“Щоб було смішно, а не боляче…”

“Щоб було смішно, а не боляче…”

І досі не можу це усвідомити. Не можу й не хочу! Серце відмовляється вірити – не стало Олени Савченко, Лєнки-Нєтлєнки.
… Тільки 15 хвилин тому розмовляли, сміялися, раділи, бажали одна одній усіх гараздів, і раптом – прірва, яку не перестрибнути.
Найважче писати про близьких людей. З Оленою ми товаришували близько тридцяти років. Весела, енергійна, струнка, вона виглядала значно молодшою за свої роки, й навіть онуки ніколи не називали ії бабусею. Якось, років 13–14 тому, коли народилася Машка і я привітала Лєнку з почесним званням «бабусі», вона навіть образилася: «Бабусі на базарі насінням торгують! Я не бабуся, а старша мама». Лєнка називала себе також «мамою другого покоління», тільки вона таке могла вигадати.
Подільчива, доброзичлива, Лєнка нікому не заздрила, не тримала каменя за пазухою, і хоч їй не завжди легко жилося (двох дітей виростила без чоловіка), не скаржилася на життя. Увесь життєвий біль, розчарування, негаразди вона переливала в свої «нєтлєнки». Писала з гумором, величезною самоіронією про те, що печалить, і про те, що радує. Розуміючи, що життя трагікомічне і стогонами не допоможеш, вона робила свою справу, а здібностей і талантів у Олени було чимало. Її інколи називали «Губерманом в спідниці», та насправді вона була унікальною, ні на кого не схожою в своїй творчості. За простенькими, на перший погляд, іронічними віршиками стояла серйозна життєва філософія й досвід людини, яка звикла сміятися крізь сльози.
Трясётся от страха разгневанный
Марс,
Меня опасаясь невольно:
Да! Я превращаю трагедии –
в фарс!
Чтоб было смешно, а не больно!
Їі фрази, рядки, гумористичні метафори миттю ставали крилатими, розліталися Полтавою й потім жили окремим, незалежним від авторки життям. Дехто познайомився з Нєтлєнкою завдяки «Жовтій газеті», де був популярний розділ «Мазня на паркані». Лєнка частенько туди писала, просто так, для розваги. Якось в Америці надрукували кілька її віршів аж в п’яти газетах.
Олена Савченко – авторка двох поетичних збірок. Могло б бути значно більше, та їй важко було довести написане до ладу: це ж треба набирати (з комп’ютером вона не дружила), систематизувати, докласти чимало організаційних зусиль, щоб видання відбулось. Я вже не кажу про фінанси, які найчастіше їй «співали романси». На все це в Лєнки був один аргумент: «Не хочу заморочуватися!». Їй подобався сам процес творчості. Вона записувала свої рядки на тому, що в ту мить було під рукою: на сигаретних пачках, театральних квитках, програмках та запрошеннях, а вже потім переписувала начисто на папері. Цікаво, що свої веселі вірші Лєнка писала у важкі моменти, коли життя чи обставини зовсім не сприяли творчості. Таким чином «висміювала» свій біль і свої проблеми.
В девичестве я – Журавлёва,
А вовсе не Ахматова.
Она любила Гумилёва,
А я люблю женатого!
Про те, що і як їй боліло, не завжди знали навіть найближчі, Лєнка ніколи не виносила свої проблеми на загал. У будь-якому товаристві ії бачили лише з посмішкою на обличчі. До цього звикли й саме так її сприймали. Проте «нарив» чи «надрив» проривався окремими рядками, які вражають своїм драматизмом і глибиною: «Мне суждена свобода одиночества / И жуть его, и боль его, и тишь его…»
У театрі «Надежды маленький оркестрик» Олена Савченко була клоунесою. Без неї наші виступи виглядали б пріснуватими, без солі й перчику. Вона вміла представити власний вірш у вигляді маленького шоу з переодяганням, неймовірним реквізитом, капелюшками, бантами, пір’ям… Мене завжди вражала в ній величезна фантазія, бажання зробити для людей свято. Це стосується не тільки театру, а й повсякденного життя. До дня народження своїх знайомих вона починала готуватися за кілька місяців, шукала по секондах та різноманітних крамницях якісь маленькі дрібнички, що, на її думку, відповідають тій чи іншій людині. Майже завжди писала якийсь віршик-присвяту. Приходила додому з цілою торбою жартівливих подарунків, діставала їх, наче фокусник, з рукава. Це завжди було весело, яскраво, феєрично.
Олена була прекрасним педагогом і фахівцем своєї справи, мала досить рідкісну професію – «російська мова для іноземців». Вона навчила говорити російською та українською сотні, а можливо, й тисячі студентів з інших країн. Досить тривалий час вона працювала в Полтавській аграрній академії, а потім, уже на пенсії, вела індивідуальні приватні уроки. Лінгвістично обдарована людина, вона, крім української та російської, володіла кількома мовами – французькою, англійською, іспанською, турецькою і навіть трохи китайською, бо певний час викладала китайським студентам. У Олени є цілий цикл прекрасних «навчальних віршів», які допомагали іноземцям вивчати російську чи українську мови. До речі, її навчальні вірші було надруковано в популярному журналі «Русский язык за рубежом» – вони пішли у 89 країн світу. Не всім відомо, що Олена писала також чудові дитячі вірші. Вона жалкувала, що так і не видала книги для дітей.
В Олени Савченко були золоті руки. Вона в’язала, шила, вміла зробити красу навіть із непотребу. Пів Полтави вона обдарувала власними виробами – квітами, іграшками, дзвониками. Живі квіти теж любила. Пророщувала з черенків троянди, з гілочок – тую та інші рослини, вирощувала квіти з розсади.
Та найбільшою любов’ю Олени Савченко була її власна родина. Багато уваги вона приділяла вже дорослим дітям, а також розвитку онучок – Марії та Інги. Як старша подруга з більшим досвідом, щось радила й мені, як «початкуючій бабусі». Взагалі Лєнка вміла товаришувати, і це, я переконана, можуть підтвердити всі її подруги, усі, хто знав її особисто…
Какое счастье – просто жить!
Любить, смеяться, пить вино,
С детьми, с собаками дружить
И знать – ты с ними заодно.
Какое счастье – просто так
Прийти в свой сад,
Не ради мзды, а чтобы жить
С природой в такт,
Смеясь и отпустив бразды.
Какое счастье – жить да быть,
Все то, что было, будет впредь,
То плача, то смеясь, любить,
Глазами детскими смотреть.
Ні! Не можу, не хочу приймати оте «була». Олена Савченко, Лєнка-Нєтлєнка, люба, близька подруга, ти була, є й будеш у моєму серці!

Інна СНАРСЬКА (ДІДИК)
Письменниця, журналістка

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий