Східні загрози російському імперіалізму

У Росії більшість населення вважає НАТО, США своїми лютими ворогами, ненаситними імперіалістами, які прагнуть встановити своє панування над усім світом. Хоча це примітивна пропагандистська вигадка, яка наполегливо утверджується реакційними режимами із самісінького кінця «холодної війни». Насправді ж НАТО і США в жодної країни не захопили бодай сантиметра території, не мали жодних намірів воювати з Російською Федерацією, навпаки – дуже побоювалися її. Реальний же ворог, який становить найбільшу загрозу цій імперії, розташовується не на Заході, а на Сході. Його росіяни вважають своїм найкращим другом і найвірнішим союзником. Це Китайська Народна Республіка. Також ще багато держав дотримуються оцінки, що Китай проводить помірковану політику, прагне здобути провідне місце в світі, не брязкаючи зброєю, а суто економічними засобами.
Але це не відповідає дійсності. Він така ж войовнича імперія, як була і радянська, а нині путінська росія. Це підтверджують багато подій комуністичної історії КНР. Згадаймо захоплення Тибету в Індії, сутички з нею за прикордонні території в 1962 і 1967 роках, військовий конфлікт з В’єтнамом у 1979 р. Дійшло до того, що дві головні комуністичні держави – СРСР і КНР , між якими ще з 1930-х років встановилися тісні дружні контакти, – 1969 р. зійшлися в боях за крихітний, ніскільки не важливий для них прикордонний острівець Даманський. Головною причиною конфлікту стали особисті почуття неприязні, що виникли між радянськими правителями Сталіним і Хрущовим та китайським Мао Цзедуном.
Територіальні суперечки існували чи й нині тривають між Піднебесною імперією і більшістю сусідніх з ним країн. Часто виникають вони за острівці, масово розкидані в Південно-Китайському морі, бо там є поклади цінних корисних копалин, пролягають зручні морські шляхи. Там Китай захопив контроль над 20 острівцями із 100, заснував військові бази, практикує завезення матеріалів для штучного створення нових острівців для військових потреб.
Як російські правителі нині прагнуть забрати собі всі володіння, що належали радянській імперії, так і китайські мріють відновити всю свою територію колишньої імперії Цінь, що в середині ХІХ ст. розпалася під ударами колоніальних країн. За умовами мирних договорів, укладених між росією і тією імперією в 1851, 1860, 1896 роках, та і захопила величезні території, знані нині як російський Далекий Схід. Китайці про них не забувають, почали регулярно позначати як свої на історичних картах і атласах. Хоча нині між КНР і російською федерацією вже відновилися товариські взаємини, але це типова дружба між двома імперіями, які прагнуть відкусити одна в одної побільший шмат території. Щодо цього росіяни не висловлюють якихось претензій на державному рівні, тільки щосили лають Хрущова за те, що віддав Китаю начебто споконвічні російські землі з містами Порт-Артур і Дальній. Але те не сприймається серйозно, а як скиглення окремих політиків.
Для китайців же цілком реальною є можливість без воєнних ризиків та міжнародних ускладнень відібрати у російської сусідки величезний шмат своїх колишніх володінь – ті далекосхідні землі. А це 40 відсотків загальної площі федерації. І в переважній частині 11 тамтешніх регіонів більшість населення вже становлять емігранти з КНР, які б із задоволенням вітали створення там народних республік під китайською назвою. А як свідчить війна в Україні, федерація не здатна буде чинити тривалий опір окупантам, бо дуже поступається їм і кількістю війська, і якістю зброї. А допомагати їй ніхто не наважиться, навіть Іран чи Північна Корея.
Але росіяни переконані, що такого не станеться, адже ближчим часом КНР наважиться захопити Тайвань і застрягне там у війні з Америкою, яка змушена буде боронити сепаратистський острів. Однак схоже, що нинішні правителі Піднебесної не такі недолугі стратеги, як путін та його кліка. Вони не позбавлені логічного сприйняття дійсності, бачать передумови того, що невдовзі Тайвань, як і Гонконг, може мирно повернутися в обійми своєї вітчизни. Цілком реальний і варіант, що котрийсь із американських президентів не захоче воювати за той далекий острів, а займеться будівництвом паркану на кордоні між США і Мексикою, боячись, що велика кількість перебіжчиків утворить там народну республіку Техас.
Останнім часом обставини склалися так, що на Сході, в Центральній Азії, може виникнути ще одна загроза для росії. Це пов’язане з тим, що на її кордонах з’явилося 5 нових держав – колишніх радянських республік: Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Туркменистан, Таджикистан. Вони займають значну багату корисними копалинами площу, налічують близько 75 мільйонів чоловік населення. Відчувається ще їхня значна економічна і політична залежність від рф, слабкий розвиток демократичних засад управління. Але проникає і бізнес з інших країн, посилюється вплив Китаю, США, а особливо Туреччини. Виникають спільні з нею підприємства як мирного, так і військового призначення, щодо цього укладено вже 40 різноманітних угод про співпрацю.
Проводяться спільні військові навчання, молодь масово їде здобувати там освіту. І це викликає особливу тривогу в росії, адже останнім часом турецька влада взяла курс на відновлення колишньої своєї Османської імперії. І мала для того підстави. За останні 25 років населення в країні виросло на 25 мільйонів і нині становить 85 мільйонів чоловік. Це найбільше серед країн НАТО, де повсюди спостерігається спад. Зросла військова могутність Туреччини, вона зіграла відчутну роль, допомагаючи Азербайджану перемогти Вірменію у війні за Карабах, в поваленні диктатури Асада в Сирії. А нові середньоазіатські держави, які, окрім Таджикистану, мають тюркське походження, можуть надати потужну підтримку імперському прагненню турків. Їхня допомога може зіграти важливу роль у боротьбі за незалежність розташованим поблизу найбільшим тюркських автономіям – Татарстану і Башкортостану. Втрата цих особливо багатих нафтою регіонів стала б дуже болючим ударом для федерації.
Молоді держави цього регіону росія ще вважає своїми володіннями, першими кандидатами, які згодні вступити до відновленого нею радянського союзу. Але вже наштовхується на опір. Найбільший спротив чинить Казахстан, який досяг значних успіхів у розвитку економіки. Тому він і зазнає особливо сильного російського тиску. Путінські рашисти користуються проживанням на його території чималої кількості російськомовного населення, влаштовують там сепаратистські акції, постійно погрожують збройним вторгненням. Можна з упевненістю сказати, що якби путінці не наштовхнулися на рішучу відсіч своїй агресії в Україні, то давно б уже захопили значну частину Казахстану.
Є й інші загрози на цих кордонах федерації, зокрема виникнення війн за воду між деякими тутешніми державами. І вони можуть бути значно серйознішими, ніж вигадки про західну небезпеку.

Валентин ПОСУХОВ,
журналіст.

P.S. На жаль, днями на 87-му році Валентин Посухов пішов із життя. Відомий полтавський журналіст, професіонал, добра, талановита людина. Свого часу Валентин Іванович тісно співпрацював із нашою газетою, був відповідальним секретарем Полтавської обласної організації НСЖУ. Цю статтю він надіслав до редакції за місяць до своєї смерті. Навіть у своєму поважному віці він не був байдужим до суспільно-політичних процесів. Друкуємо її на знак глибокої поваги до пам’яті нашого колеги.