Шістдесят років із «Зорею Полтавщини»

Шістдесят років із «Зорею Полтавщини»

«У пісні моєї два дужих крила. /Одне – Слобожанщина рідна дала,/ А друге, з яким я окрилено лину, – / То славна, дзвінка Полтавщина». Ці поетичні рядки належать постійному автору нашої газети, Почесному члену Національної спілки журналістів України Євгену Миколайовичу Ніколенку. Читачі нашої газети напевне пам’ятають його розповіді про кінофільми, які знімалися на Полтавщині, поетичні твори, вірші для дітей.

А вперше передплатив головну газету області тоді ще студент Полтавського сільськогосподарського інституту в далекому вже 1963 році. Читав і вирішив написати замітку про патріотичну роботу у вузі, адже мав певний досвід дописувача, набутий під час служби в армії. «Вирішив не поштою відіслати, а занести в редакцію свою замітку, – згадує Євген Миколайович. – На Піонерській, 4 (такою тоді була адреса «Зорі Полтавщини». – Ред.), прийняли привітно. Запросили й далі готувати матеріали, підказали теми…»
Любов до рідного слова, літератури – від мами, бабусі, вчителів школи селища Старий Мерчик Богодухівського району, що на Харківщині. Пам’ять свято береже роки дитинства, ранньої юності, які минули на Слобожанщині. Через багато десятиліть син полеглого на фронтах Другої світової війни солдата на знак подяки землякам напише художньо-документальну повість «Мої старомерчани», створить гімн селища. Це – своєрідні віхи на ниві професійного і творчого життя. Воно було сповнене незабутніми зустрічами з прекрасними людьми, сумлінною роботою. Варто наголосити, що Євгена Миколайовича Ніколенка удостоєно почесного звання «Заслужений працівник культури України».
«Мені завжди було цікаво навчатися, – ділиться роздумами Євген Миколайович. – Й академічні заняття в студентській аудиторії, й творчі дискусії в нашій інститутській літературній студії, якою керував нині видатний український поет Михайло Шевченко, й лекції, семінари в університеті журналістики, який діяв при редакції газети «Зоря Полтавщини», – це, крім накопичення знань, ще й естетичне задоволення. Навіть зараз, коли вже розміняно дев’ятий десяток, не перестаю дивуватися багатству нашої мови, красі рідного слова, особливо, якщо його вправно огранено, спрямовано на добро».
Тривалий час Євген Ніколенко очолював Полтавський літературно-меморіальний музей Володимира Короленка. Тоді було відновлено творчі вечори музею, Короленківську ялинку. Чимало полтавської дітвори тих років пам’ятає казкову атмосферу новорічно-різдвяних свят на гостинах у Короленка і, звісно ж, оригінального, щедрого Діда Мороза, роль якого виконував Євген Миколайович. Він, як і належить доброму чарівникові, прагне допомагати у міру своїх можливостей навколишнім. Рішення зробити спонсорський внесок для «Зорі Полтавщини» було твердим і непохитним. Звісно, ми намагалися переконати Євгена Миколайовича, що передплата газети і є вагомою підтримкою. «Я передплатив газету на двадцять третій рік, а додаткові кошти від нашої родини – то для загальної справи. Війна не повинна перекреслити друковане слово», – наполіг ветеран. Зоряни сердечно дякують доброму давньому другові газети.
Євген Миколайович Ніколенко стверджує, що його шістдесятирічний безперервний «зорянський стаж» – сімейна гордість. «Нині й для мене, й для дружини Лариси Григорівни, й для сина Дмитра, кандидата медичних наук, викладача Полтавського державного медичного університету, «Зоря Полтавщини» стала членом родини. Можливо, для когось це видаватиметься банальними словами, але так є. Коли приходить свіжий номер «Зіроньки…», на душі стає тепліше, а в хаті світліше. Газету надруковано – значить, життя продовжується», – запевняє Євген Миколайович.
У ці новорічно-різдвяні дні зичимо славній родині Ніколенків міцного здоров’я, достатку, тепла й світла в оселі, перемоги і миру!
Щиро вдячні всім, хто передплатив «Зорю Полтавщини», підтримавши друковане слово!

Зоряни.

Добавить комментарий