Шпаківня

Шпаківня

Веселий сонячний зайчик усівся на Сергійковому носі і не давав додивитися ранковий сон. Та іще й горобці під стріхою розцвірінькалися не на жарт. Весна! З кухні пахло чимось смачненьким, і залишки Сергійкового сну розлетілися, як наполохані курчата. Ніколи іще у своєму нелегкому школярському житті він не радів понеділкові. Але сьогодні – інша справа.
– Синку, час прокидатися, – долинув з кухні мамин голос.
Хлопчик жваво схопився з ліжка, охайно, як ніколи, заслав його, без нагадування почистив зуби.
– Батьку, ти поглянь, що з дитиною робиться! Літає, як на крилах, шпаченя наше, – жартувала мама.
Сергійко і справді почувався щасливим, адже сьогодні він понесе до школи свою новеньку, найкращу у світі шпаківню. Цілісінький день учора разом з татком вони майстрували будиночок для пташок. З любов’ю вистругували кожну дощечку, забивали кожен цвяшок. Сергійко уже вкотре бережно погладив шпаківню, що пахла лісом, смолою і весною. Він прилаштує її на березі, що росте поруч зі школою. І тоді прямо з вікна класу можна буде спостерігати за тим, як вирує життя у пташиному царстві. Нашвидку поснідавши, хлопчик щодуху помчав на уроки.
Березень поїв заспану землю життєдайним теплом. Сонячні промінчики витанцьовували в прозорих калюжках, зелена травичка, мерзлякувато наїжачившись, відкривала очі на світ божий. Подекуди в затінку іще ховались залишки зими: сірий брудний сніг, що ледве-ледве тримався. Декілька днів – і прийде справжнє тепло. Сергійко замріявся і відразу не почув, що його гукають.
– Хлопче, почекай, щось скажу.
То був дядько Андрій, батьків приятель.
– Я твоєму таткові гроші винен. Візьми, передай. Та не загуби.
– Не загублю, – пообіцяв Сергійко і вкинув гроші у шпаківню.
Думки його відразу ж полетіли геть і від дядька Андрія, і від грошей. У школі хлопці хизувалися один перед одним своїми виробами. Галина Іванівна хвалила усіх четвертокласників, але Сергій добре бачив: його шпаківня – найкраща.
– Діти, ви зробили велику справу: допомогли пташкам. Незабаром у цих будиночках завирує справжнє життя і пташки вам будуть дуже вдячні.
– А як ми про це дізнаємося? Пташки ж не вміють говорити, – підвів здивовані очі на вчительку білявий Петрик.
– Уміють, уміють. Тільки вони говорять своєю, пташиною, мовою. Правда ж, Галино Іванівно? – щебетала Наталочка.
– Правда, дітки.
Уроки тягнулися страшенно довго. Сергій увесь час поглядав через вікно класу на березу. Він навіть гілку вибрав, де буде красуватися його шпаківня. Галина Іванівна кілька разів робила йому зауваження:
– Мрійнику ти наш, повертайся до класу, – несердито говорила вона. І Сергійко «повертався». Правда, ненадовго.
А на уроці трудового навчання закипіла робота. Незабаром усі дерева навколо школи були обвішані дерев’яними хатинками для пташок і від того видавалися дуже кумедними. Через кілька днів будиночки сповнились веселим гомоном. Діти раділи і спостерігали за тим, як пташки носять до шпаківень солому, гілочки, пір’їнки. Сергійкові також було радісно на душі. Він навіть до школи почав ходити з більшою охотою і краще вчитися.
Дні минали за днями. Самочки уже висиджували пташенят. А майбутні тата, шпаки, діловито літали сюди-туди, підносячи їжу.
– Незабаром з’являться пташенята, – сказала одного ранку Галина Іванівна.
Діти радісно заплескали в долоні і закричали: «Ура!» І в цю мить Сергійка ніби в жар укинули: «Гроші! У шпаківні залишилися гроші, які дядько Андрій просив передати таткові. Як же він міг забути про них! Що ж тепер робити?» Хлопчина зблід. Руки його дрібно тремтіли. Сльози наверталися на очі. Сергійко ледве опанував себе, щоб не розплакатися в класі. Перша думка, що сяйнула в голові, – повернутися увечері до школи, полізти на березу і дістати зі шпаківні гроші. Та це означало б поруйнувати гніздечко, у якому сидить самочка. Пташенята мають ось-ось з’явитися на світ. Ні, він не міг так вчинити. І сказати вдома правду теж не наважувався. (Сергійкові сіднички добре пам’ятали круту батькову вдачу.) То що ж робити? А якщо дядько Андрій уже сказав таткові про гроші?
Додому школяр повернувся сам не свій. Мама відразу помітила зміну настрою сина, але допитатися, що з ним сталося, не могла. Вночі Сергій погано спав, перевертався з боку на бік, навіть кричав уві сні. У школу з’явився з синцями під очима і невивченими уроками. На перервах хлопчики та дівчатка бавилися, галасували, тільки Сергійкові було не до цього. Ніхто не зможе йому допомогти. Що робити? Сказати таткові, що гроші загубив? Але ж іще ніколи в житті він не обманював тата і маму. Скривдити пташок теж не міг.
Галина Іванівна помітила, що з учнем не все гаразд. Завжди непосидючу і веселу дитину немов підмінили. Так було і другого, і третього дня. Удома мама прикладала руку до Сергійкового чола і нічого не могла зрозуміти.
У п’ятницю після уроків Галина Іванівна попросила Сергійка залишитися в класі. А коли всі учні розійшлися, сказала:
– Сергійку, я бачу, що тобі важко. Щось тебе гнітить. Скажи мені всю правду. Адже я не лише твоя вчителька, а й старший товариш. Я тебе ніколи не зраджу. Ти мені віриш?
І Сергійко розповів усе: і про гроші, і про шпаківню. Сльози річкою котилися з його очей. Вчителька обняла хлопчину за плечі і промовила:
– Ти молодець, Сергійку, що не поруйнував пташиного гніздечка. Ти дуже добрий хлопчик. А тепер наберися мужності і про все розкажи батькам. Твій татко – справедлива людина. Він усе зрозуміє. Крім того, і тато, і мама тебе дуже люблять. Так?
– Та-а-ак, – хлипав Сергійко.
– А хочеш, зізнаємося у всьому разом?
– Я сам, – прошепотів хлопчик.
Після розмови з учителькою йому полегшало на душі. Коли татко прийшов з роботи, Сергійко підійшов до нього і хотів про все розповісти. Та батько, мабуть, уже все знав. Він обійняв сина і промовив:
– Ти виростеш справжнім чоловіком, мужнім і добрим, а це важливіше за будь-які гроші.
Коли після вихідних Сергійко прийшов до школи, подвір’я дзвеніло радісними дитячими голосами.
– У наших будиночках народилися пташенята! – щебетали хлопчики і дівчатка.
Сергійко радів разом зі всіма. На душі у нього було спокійно і затишно.

Валентина БЕЛЯ

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий