряти, полтавці ніколи не отримували. З точки зору автора цих рядків, головним надбанням громади міста від впровадження системи електронного квитка мала б стати саме об’єктивна інформація про кількість перевезених пасажирів, рентабельність перевозок, навантаженість маршрутів. Тобто які з них варто було б «підсилити», з яких прибрати зайві автобуси і маршрутки. Можливо, ми б нарешті дізналися реальну, а не взяту «зі стелі», вартість проїзду на різних маршрутах. У місті давно виникла потреба переглянути транспортну сітку. Не повинні містяни в такому компактному населеному пункті, як Полтава, або їхати на перекладних, тим більше вже «по шість» та «по вісім», або чи не годинами чекати маршрутку, щоб, наприклад, виїхати з району вулиці Маршала Бірюзова на Огнівку.

Валідатор як привід знову підняти ціни?

І ось, здавалося б, радісна новина – 2 вересня у міськвиконкомі відбулося голосування за результати конкурсу щодо впровадження електронного квитка у громадському транспорті. Вже за два місяці система має запрацювати, але є одне «але»…
Спочатку валідатори встановлюватимуться лише на комунальному громадському автотранспорті, а це лише з півсотні тролейбусів і близько двадцяти автобусів. Зазначимо, що в цьому транспорті і раніше справно видавали квитки, тож рух пасажирів, а отже, завантаженість і рентабельність, прорахувати було нескладно. А ось «маршруточники» від валідаторів продовжують сахатися, пробачте на слові, як «чорт від ладана». Тепер мотивують це тим, що їм знову ж таки буде невигідно «віддавати» близько 10 відсотків за обслуговування системи е-квитка фірмі, що перемогла у конкурсі. Мовляв, якщо зараз працювати ще якось можна, то після введення
е-квитка перевезення пасажирів знову буде збитковим. Пішли розмови про підняття вартості проїзду вже до 10 гривень, і лише тоді це буде рентабельно. Щоправда, навесні рентабельною називали вартість проїзду 13 гривень, але то таке… Складається враження, що це або лише привід для чергового підняття цін, або ж перевізники просто не бажають, щоб громада дізналася справжні цифри пасажироперевезень і прибутку.
Проведемо нескладні арифметичні розрахунки. Зараз одна поїздка на автобусі коштує 8 гривень. За умовний валідатор доведеться віддати 80 копійок, тобто залишається 7 гривень 20 копійок. Але ж підняти вартість проїзду пропонують на 2 гривні, тож на руки перевізнику залишиться 9 гривень з однієї поїздки, що на гривню більше, ніж зараз. Дивна арифметика, чи не так? Чи спроможна громада вплинути на апетити тих, хто її обслуговує, чи «поведеться» міська влада на вимоги перевізників? Побачимо вже за пару місяців. На жаль, цілком можливий сценарій, коли впровадження е-квитка «загальмується» на встановленні валідаторів лише у комунальному транспорті. Або ж знову за все заплатить споживач, вчергове услід за вовком із мультфільму запитуючи: «Що? Знову?»…

За проїзд на роботу – чверть мінімальної зарплати. Чи не занадто?

У Полтаві процес підняття тарифів відбувається ще більш-менш цивілізовано: проводяться громадські слухання, про збільшення вартості стає відомо за кілька місяців. Тож громада має можливість хоч якось підготуватися, врешті-решт багато пересічних громадян і справді пересіли за кермо власних авто, а ті, чиї статки не дозволяють придбати автівку, нині користуються велосипедами та електросамокатами. Багато хто взагалі влітку ходить на роботу пішки.
У сфері ж приміського автосполучення коїться «повний безкрай». Про підняття цін пасажири дізнаються чи не в день, коли це стається. До того ж і «ціна питання» далеко не три гривні. Можна назвати маршрути, на яких з весни ціни примудрилися підняти двічі. І проїзд, який вартував для прикладу 17 гривень, тепер вартує 25. А той, що 25, – усі 40. При цьому кілометраж подекуди цілком співставний із тим же «кільцем» у Полтаві. Але тут електросамокат вже не зарадить…
Знову повернемося до арифметики. Якщо «мінімалка» в Україні зараз складає 6 тисяч гривень (до речі, це ще й із податками), то чи справедливо віддавати за проїзд на відстань 15–18 км 50 гривень на день? За робочий місяць це 1100 гривень, тобто майже чверть зарплатні, яка залишається «на руках». І не лише віддавати, а ще й вислуховувати, що перевізники чи не благодійністю займаються, бо пасажирів усе менше, тож будуть скорочувати кількість рейсів, а потім ще раз піднімуть ціни. Так їх і буде менше, бо при таких розкладах скоро багатьом мешканцям приміських сіл взагалі буде невигідно їздити на роботу.
Єдиним шляхом захисту прав на цивілізоване перевезення громадським транспортом пересічного сільського мешканця є придбання комунальних автобусів. Ця ідея давно реалізована в багатьох громадах у західних регіонах нашої країни. Є позитивні приклади і на Полтавщині. Зокрема у 2019 році придбали власний автобус у Коломацькій ОТГ. Як розповів кореспонденту «Зорі Полтавщини» голова місцевої громади Євген Почечун, приводом для цього стали чергові «тарифні війни» з перевізниками, які, зрозуміло, стверджували, що перевозити пасажирів нерентабельно. Маршрут був під загрозою закриття. Громада на це піти не могла і вирішила питання кардинально. Нині комунальний автобус чотири рази на день здійснює рейс на Полтаву й у зворотньому напрямку, обслуговує мешканців 5 сіл громади. Учасники АТО їздять безкоштовно, також раз на тиждень безкоштовно до обласного центру і назад мають можливість з’їздити пенсіонери. До речі, і для тих, хто розраховується за проїзд, його вартість на кілька гривень менша, ніж у приватного перевізника. Прибутку автобус не дає, але, окрім усього іншого, двоє водіїв і двоє кондукторів мають роботу й отримують зарплату, з якої в громаду йдуть податки. Ось, як то кажуть, і вся арифметика…
Чи скористаються цим досвідом інші громади навколишніх приполтавських ОТГ, та, врешті-решт, чи робитиме більш активні спроби «зіскочити» з гачка приватних перевізників і міська влада, покаже найближчий час.

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий