Школи “у вишиванках”

Школи “у вишиванках”

Два роки небайдужі українці рятують унікальні архітектурні пам’ятки

У продовж кількох останніх років громадська ініціатива “Школи Лохвицького земства за проектом О.Сластіона” активно відкриває для тисяч небайдужих співвітчизників унікальну й несправедливо забуту архітектурну спадщину Опанаса Георгійовича Сластіона (1855 – 1933). Щоправда, глибше ознайомлення з темою кличе ентузіастів вирушати в мандрівку не задля відпочинку, а щоб разом з однодумцями закочувати рукава й хоч якось наводити лад у занедбаних спорудах. Саме так виглядає наразі порятунок цінної сторінки історії української архітектури. Сторінки, яка “писалась” і талантом, і вірністю духові свого народу.
Ціле століття спроектовані Опанасам Сластіоном земські школи прожили у беззахисному “статусі” звичайних будівель. Наслідки сумні: певні об’єкти назавжди втрачені, велика кількість інших перебувають у критичному стані – з дірявими дахами й потрісканими стінами (заливайте, дощі), без вікон і дверей (гуляйте, вітри й мародери), в оточенні непролазних хащ…
За таких реалій комусь недовго й до розчарувань. Але проект, присвячений порятунку Сластіонових будівель “у вишиванках”, триває. У полі зору активістів – величезна територія колишнього Лохвицького земства, тобто сучасні Лохвицький, Лубенський, Пирятинський, Чорнухинський райони Полтавщини, а також Роменський на Сумщині та Варвинський на Чернігівщині.
З минулого року проект уже зареєстрований як громадська організація. Наприкінці 2017-го її представники привезли на розгляд Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при управлінні культури облдержадміністрації облікову документацію на кілька нових “щойно виявлених об’єктів культурної спадщини”, й усі вони були одностайно підтримані членами ради.

Школи “у вишиванках”

Найбільший комплекс українського архітектурного модерну
Про те, наскільки цінним, навіть у контексті всієї української культури, скарбом є земські школи, збудовані за проектом Опанаса Сластіона, членам консультативної ради нагадав активіст громадського проекту, архітектор Іван Биков:
– Загалом сьогодні можна говорити про 4 напрями української національної, етнічної архітектури. Це давньоруська архітектура, українське бароко, кілька течій народної дерев’яної архітектури, передусім сакральної, і остання за віком – український архітектурний модерн. Отож саме на Полтавщині маємо справу з найбільшим в Україні комплексом пам’яток в українському архітектурному модерні. На сьогодні на території колишнього Лохвицького земства збереглося близько 53 таких будівель. Є, на жаль, і кілька повних руїн. Якісь школи й узагалі нас із вами не дочекалися.
За словами архітектора, попри зусилля активістів проекту і підтримку фахівців із Полтави, 25, а то й 30, споруд перебувають у критичному стані, тобто продовжують руйнуватися. Дуже прикрими є приклади, коли якимось дивом повністю вціліла будівля залишається “відчиненою всім вітрам, заходь хто хочеш”. Як про таку Іван Биков сказав про унікальну школу в Яблунівці Лохвицького району.
Ясна річ, блискавичні зміни в долі так довго занехаюваних, безжально нищених шкіл Лохвицького земства нереальні. На початковому етапі доводиться концентруватися на самому виявленні об’єктів, їх вивченні, підготовці документів для визнання їх пам’ятками місцевого значення. Раніше активісти проекту виготовили 32 комплекти облікової документації. На засідання Консультативної ради привезли документи ще на 5 сластіонівських об’єктів. А також цікаву сільську “знахідку” в стилі неокласицизму.
Біографічні сюрпризи
Серед нових “щойно виявлених об’єктів культурної спадщини”, на які підготували облікову документацію, – земська школа в селі Шевченкове Лохвицького району.
– Вона чудова, з якісним багатим цегляним декором у вигляді українських народних орнаментів. Але будівля не експлуатується, і якщо в найближчі роки до неї не прийдуть люди й не будуть рятувати, вона загине, тому що дах тече, підлога ламається, вікна частково вибиті, – розповів Іван Биков.
Остання у часі знахідка ентузіастів – це вже друга за ліком школа в Бербеницях Лохвицького району. Вона також руйнується. Така ж біда зі Сластіоновими школами в селах Окіп і Хитці Лубенського району.
Особлива історія – доля земської школи у Пізниках Чорнухинського району. За словами Івана Бикова, пошуковці й не сподівалися, що обкладена “радянською” цеглою стара споруда має таку цікаву біографію. Школа не належить до сластіонівської спадщини, будувалася в 1910–1912 роках у стилі неокласицизму. Від головної окраси – восьмиколонного класичного портика на головному фасаді – не залишилося, на жаль, і сліду. Тепер його можна побачити тільки на фото, яке є своєрідним ключем ще до кількох цікавих фактів.
Серед товариства на світлині – один із найвидатніших теоретиків кооперативного руху в Східній Європі, міністр фінансів УНР (1917–1918), активний учасник створення Української академії наук і заснування Українського державного університету в Києві Михайло Туган-Барановський. Розгадка в тім, що відомий економіст був одружений з дочкою поміщика Русинова, який володів більшою частиною Пізників, і дружина його до 1917 року викладала в цій школі, названій, до речі, на честь Льва Толстого. У радянські часи будівля ще довго служила місцевим школярам.
Школа “під парасолею”
Куратор проекту “Школи Лохвицького земства за проектом О. Сластіона”, відома журналістка Ольга Герасим’юк розповіла, що в Лохвицькому районі чимало вдалося зробити за підтримки місцевої влади. Зокрема у Христанівці клопоти із захисту будівлі земської школи від подальшого руйнування внаслідок негоди (така собі сільська міні-консервація) лягли вже не тільки на плечі приїжджих ентузіастів та місцевих небайдужих жителів – працювали також спеціально виділена техніка та робітники.
Символічним мало не для всього проекту з порятунку сластіонівських шкіл пані Ольга вважає винайдений у Христанівці “народний” спосіб захисту будівлі від заливання водою через димар. Жодних складних механізмів – у нагоді стала особливим чином прилаштована… парасоля!
“Наше завдання, щоб, поки ми шукаємо гроші, шукаємо підтримку, поки наші туристичні маршрути ще в процесі розробки, школи не зазнали безповоротної руйнації”, – сказала вона.
В одних є совість, іншим потрібен прецедент
Як ілюстрацію позитивного вирішення болючого питання з віднайденням “господаря” для покинутих будівель “у вишиванках” (часто вони ніде не балансі не перебувають) Ольга Герасим’юк навела кілька цікавих історій:
– У Харсіках Чорнухинського району школа була в критичному стані, ми її врятували від мародерів. Нам дуже допомогла місцева влада. Депутати сільради скликали сесію і, уявіть собі, прямо на подвір’ї школи взяли її на баланс. Не думаю, що вони були страшенно щасливі, ухвалюючи таке рішення. Але вони це зробили. Інший приклад – школа в приватній власності у селі Бондарі. Причому власник зрозумів, наскільки цікава “штука” в його руках – День села бондарівці й гості відзначали вже саме там.
Є також приклад зацікавленості відкрити в одній із “земських” будівель дитячий садок. Власне, ініційована проектом справа рухається, говорить пані Ольга. І додає, що віднедавна з’явилися також сподівання, що в майбутньому будь-кого налаштованого завдати шкоду сластіонівській спадщині зупинятимуть реальні приклади відповідальності за це перед законом:
– Ми подали два позови до прокуратури. Йдеться про христанівську школу, яка була двічі пограбована, й про спалену, дуже красиву, школу в Новій Греблі на Сумщині. Закон дозволяє захищати пам’ятки, є кримінальна відповідальність, але, як свідчить наш консультант, справ фактично ще не було. Отож ми залучили понад 2 сотні відомих в Україні людей, які написали заяву в прокуратуру. Чим це закінчиться, поки що не можемо прогнозувати, але ми створюємо прецедент, щоб усім у таких випадках було “неповадно”.
Ще одна ознака цивілізаційної цінності
За дієву підтримку проекту Ольга Герасим’юк подякувала Консультативній раді й відзначила, що спільними зусиллями школи Лохвицького земства вдалося зробити помітним об’єктом. За її спостереженнями, їх тепер часто згадують у журналістських матеріалах про колорит сільської Полтавщини: на тлі мальовничих пейзажів, вуличок зі стадами гусей обов’язково виринають і ці дивовижні зразки сільської архітектури – школи “у вишиванках”, до нищення яких свого часу доклалися ненависники всіх проявів нашої національної ідентифікації і які є ще однією ознакою цивілізаційної цінності нашого краю.
Заступник начальника управління культури облдержадміністрації Валентина Вождаєнко, яка вела засідання Консультативної ради, висловила сподівання, що 2018 року вдасться перейти від документальної роботи до етапу створення презентацій пам’яток українського архітектурного модерну на теренах Полтавщини. За її словами, певних позитивних результатів вдалося досягти завдяки проведеним у Лохвицькому й Чорнухинському районах спеціальним зустрічам з головами сільських рад, де є земські школи за проектами Опанаса Сластіона.
Ішлося на засіданні й про те, що в проекті створюваного в результаті реорганізації департаменту культури й туризму облдержадміністрації передбачений відділ культурної спадщини, якого не було раніше. Певні перспективи обіцяють і грантові пропозиції, які надійшли зі США.
***
Наступного після засідання Консультативної ради дня Ольга Герасим’юк поділилася у Фейсбуці й підсумками її роботи, й новинами: “…отримала повідомлення з Чорнух – шість угод про охорону пам’яток підписали керівники сіл! Виготовлені також охоронні дошки. Дякую голові райради Надії Кривчун.
Це майже безпрецедентна перемога на тлі тотального небажання брати на себе відповідальність за такі об’єкти по всій країні”.

Вікторія КОРНЄВА.

 

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий