Шишацька республіка  юних краєзнавців

Шишацька республіка юних краєзнавців

Близько десяти років поспіль проводять археологічні розкопки у Шишаках учні та випускники Полтавської обласної гімназії-інтернату для обдарованих дітей імені А. С. Макаренка Полтавської обласної ради (директор – Валерій Шульга), 18-ї школи Полтави (керівник – Геннадій Павелко) та учасники археологічного гуртка Полтавського центру туризму і краєзнавства учнівської молоді (керівники археологічних гуртків – Наталія Бровко і Юлія Рябуха).

Коронна страва – борщосупокуліш

На березі мальовничого ставу під розлогими кронами багатолітніх кленів та тополь щоліта вирує справжня маленька республіка юних археологів зі своїми законами і традиціями. Упродовж кількох тижнів діти пізнають на практиці цікавий і розмаїтий світ історичної науки та людського спілкування.
– Дуже подобаються атмосфера, яка тут панує, краєвиди, – розповідає десятикласниця Полтавської обласної гімназії-інтернату для обдарованих дітей імені А. С. Макаренка Ірина Головко. – Цікаво на самому розкопі. Ввечері збираємося біля вогнища, граємо в різні ігри, співаємо пісні, просто говоримо, жартуємо. Набираємо стільки позитивного заряду, скільки не вдається його надбати за все літо.
– Приїжджаю сюди вдруге, – говорить Дарина Северин. – Навчаюся в історичному класі гімназії-інтернату. Тож цікавлюся історією, але мрію стати юристом. В експедиції почуваєш себе самостійним, поринаєш у доросле життя. Усі справи тут дуже відповідальні. Навіть просте приготування їжі. Дуже приємно, коли тобі всі дякують за смачні страви.
– Якісь коронні є серед них?
– Так, – сміється. – Це – борщосупокуліш.
– Що?..
– Торік не було буряка, вирішили зробити замість борщу супчик. Занадто багато кинули каші. Випадково вийшла дуже смачна страва. Назвали – борщосупокуліш. Зараз часто просять приготувати саме його.
– Їжджу на розкопки з дитинства, уже сьомий рік поспіль, бо батько – археолог, – приєднується до розмови дев’ятикласник Влад Сапєгін. – І він є науковим співробітником експедиції. Гарно проводжу тут частинку своїх літніх канікул. Багато емоцій, коли трапляються знахідки чи дружно колективом готуємо їсти, біля вогнища співаємо пісні чи просто разом проводимо час. Археологія вабить, стала моїм хобі. У майбутньому ж хочу займатися комп’ютерним програмуванням та веб-дизайном.

Казан – батько, лопата – мама

Шишацька республіка  юних краєзнавців
Заслужений учитель України Сергій Сапєгін.

Один із керівників експедиції, археолог, заслужений вчитель України Сергій Сапєгін в археології ще зі студентської лави. На розкопки їздить майже 30 років, останні вісімнадцять – зі своїми учнями та випускниками гімназії. Вони вже встигли побувати у Полтавському, Котелевському, Кобеляцькому, Машівському, Диканському та Новосанжарському районах. Із 2009 року разом із завідувачем відділу палеогончарства Інституту керамології відділення Інституту народознавства НАН України Анатолієм Гейком та кандидатом історичних наук, науковим співробітником відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень Інституту археології НАНУ Романом Рейдою досліджують могильник черняхівської культури у Шишаках.
– У районі колишнього Шишацького цегельного заводу почали брати глину – більшу частину могильника зруйнували, – пояснює Сергій Сапєгін. – Коли ми дізналися про це, приїхали і провели археологічні розвідки, а потім розпочали розкопки.
– Яка їхня мета?
– Реконструювати минуле. Ми можемо за матеріалами розкопок писати історію: як жили наші пращури, чим займалися, які загалом ремесла були. Зокрема завдяки дослідженню цього могильника бачимо зв’язки з Римською імперією, налагодження потужного імпорту. Про це свідчать такі знахідки, як скляні кубки та намисто, металеві пряжки, кістяні гребені, глиняний посуд. Їх щороку централізовано здаємо до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
– “Чорні археологи” шкодять?
– Ми їх називаємо не інакше як грабіжниками і мародерами. На археологічних пам’ятках проходять із металошукачами, залишаючи після себе ямку на ямці. Якби була моя воля, то заборонив би металошукачі для широкого використання. Тільки – для професійних археологів.
– Часто ними користуєтеся?
– Хіба що задля кінцевої перевірки дослідженого місця. Адже головний інструмент все-таки – лопата. Потім – щіточки й вимірювальні прилади.
– У вас тут справжня археологічна республіка. Які традиції існують?
– У таборі розмовляємо виключно літературною українською мовою, ніяких русизмів і суржику. Три-чотири години копаємо. Потім – лекції на різну тематику, не обов’язково історичну, практичні заняття. Наприкінці експедиції усіх дітей посвячуємо в юні археологи. Вони проходять певні «випробування»: співають, дають клятву працювати на благо України. Не обходиться й без гумору та елементу казковості. Приміром, ставимо імпровізовану виставу, де казан – батько, лопата – мама… Цінується допомога одне одному. Хлопці миють посуд. Усі дівчатка чистять картоплю, варять. У перший день, як приїхали, після природогубів зібрали майже… 60 мішків сміття. Декілька днів виносили.
– Охочих потрапити в експедиції багато?
– Так. Але школярів відбираємо разом із психологом, медсестрою, класними керівниками. Колишні ж випускники, а нинішні студенти, обов’язково про свій приїзд повідомляють заздалегідь. Адже прийняти всіх нелегко. У деяких експедиціях було понад 40 чоловік.
Неймовірна історія українського прапора
Випускник гімназії, ветеран АТО Олександр Коба на розкопки цього року приїхав із дружиною. Для школярів він провів практичне заняття з опанування азів ковальської справи. А ще подарував ліцею український прапор, привезений із Донбасу. Дуже цікава, навіть трохи неймовірна, його історія.
– Якось взимку 2015 року волонтерка Полтавського Батальйону Небайдужих привезла нам прапор, – згадує Олександр Коба. – Придивився до нього – і прочитав, що це прапор від учнів та викладачів Полтавського обласного ліцею-інтернату імені А. С. Макаренка, який я сам закінчував. Сказати те, що цей факт додав бойового духу, – замало. Взагалі його важко було сприймати як просте співпадіння, враховуючи кількість позицій і локацій, куди міг потрапити. Потім полотнище мандрувало зі мною бліндажами і позиціями. А оце я повернув його своєму вчителю Сергію Васильовичу Сапєгіну. Тобто прапор поїде до гімназії, звідки почалась його мандрівка.
Шостий рік поспіль на розкопки приїжджає нині студент Київського політехнічного інституту Георгій Канцедал, який вчиться на системного аналітика.
– Своєрідна компанія, тут усі відібрані: від дітей до дорослих, – ділиться він своїми думками. – Досить цікаві люди, фанати своєї справи. Дуже широкий спектр інтересів. У кожного можна навчитися чогось нового. Взагалі ця археологічна республіка взяла на озброєння макаренківські методи – відповідальність, чіткість, порядок. Також приємно, коли бачиш наслідки своєї праці, публікації у книжках про знахідки, які тримав у руках.
– Їжджу в експедиції 18 років, починаючи із 10-го класу Шишацької гімназії, – розповідає виконавчий директор Центру дослідження безпечного середовища “Прометей” Аліна Майорова. – Люди, з якими тут познайомилася, – унікальні. Вони стали друзями на все життя. Неважливо, де ти, важливо – з ким. Я тут гармонійно почуваюся. Ця археологічна республіка – настільки органічний самодостатній організм, що можна брати з неї приклад, як повинно функціонувати гармонійне суспільство, де кожен відповідальний, умотивований і діяльний, вкладає у загальний добробут максимум знань і зусиль.

Позитивні результати – завдяки спонсорам

– Ці діти дуже допитливі, чемні, виховані й справді обдаровані, – вважає Анатолій Гейко. – Єдина проблема – мало хто обирає стежину археолога. Наше ж завдання – на практиці продемонструвати, що археологія – не тільки лопата: бери побільше, кидай подалі, а передусім – наука, яка вивчає минуле.
Наостанок слід зазначити, що без спонсорської допомоги Шишацька археологічна експедиція нав-ряд чи мала б такі позитивні результати.
– За матеріальну і технічну підтримку експедиції під час проведення археологічних розкопок у 2018 році, – розповідає Сергій Сапєгін, – висловлюємо щиру подяку заступнику голови Полтавської обласної ради Анатолію Ханку, президенту благодійного фонду “Відродження добра” Наталії Веревській, голові фермерського господарства Анатолію Капустяну, Ковалівському сільському голові Полтавського району Олександру Бублику, помічнику народного депутата Андрію Олефіренку, голові Шишацької об’єднаної громади Олександру Тутці, начальнику дільниці по благоустрою комунального підприємства “Техкомунбуд” Євгену Шеремету.
14 серпня заслужений учитель України Сергій Сапєгін святкує свій піввіковий ювілей. Колеги і учні вітають його із цією симпатичною датою. Зичать добробуту, всіляких гараздів і, звичайно, нових звершень на педагогічній ниві та науковій стежині археології, яким він присвятив своє життя.

Анатолій ВАСЕВИЧ
Журналіст

Поділися:
  • 6
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    6
    Shares

Добавить комментарий